11

Мені потрібно було провітритися. Мозок досі відмовлявся сприймати той факт, що я повернулася назад у часі на кілька годин. Тобто, таке могло трапитися у фільмі чи книзі. Але не в реальному житті.

Похитала головою.
Точно, я ж зараз у книжковому світі. Тут можливе абсолютно все.

«– Тільки  “Поцілунок під місяцем” – звичайний підлітковий роман. Жодної містики тут і близько не мало бути, – відзначила про себе».

Чому ж відбулася перемотка часу? У чому криється відповідь? Чисто інтуїтивно розуміла, що ключ до розгадки буквально у мене під носом.

На жаль, роздуми не давали результату. А пазл не хотів складатися в картинку. Перша і друга сварка з дівчатами відрізнялися. Удруге я не відчувала над собою чужого контролю. І погрожувала їм уже Аманда.

Ситуації були схожими, але різнилися.

Підказку я несподівано отримала в понеділок.

Я закінчувала з домашнім завданням і не очікувала, що до моєї кімнати увірветься маленький вихор.

— Крісі! Крісі! — з радісними криками з’явилася Б’янка.

Я відсунула книгу вбік і, усміхнувшись, повністю зосередилася на молодшій сестрі Кріс. Дівчинка виглядала дуже щасливою.

— Що таке?
— Крісі, я отримала головну роль! Буду грати Білосніжку у шкільній виставі.

Дівчинка з радісними вигуками кинулася до мене в обійми. Я засміялася. Вона була дуже милою. Кріс пощастило з молодшою сестрою.

— Правда? Вітаю тебе!

Б’янка склала долоньки разом і приклала їх до щоки, блаженно усміхаючись.

— Я втерла носа Тревору! Він сміявся, казав, що мені може дістатися тільки роль злої відьми. Але я отримала найголовнішу роль!

— Ти молоде… — я раптом обірвала себе.

«– Головна героїня!»

О, Боже! Як я могла не здогадатися раніше?!

Ось воно, ключ до всього — кілька днів перед очима, а я марно мучилася роздумами. А відгадка була в Ме́нді.

Будь-який книжковий світ крутиться навколо головних героїв. Від їхніх слів і вчинків залежить не тільки їхнє майбутнє, а й доля другорядних персонажів. Я випустила з уваги факт, що їхній світ відрізняється від звичайного. І в ньому існують інші правила.

— Крісі! — Б’янка смикнула мене за рукав кофти.

Я кліпнула очима, повертаючись у реальність.
— Вибач, я задумалася. Що ти казала?

— Вистава буде наступного місяця. Ти ж прийдеш?

Я з усмішкою кивнула.
— Звичайно. Я прийду і підтримаю тебе.

— Дякую!

— Б’янка! Не заважай сестрі! — Марина теж зазирнула в кімнату, намагаючись забрати дівчинку. Але та сама побігла до неї, голосно поділившись новиною: — Мамо! Мамо, я буду Білосніжкою!

Я ще мить дивилася услід Б'янці, а потім знову повернулася до думок про те, що сталося в суботу.

Недарма при появі Менді я відчула щось дивне, після чого втратила контроль над тілом. Це був вплив головної героїні на мене? Чи за законами всесвіту «Поцілунку під місяцем» при зіткненні з нею я приймаю роль антагоніста?

Можливо, справжня Кріс ніколи б не відчула, що нею керують. Вона була частиною цього світу, для неї відчувати негативні емоції до Менді — це нормально. Але для мене  відчуття стороннього тиску було явним, і все ж подолати його не вийшло.

《— Погане самопочуття могло бути відкатом після зіткнення з головною героїнею.》

Пазли складалися один за одним, набуваючи сенсу. І тут же картина руйнувалася.

Що ж викликало перемотку часу? Чиї слова? Чиї дії? Чому вдруге я залишалася собою, без чужого контролю, робила те, що хотіла?

Запустила пальці в волосся, відчуваючи безсилля.

Знову купа питань. Але відповіді я не могла отримати просто зараз. Для цього треба поекспериментувати, а Менді усунули від занять до наступного тижня. Щоб з’ясувати, чи справді вона впливає на людей і наскільки сильно, доведеться зачекати.

***
Школа відбирала весь вільний час, і наступні п’ять днів я старанно займалася. Англійською, історією, хімією, а також ламала голову над іспанською. Паралельно  намагалася довести до ладу свою статтю про шкільну зірку і першу ракетку. І хоча її збиралися надрукувати лише у шкільній газеті, мені варто було добре попрацювати над нею.

«— Це може стати цікавою пригодою. Вийти за рамки й побути кимось іншим. Навчитися чомусь новому», — повторювала я собі, немов мантру, коли годинник давно перевалив за північ, а втома брала своє.

Я ніколи так не старалася. Ніколи навіть не задумувалася про можливість стати журналістом. Зазвичай у школі я будь-якими способами уникала активної діяльності, тому що не вважала себе достатньо талановитою. Мої здібності були нижчими за середні.

Але якщо вже мені випав чудовий шанс пожити життям Кріс, то чому б не використати його на повну? Розбірки з хлопцями, особливо з Ніком, залишилися в минулому, і я збиралася зосередитися на позитивному.

У Джаспера була інша думка.

У п’ятницю ввечері мені прийшло від нього повідомлення, в якому він запитував, чи буду я зайнята завтра.

«Навіщо питаєш?»

«Хочу запросити тебе на прогулянку на яхті».

«Це побачення?»

«А ти хочеш, щоб це було побаченням? ;)»

Пальці завмерли над екраном смартфона.

Чи хотіла я піти з ним на побачення? Не впевнена. Швидше, я хотіла отримати прогулянку на яхті з привабливим хлопцем. Життя Кріс затягувало дедалі сильніше: тут я могла здійснити бажання, які справжній Тіні Соколовій здавалися недосяжними. Жити яскраво, красиво, без меж.

Проте мені слід було розділяти деякі речі. Так, я можу насолодитися миттю. Але що буде потім, коли доведеться повернутися з книжного світу? Якщо звикну до цих людей, чи не стане розлука нестерпною? А що, як серце раптом наважиться впустити почуття?

Відчуваючи, як очі зрадницьки защипало, я кілька разів моргнула, намагаючись ганебно не розплакатися. Глибоко вдихнула. Правильно. Не можна дозволяти почуттям пускати коріння. Тільки я постраждаю від цього. Тільки моє серце буде боліти.

Потрібно тримати ситуацію під контролем.