15

Шукати довелося кілька хвилин. І коли нарешті знайшла — серце стиснулося. Джаспер сидів навпочіпки, міцно вчепившись у поручень, голова схилена так, що чуб закриває очі. Йому зле?

— Джаспере? — невпевнено покликала блондина.

Присіла поряд і торкнулася його плеча, злегка струснувши. Він не відреагував. Дихання хлопця було дивним і уривчастим.

Що з ним? У нього морська хвороба? Але ж тоді його мало б нудити. Я почала трохи панікувати — потрібно було або йти кликати на допомогу, або самій спробувати допомогти.

— Джаспер…

Розуміння ситуації прийшло раптово.

У нього панічна атака? Особисто я ніколи з таким не стикалася, хіба що зрідка читала про це в книгах. І що там робили у випадку панічної атаки? Цілували? Співали пісні? Говорили різні дурниці, щоб відволікти?

Я ж не сертифікований психотерапевт і в мене самої зараз трапиться панічна атака, якщо так й далі буде продовжуватися. Мабуть, краще піти по допомогу.

Я вже збиралася підвестися, коли рука Джаспера міцно схопила мене за зап’ястя, зупиняючи.

— Не йди, — хрипко видихнув він, і це налякало ще більше.

— Я покличу когось, — заспокійливо мовила я, поклавши долоню на його руку й озираючись довкола. Чому, чорт забирай, тут нікого немає?! — Тобі ж зле, а я не знаю, як допомогти.

— Просто… обійми.

Просто обійняти?

Намагаючись не виказати здивування його проханням, я простягнула до нього руки й невпевнено наблизилася. Наше положення було доволі незручним для обіймів — довелося опустити ноги, впираючись колінами в підлогу. Але скарги зараз довелося відкласти вбік.

Усе його тіло під моїми долонями тремтіло, натягнуте, немов струна — смикни кілька разів, і вона порветься. Сподіваючись, що обійми справді допоможуть, я м’яко та заспокійливо провела рукою по його спині. Потім повторила рух. Але відчуття, що шестерні в його голові крутяться навколо якоїсь нав’язливої думки, не зникало. Тому його стан не покращувався.

Окей. Доведеться співати пісні.

— Так багато в серці історій різних, — почала я невпевнено. У моєму виконанні це був не рок, а швидше колискова. — Знову не стану розповідати їх. Я збережу їх для тебе, може колись ти випадково впізнаєш мене. Знай, я чекатиму тебе завжди.

М’язи під моїми руками поступово розслаблялися, дихання вирівнювалося, ставало спокійнішим. Долоня вже чисто рефлекторно продовжувала гладити по спині.

《— Хто ти за сюжетом, Джаспере Томсон? На лиходія не схожий. Поганий хлопець із вразливою душею й золотим серцем? Як банально. — Сумно гмикнула, відчуваючи тепло чужого тіла поруч. — Ти ускладнюєш мені завдання, Джас. Мені не можна закохуватися в тебе. Ніяк не можна.》

Джаспер відсторонився. Риси його обличчя немов загострилися, а погляд потьмянів. Він виглядав виснаженим, уся звична насмішкувата оболонка спала з нього, як листя пізньої осені. Переді мною сидів не самовпевнений красень, а хлопець, у якого всередині тріщини.

«— Момент його слабкості».

Я несвідомо стиснула його руку. Його вразливий погляд змусив мене відчути неосяжне бажання обійняти його знову, сказати щось приємне, заспокійливе і захистити від усього світу.

«— Обіцяний контроль над ситуацією? Схоже, я втрачаю його з кожною секундою».

Так. Я клялася собі не переступати межу, але відштовхнути його зараз здавалося неправильним. Напевно, у такі моменти головні героїні ставали м’якшими до головного героя, а я їм подумки дорікала завжди?

— Що за ванільну нісенітницю ти співала, Картер? — Але навіть зараз його слова залишалися колючими.

— Тобі вже краще?

Зелені очі дивилися так уважно, не кліпаючи, ніби хлопець намагався щось для себе зрозуміти. Хотіла б я знати, що відбувалося в його голові в той момент. 
За кілька секунд він неквапливо кивнув.

— Пробач. Останній рік у мене рідко траплялися панічні атаки, а тут… — крива усмішка майнула на його губах. — Вибач, що зіпсовав побачення.

Ох. Тобто раніше це було звичним для нього?

«— Тобі ж зараз його страшенно шкода? — іронічно встрягла моя раціональна частина. — Схоже, у тебе починається синдром головної героїні. Далі він розповість сумну історію про дитинство чи батьків, і ти зовсім розтанеш. Недовго ти співала про контроль».

З одного боку, все йшло за знайомим сценарієм. Поганий хлопець, який ховає свою чутливу і тонку натуру (а також золоте серце) за показовою байдужістю. Досить заїжджений і набридлий сюжет.

З іншої сторони, легко міркувати про вчинки персонажа, читаючи книгу, і зовсім інше — самій думати, як вчинити.

Я невимушено всміхнулася блондину.

— Тобі нема за що вибачатися, Джас. І твоєї провини тут немає. Все добре.

— Насправді, я хотів провести з тобою чудовий вечір, але мій старший брат почув про мої плани щодо яхти й запропонував батькові провести час тут. Пробач.

— Та перестань. Ти нічого не зіпсував. І взагалі, де б іще я побачила таку красу? — я з усмішкою перевела погляд на захопливу картину де якраз сідало сонце.

Круглий диск почав ховатися за горизонтом, а небо вкрилося насичено-оранжевим із золотистими відтінками, і все це відбивалося у воді. Неймовірно красиво й водночас здавалося нереальним. Наче дивитися на гарне фото, оброблене у фотошопі.

Це здавалося нереальним.
Сидіти поруч із Джаспером на величезній яхті та милуватися заходом сонця. Але вперше за весь час мого потрапляння в цей світ я почувала себе добре. Ніби в цю мить стала частиною книжкового світу.

— Наступного разу я покажу тобі місце, де пейзаж буде ще красивіший.

Я повернула голову в бік Джаспера й раптово відчула, як стиснулося серце.
— Добре.