5

Будинок Джаспера розташовувався далі від школи, і по дорозі до нього я встигла побачити знайомий поворот та зрозуміти, що цей шлях привів би мене до дому Кріс.

Я здогадувалася, що батьки Джаса — заможні люди, але я не була готова до такого. Бо в порівнянні з будинком Кріс — це був розкішний сучасний палац.

«– Навколо немає нічого справжнього, — нагадала собі, виходячи з машини й одночасно задихаючись від німого захоплення, роздивляючись білі колони та сходи. — Цей світ існує завдяки набору чиїхось букв».

Але сонце яскраво світило й обпікало шкіру так по-справжньому. Машина, з якої я вийшла, привезла нас сюди, так само як і на Землі. Особняк виглядав справжнім. Вікна відбивали яскраве сонячне світло, і очам було боляче дивитися.

І Джаспер був справжнім. Ходив, дихав, відповідав на мої запитання. Язик не повернувся б назвати його всього-на-всього персонажем другосортного роману. Він був занадто живим і яскравим у моїх очах.

Або, можливо, це я була тут несправжньою? Фальшива Кріс. Дівчина, яка могла лише мріяти жити таким життям і спілкуватися з хлопцем на кшталт Джаса.

І я навіть отримала можливість здійснити свою мрію й опинилася в тілі популярної дівчини. Але я не могла дозволити собі зблизитися тут із кимось. Хто знає, коли я повернуся назад. Не хочу потім збирати своє розбите серце по шматках. Тому варто тримати дистанцію між мною та Джаспером, Ніксоном, подругами Кріс і навіть її сестрою.

Я лише встигала озиратися навколо, поки ми підіймалися сходами на другий поверх, і одного разу ледь не перечепилася об сходинку. Вуха запалали від сорому, але, здається, Джас нічого не помітив, а я постаралася зосередити увагу на важливому й більше не ганьбитися.

Спокою не додавало й те, що ми, схоже, збиралися опинитися в його кімнаті. Віч-на-віч.

Чорт, він спеціально заманив мене сюди, а я нерозумно повелася й дозволила навішати собі локшини на вуха.

Я уявляла кімнату Джаспера в темних бордових тонах, але замість цього побачила сіру обстановку. Ліжко королівського розміру й полички з нагородами — єдине, що привертало увагу.

Я присіла на край крісла біля столу. Рюкзак опинився на підлозі, і я нарешті була готова повернутися до інтерв’ю.
Джаспер нахабно проігнорував друге крісло й розлігся на ліжку. Він повернувся на бік, підперши голову рукою.

— Чому ми не залишилися у вітальні?
Я б почувалася не настільки скутою. А спальня — це було занадто. Вкотре захотіла якнайшвидше закінчити з інтерв’ю й утекти додому.

— Скоро повернеться мій старший брат і батько. Не маю бажання з ними бачитися.

— Гаразд, тоді почнемо?

— З чого саме? — усміхнувся хлопець. Його зелені очі блищали, немов у змія-спокусника. — Може, з десерту?

— Джаспере! — докірливо вигукнула я.

Він засміявся, перевернувшись на спину. Тепер він більше не випалював у мені діру своїми зеленими очиськами, і було легше взяти себе в руки.

— Недоторкана Кріс у дії, а я ж уже розмріявся про щось більше, коли почув твою згоду прийти сюди.

Я клацнула язиком.

— Нічого не буде. Я повинна подбати про статтю.

— Ти знаєш про мене… — він різко обірвався. Блондин швидко повернув голову в мій бік, його брови здивовано піднялися. — Якщо ти зібралася питати про такі елементарні речі, то ти не пам’ятаєш нічого з дитинства?

Я заперечно похитала головою. Знав би він, що я — лже-Кріс і мені відомо лише про  крихітну частину її життя.

— Добре ж ти приклалася головою. То що, мені розповісти про себе з самого початку?

— Лише моменти, які стосуються тенісу. І бажано, щоб це була правда. Не хочу виглядати ідіоткою в очах інших.
Він піднявся на ліктях.

— Хочеш сказати, я можу збрехати про свої досягнення?! За кого ти мене маєш?! — обурено пирхнув він. — Я перша ракетка школи! Минулого сезону я обіграв хлопця з Хіллстона!

— Окей-окей, — примирливо підняла я руки. — Я вірю тобі.

Наступні сорок хвилин ми й справді говорили про теніс. Джаспер показував нагороди зі сяйливою усмішкою на обличчі, його підборіддя часом кумедно випиналося вперед, наче він демонстрував мені не звичайні кубки, а справжнісінький скарб. Гадаю, він довго й наполегливо працював заради цих відзнак. У якийсь момент мені навіть стало ніяково й соромно, адже я жодного разу не займала перших місць і взагалі ніколи не мала особливої тяги до чогось. Навіть уроки гри на піаніно закинула вже за тиждень.

«— Напевно, наступного разу варто притримати свою думку при собі. Кріс явно талановитіша за мене: до минулого року вона займалася чирлідингом, стала президенткою школи й редакторкою газети. Ух, аби тільки на її фоні не відчути себе повною невдахою!»

— Гей, Кріс! — переді мною з’явилося обличчя, а на плече лягла рука.

Від несподіванки я смикнулася назад і зачепила здоровою рукою полички з нагородами. Вони небезпечно затремтіли. Джаспер устиг вчасно виправити цю прикрість і кинув у мій бік невдоволений погляд.

— Я ненароком. Пробач.

— Ага, — невесело всміхнувся Джаспер, а другою долонею поклав руку на інше плече.

Спина вперлася в полички, і я знову опинилася в пастці. Павук однаково впіймав свою жертву в тенета. Я не хотіла дивитися йому в очі, тож блукала поглядом по обстановці кімнати за його спиною.

— І що з тобою робити? Ти стала незграбною недоторкою й часом дурною.

— Я не дурна! — огризнулася я й усе ж припустилася помилки, зустрівшись із ним поглядом.

Все-таки я дурепа.

Якийсь дивний блиск майнув у його очах, і від цього я почала почуватися не у своїй шкурі. Хоча… про що мова? Адже я й справді була не у своїй шкурі. Яка іронія.

Одна його долоня ковзнула вгору, зупинившись на потилиці, а обличчя хлопця почало наближатися.

«– От чорт! Знову за старе!» — всередині у мене піднялася хвиля паніки.

Джаспер уже заплющив очі, коли моя рука різко зметнулася вгору й перекрила доступ до губ. Блондин у шоці розплющив очі, бо торкнувся губами зовсім не моїх губ. Усвідомлення прийшло за кілька секунд. Він різко відхилився назад, а на дні його зелених очей спалахнуло полум’я злості.