3.3

 *

У фільмах та серіалах шкільні уроки пролітають за лічені миті. Нам показують лише розмови героїв на перервах. Усе здається легким і невимушеним. Ніякої мороки з домашніми завданнями, самі пригоди. Шкода, що я не можу одним клацанням пальців позбутися шкільних турбот. Та й на пригоди годі чекати.

На другому уроці в голові крутилася лише одна думка: «Господи, нехай цей день вже закінчиться. Будь ласка, будь ласка, будь ласка!» Але містер Річардсон продовжував чіплятися до учнів, а час тягнувся зі швидкістю равлика.

Ненавиджу школу!

Аманда зі зграєю черлідерок з’явилася перед обідом. Вони весело щебетали про шмотки, хлопців і модні дієти, прямуючи до їдальні. Від мене, здається, очікували якоїсь активності під час їхніх беззмістовних теревень, та моя голова вже кипіла після англійської, хімії й алгебри. Я просто хотіла перекусити в тиші. Але вони виявилися дуже настирливими і ставили питання про амнезію, про Ніксона. Відкараскатися від допитів вдалося з труднощами.

Їдальня Ред Нокса нагадувала справжній кафетерій. І вибір їжі тут був відповідний — очі розбігалися. Чорт, я б з’їла все підряд!

Маленькі деталі цього книжкового світу змушували задуматися: може, варто тут залишитися?

– Швидше, Кріс! Я не маю наміру простояти всю обідню перерву в черзі! – Голодна Стелла – зла Стелла.

Сендвіч, салат, сік, яблуко і шоколадка стали моїм обідом.

Моя поява викликала дивну реакцію — розмови за столом стихли, всі погляди звернулися до мене, і, здається, затамувавши подих, усі чогось чекали.

Що на цей раз? Я якось не так сіла?

— Що? — запитання прозвучало різко.

— Ти взяла щось, окрім своїх вічних листочків? Переходиш на нормальну їжу? — Зейн засміявся з жарту, зрозумілого лише йому.

— Це салат, йолопе!

— Мені байдуже! Вона зазвичай нічого, крім нього, не їсть.

— У мої плани не входить знепритомніти від голоду.

Та їхні погляди все ще були зосереджені на мені.

— Кріс…

— Що?

Першою не витримала Дживон:

— Чорт забирай, скажіть їй вже хтось, що вона сіла на місце Джаспера!

— Справді? Як так сталося, що його не підписали? — єхидно кинула я.

— Завтра виправлю цю помилку, — пролунав смішок. Джаспер плюхнувся на вільне місце поруч зі мною.

Знову запанувала тиша. Це насторожувало й водночас змушувало грати за їхніми правилами.

Я прочистила горло.

— Гаразд, народ, де я зазвичай сиджу?

— Просто сядь поруч із Дживон.

Збиралася встати, але рука блондина зупинила.

— Сядь на місце, Кріс.

— Але...

— Сядь. На. Кляте. Місце, — по складах і з притиском мовив хлопець.

О-о-окей. Я знову опустилась на стілець.

— Що він робить?

— Тільки уяви реакцію Ніксона, — занадто голосно шепотілися між собою дві блондинки з групи підтримки.

— Тс-с-с, він іде.

Я прикрила очі, внутрішньо здригнувшись і готуючись до найгіршого. Як так сталося, що звичайний стілець став причиною конфлікту? Ніколи раніше не доводилося стикатися з настільки безглуздою ситуацією.

Ні, я відмовляюся бути втягнутою в дурну сварку!

— Чудова погода, саме час пообідати надворі! — пробелькотіла я з фальшивою усмішкою. Швидко схопила тацю з їжею й помчала надвір зі швидкістю світла.

Надворі столів вистачало, тож я влаштувалася за тим, що стояв найближче до школи, насолоджуючись самотністю. Зізнаюсь, у їхній компанії мені було ніяково. Нік — типу мій хлопець, з Джасом я сплю, з рештою взагалі незрозуміло які у мене стосунки.

Тож… чорт забирай, мені ніяково в квадраті!

— Знала б Аня, в яку історію я вляпалась, — пробурмотіла я собі під ніс, жуючи сендвіч.

Підозрюю, історія Ані з легкістю переплюнула б мою. Вона обожнювала світи з магією, чарівниками, ельфами, некромантами. Я могла уявити її ученицею магічної  Академії. Вона бореться з нечистю, найкраща  на курсі та, звісно, зустрічається з принцом. У звичайному любовному романі їй би швидко стало нудно.

На лавку навпроти гепнувся рюкзак, перервавши мої думки про долю найкращої подруги. Я підняла погляд, очікуючи зустрітись з розлюченим Ніксоном, але на диво натрапила на теплий погляд сірих очей.

— Привіт, Логане!

— Не проти, якщо присяду?

— Звісно, сідай.

— Побачив тебе саму і вирішив скласти компанію.

Невинно всміхнувшись, я знизала плечима. Мабуть, Кріс, яка обідає на самоті — незвичне видовище для всієї школи. Але йому не обов’язково знати про заплутані стосунки Кріс із представниками протилежної статі.

— Гарна погода. Не хотілося сидіти в приміщенні.

— Так, мені теж.

— Половина дня вже минула, а ти ще ні з ким не подружився?

— Тут не дуже-то раді новеньким.

Ми трохи побалакали, доїли обід, після чого я покинула товариство Логана. Не варто привертати до себе ще більше уваги. Сьогодні я й так надто вирізнялася.