12

– І що мені вдягти? – задумливо промовила я, кидаючи речі на ліжко.  Джаспер визначив це для себе як побачення, тоді як для мене – це звичайна прогулянка на яхті.

Джинси в поєднанні з футболкою виглядатимуть надто буденно й тьмяно. Однак піти в сукні означало б мовчазну згоду на "побачення".  Вдягнути спідницю з легкою кофтинкою? І знову ж, здається, ніби вбрання не підходить для прогулянки на яхті.

Я сердито розтріпала волосся.

– Може, подзвонити Джасперу й спитати стосовно одягу? Ні! Ще подумає, що в мене остаточно поїхав дах.

Знову глянула на розкиданий по ліжку одяг, а потім витягла з шафи світлу спідничку й підібрала до неї топ у тон. Сонце обожнювало Кріс, і їй не потрібно було докладати зайвих зусиль – її шкіра завжди мала теплий золотавий відтінок. Тож одяг кольору морської хвилі їй чудово пасував. Волосся я залишила розпущеним, лише трохи надала форми, щоб вони красиво спадали на плечі.

– З таким обличчям і фігурою хоч у мішок із-під картоплі вдягайся – усе одно буду красивою, – промовила я своєму відображенню в дзеркалі, наносячи блиск на губи. Трохи подумавши, дістала туш для вій та додала кілька штрихів.

Крістін і справді була дуже вродливою від природи – цього в неї не відняти, – тож важкий макіяж був би зайвим. Якщо перестаратися, можна перетворитися з вісімнадцятирічної дівчини на тридцятирічну жінку. Достатньо було підкреслити її переваги.

— Ти доросла й відповідальна людина! Все буде гаразд, просто дотримуйся власних правил! Це прогулянка на яхті, а не побачення! Запам’ятай добре! – наказала я відображенню в дзеркалі, суворо помахавши вказівним пальцем, після чого вийшла з кімнати.

Втім, для мене це було радше мантрою. Я могла піти куди завгодно з гарним і харизматичним хлопцем, але переступати допустиму межу заборонялося. Заради власного ж блага.

У мене залишалося десять хвилин до приїзду Джаса, тож я вирішила випити апельсиновий сік і посидіти у вітальні. Там саме поралася мама Кріс: поливала квіти, а потім монотонно й ретельно витирала кожен листочок. Дивно, але зараз вона була втіленням умиротворення. І нізащо не скажеш, що ця жінка може кричати й сваритися з чоловіком.

– Ти кудись збираєшся? – поцікавилася Марина.

– М-м, так. Джаспер запросив на прогулянку.

Рука Марини завмерла над квіткою.
– Джаспер Томсон?

– Мг.

– Ти більше не зустрічаєшся з Ніксоном?

– Як ти дізналася?

Дурне питання, звісно. Я ж сама наштовхнула її на думку щодо розриву із Ніком словами про прогулянку з Джасом.

– Ви посварилися, коли він приходив востаннє. А сьогодні ти йдеш із Джаспером на прогулянку, – Марина навіть полишила свої квіти й підійшла ближче. Вона виглядала схвильованою. – Кріс, ти впевнена, що не робиш помилку? Чи, може, ти навмисно використовуєш Джаспера, аби роздратувати Ніксона й викликати в нього ревнощі? Але, Кріссі, Томсонів не можна використовувати. Вони надто впливові люди в Сан-Хосе. У твого батька потім можуть бути проблеми.

Я не була в змозі підняти очі й глянути на маму Кріс, залишалося тільки розглядати пустий стакан з-під соку на столі.

Чому мене раптом знову придавило цим гнітючим відчуттям? Наче я з усіх сил борсаюся, намагаюся вирватися з нав’язаного книжкового образу «Крістін Картер» і показати її зміни, але щоразу знову стаю заручницею цього образу. Навіть у школі я чула розмови дівчат у туалеті про Кріс. Одна припустила, що Крістін справді змінилася після амнезії, але друга насміялася й назвала це грою для лохів. Мовляв, такий стервозний характер не може зникнути раптово. Це лише вправна акторська гра, і невдовзі все повернеться на свої місця.

І ось знову. Марина вважає, що я маніпулюю Джаспером і Ніксоном заради власних цілей.

Як же я втомилася.

– Зрозуміло. Наскільки ж жахливою людиною я була раніше, – сумно всміхнулася, – якщо навіть моя рідна мати каже, що я використовую інших заради досягнення власних цілей.

– Кріс, я не це…

– Не варто хвилюватися, – швидко перебила її. Марині немає сенсу виправдовуватися. Кріс справді була не найприємнішою людиною, а про наш обмін ніхто не здогадується. З якого дива я вимагаю до себе кращого ставлення? – Мої зустрічі з Джаспером жодним чином не стосуються Ніксона, і я постараюся, щоб ці стосунки не позначилися ніяк на вас із батьком.

Деякий час Марина довго й уважно дивилася на мене, немов на захопливу головоломку. Напевно, вона намагалася зрозуміти, що коїться в голові її доньки.

– Сподіваюся, що так і буде.

– Кріс. – Джаспер, який раптово з’явився у дверному проході, налякав мене. Я підскочила, схопившись рукою за серце, а Марина різко обернулася. – Добрий день, місіс Картер.

Марина тільки кивнула у відповідь.
– Ох, Джас. – Ніяково усміхнулася я йому. – Привіт. Коли ти приїхав?

– Щойно. Ти хіба не чула?

Я заперечно похитала головою. Була настільки зосереджена на розмові з мамою Кріс і на власних думках, що зовсім пропустила момент, коли він приїхав.

– Що ж, діти, не буду заважати вам. – Сказала Марина, прямуючи до виходу. – Привези її додому не пізніше одинадцятої вечора, Джаспере. Щоб я не хвилювалася.

– Звичайно, місіс Картер. – Він усміхнувся мені. – Ти готова?

– Так.