3.2

 Коли наступного ранку я вийшла з машини на парковці школи Ред Нокс, в голові крутилася лише одна думка – втекти. А зацікавлені погляди підлітків лише посилювали це бажання. Але вибору не було, і не варто відтягувати неминуче.

Окрім пошуків відьом і екстрасенсів в інтернеті, учора ввечері я старанно тренувалася бути Крістін Картер. І тепер не можна зіпсувати план, злякавшись звичайних школярів.

《— Зберися, вирівняй спину й знайди подруг Кріс», – підбадьорювала я себе.》

Зробивши глибокий вдих, я окинула поглядом парковку і з полегшенням зупинилася на знайомому синьому волоссі. Стелла, Аманда, Ніксон і Джаспер стояли біля чорного позашляховика й весело сміялися над чимось. Більшість радісно помахали мені. Гарний знак. Перший день у школі – завжди стрес, і підтримка точно знадобиться.

— Крісі!

Нік усміхався тією самою ідеальною американською усмішкою, яка могла осліпити кого завгодно своїми білосніжними зубами. Він рушив до мене з наміром обійняти. Шкода, але я не налаштована на обійми з лицеміром.

— Нік, — кинула я без жодного ентузіазму, оминаючи хлопця й усміхаючись іншим. — Привіт.

Стелла обмежилася кивком. Джаспер навіть не привітався, похмуро вдивляючись у простір парковки — я, в свою чергу, теж його ігнорувала. Аманда, схоже, не відчула натягнутої атмосфери й радісно вигукнула:

— Мій Гарбузик! — і міцно мене обійняла. Вперше я не образилась на це дурнувате прізвисько.

Нік схопив мене за руку трохи нижче ліктя.

— Ей, а поцілунок для свого хлопця? — награнно обурився він, грайливо рухаючи бровами.

— О, ти маєш на увазі того самого хлопця, від якого не було жодної звістки три дні? А тепер хоче поцілунок? Усе, на що він може розраховувати, — я нахилилась уперед, невдоволено блиснувши очима, — це: «Іди до біса». Як тобі такий варіант?

Його хватка трохи посилилася і він притягнув мене в обійми.

— Крихітко, ну чого ти? У мене були тренування. Якби я пропустив хоч одне — тренер не випустив би мене на поле в п’ятницю.

— А телефонувати тобі теж тренер забороняє?

— Не починай сварку на пустому місці! — роздратовано застогнав він. — Ти ж знаєш, я завжди був слабкий у балачках. Крихітко, давай просто поцілуємось і забудемо все. — Його обличчя освітила чарівна усмішка з милими ямочками.

Очевидно, він сподівався розчулити мене.

Прокляття.

Втриматись від спокуси було непросто. Я ще добре пам’ятала наш поцілунок і ті неймовірні відчуття, які він подарував. Але погрози Джаспера на іншій шальці терезів переважили чарівну усмішку красунчика Ніка.

— На порожньому місці? Ха!

Мій гнів виглядав дуже переконливо. Я блискуче вжилася в роль розлюченої подружки. Щоб не дати Ніку викрутитися, вирішила добити його тиском і наприкінці влаштувати промову про розрив стосунків. Але саме в цей непідходящий момент втрутилася Стелла.

— Ох, Кріс, тобі перед заняттями треба зайти до секретарки, — мовила вона.

Вона що, намагається перевести тему? Я примружилась недовірливо. Чорт! Я не могла просто так втратити шанс позбутися Ніксона. Наче відчуваючи мою рішучість, Стелла м’яко підштовхнула мене в спину й гучно додала:

— Ходімо, я тебе проведу.

— Тааак... — протягнула Аманда з іншого боку, захихотів. — Я теж піду з вами. Попрошу місіс Гонсалес змінити мій розклад.

Вони хотіли уникнути нашої з Ніком сварки, а я, мило усміхаючись, у думках їх хотіла придушити. Вони зіпсували мій ідеальний план!

— Що це, чорт забирай, було, Кріс? — розлючено випалила Стелла, щойно ми відійшли від хлопців. — Здавалося, ніби ти зібралася розірвати стосунки з Ніком. Просто перед усією школою!

— За хвилину в инстаграммі гуділи б про ваш розрив, — жахнулась Аманда.

Та Господи! Кого цікавить розрив якихось школярів? Наче людям нічого більше обговорити в соцмережах!

— Думаю, нам із Ніком варто зробити паузу у стосунках, — я й не заперечувала. Навіщо?

— Але ж не посеред парковки!

Я знизала плечима, зробивши байдужий жест рукою.

— Згодна. Запрошу його додому і там усе скажу.

— Кріс! — вигукнули дівчата хором.

— Що?

— Ти кажеш жахливі речі, Крісі!

Нічого жахливого у розриві з брехуном я не бачила. Не знаю, як би вчинила справжня Кріс у такій ситуації, але вдавати байдужість мені вдавалося напрочуд легко.

— Ну, поки це не потрапило в інсту, ми ще в безпеці, чи не так?

Стелла ледь помітно всміхнулася на мій випад.

Двері школи відчинилися, і вже за секунду ми наче опинилися в декораціях якогось підліткового серіалу. Ну ви знаєте: гамірний коридор із шафками вздовж стін, жодних жахливих зелено-коричневих стін радянського зразка. Усі усміхаються, вітаються, а щойно симпатичний брюнет навіть підморгнув мені. Від такої навали уваги хотілося сховатися кудись. Залишалося лише ввімкнути вентилятор, аби волосся розвівалося при ході — і можна було вдавати зірку.

— Половина школи підписана на нас в Інстаграмі, — Стелла, здається, не помічала, або вдало робила вигляд, що не помічає поглядів та шепоту, який здійнявся, щойно ми з’явилися. — Вони лишають милі коментарі під фото, в душі мріючи опинитися на нашому місці. Їм тільки дай привід і ці стерв’ятники роздеруть тебе на шматки. Тому я проти того, щоб ти кидала Ніксона.

— Дурниці! Кому взагалі є діло, з ким я зустрічаюся? Ви що, на його боці?

— Та ні ж, Кріс, ні! Ми просто не даємо тобі зруйнувати своє життя. Пам’ять повернеться  і ти ще дякуватимеш нам. Усі пари проходять через кризи. Ви з Ніком — ідеальна пара, завжди разом. А випускний? Ти ж мріяла стати королевою балу!

— Випускний ще не завтра, і небо не впаде на землю, якщо я розійдусь із Ніком.

— Не роби дурниць, Кріс.

Якби ти тільки знала всю правду про Кріс…

Якби ж знала.

Аманда насупила брови, глянувши в мій бік і заявила:

— Баклажанчик має рацію. До того ж я вже вирішила, які туфлі вдягну на випускний. У суботу побачите й луснете від заздрощів! — Вона виглядала абсолютно задоволеною й знову захихотіла.