1.2

***
І так, заявляю офіційно: Крістіна Соколова збожеволіла! А як  ще пояснити мої галюцинації?

Хвилиною раніше, я попросила медсестеру принести мені дзеркало і тепер сиджу, вдивляюся у своє відображення. А подивитися було на що.

 Карі, з зеленими вкрапленнями очі пильно розглядали мене. Нехай навіть під одним оком зараз був здоровенний синець(і хто був таким добрим?). Волосся – світле, густе, з мідним відблиском. Повні губи, довгі темні вії, кінчикі яких ніби торкнулося саме золото. Обличчя правильне, з чіткими рисами. Шкіра ніжна, оксамитова, засмагла, з легким рум’янцем на щоках. Ідеально.

 Однак, вся ідеальна краса належала не мені .

Я померла і душа опинилася в чужому тілі? Чи це обмін тілами, як  в тих фільмах? Тоді виходить, Кріс очухалася в МОЄМУ тілі, в квартирі Ані і влаштувала подрузі істерику, в той час, як мені доводиться лежати в лікарні зі зламаною рукою?

Який жах.

Посміхнулася. Так, Тіно, в глубокій старості ти будеш користуватися популярністю у онуків, завдяки своїм розповіддям про переселення душ. А вони будуть сміятися і казати, що у бабці знову загострення хвороби, і їй час приймати ліки.

Відчуваючи роздратування, я відклала дзеркало й опустила голову на подушку, занурившись у невеселі думки.

Я ж не можу бути несповна розуму, правда? І не лежу зараз у палаті поруч з Наполеоном та Ісусом під наглядом санітарів, так?

Ні. Похитала головою. Не могла я збожеволіти за одну ніч.

Припустімо, наші вчорашні розмови з подругою стали реальністю, і ми опинилися на місці героїв з книг. Гаразд. Але якщо я потрапила в тіло другорядної героїні з «Поцілунку під Місяцем», то Анька, можливо, опинилася в тій книзі, де вампір присмоктався до шиї дівчини?

Бррр.

Стати героїнею фентезі для мене — як провалитися під лід. Я би борсалася, намагаючись втриматися на поверхні, розмахувала руками й кликала на допомогу, поки врешті не пішла б на дно. Серйозно, то не мій жанр. Там купа рас, які я не можу запам’ятати, в усіх магія, і звичайній людині там ловити нічого.

Та повернемося до  «Поцілунок під Місяцем».

Вчора ми дочитали до сцени зради Еша з Крістін, і тепер назріває питання: в який момент книги я потрапила? Від батьків дівчини я дізналася, що у Крістін була бійка з Менді. Тобто найжахливіші речі лиходійка вже встигла зробити, а ти тепер розгрібай наслідки, Тіно.

Раптом нутрощі стиснуло від думки про Ніксона. У книзі про нього не згадувалося, у Крістін взагалі не було хлопця. А тут — на тобі — хлопець є, і разом з ним цілий оберемок проблем.

Вже уявляю сюжетний хід із показовим покаранням антагоністки. Нік дізнається про зраду — і кидає її, друзі відвертаються, знайомі дивляться із засудженням. А справжня Крістін тим часом насолоджується життям у моєму тілі.

Оце вже ні! Я відмовляюся! Терміново вигадуємо...

Скрип дверей відволік від перебудови сюжету й плану реабілітації Кріс. Я повернула голову й зустрілася з розгубленим поглядом Ніксона. Він топтався в дверях, не наважуючись зайти. Аманди, Синього Волосся й незнайомого блондина за спиною не було.

— Док сказав, що в тебе амнезія.

У мене — повний триндець, а не амнезія! Я опинилася в чужому тілі, чужій країні, і поняття не маю, як повернутися до свого звичного життя! Може, ти підкажеш?

У голові закрутилися фантазії про відьму, ритуал зі скаканням навколо багаття, заклинання — і хоп! — я вдома.

Зовсім дах поїхав, Тінка. Бубни, ритуали… ще трохи — і до жертвоприношень дійде.

Але всі ці переживання я вирішила не вивалювати на хлопця. Просто знизала плечима, намагаючись вичавити хоч якусь усмішку.

– Схоже на те.

— Відстій, — пробурмотів «мій хлопець» і почухав потилицю. — Кріссі, виходить, ти мене не пам’ятаєш?

Щоб приховати насмішку, я лише кивнула.

— Відстій, — повторив він. — То, значить, і не поцілуєш?

Хлопець, звісно, був неймовірно гарний, але це ще не означає, що я маю кидатися йому на шию з криками: «Любий, я чекала на тебе все життя!» Я бачила його всього вдруге в житті — і досі сумніваюся, що усе навколо реальне.

— Вибач, незнайомців не цілую.

Він ображено випнув нижню губу, але за мить нахабно всміхнувся й ляпнув:

— Маленька, після всіх поз, які ми перепробували, назвати нас незнайомцями — язик не повертається.

Серйозно? Слово «амнезія» для нього взагалі нічого не означає? Він щиро думає, що його дівчина, яка не пам’ятає навіть власного імені, раптом згадає якісь там пози? У голові в нього хоч щось клацнуло, перш ніж випалити цю дурну фразу?

Навіть, якщо я не справжня Крістін Картер, а просто випадково опинилася в її тілі — через власну дурість чи чиюсь помилку — я точно не фанатка зациклених на сексі хлопцях.

Трясця, і у нього ж нуль такту. Втім, не дивно. Дивлячись на його тілобудову можна припустити, що він себе любить і займається регулярно спортом. А чим у нас зайняті старшокласники в популярних книжках? Бінго, друзі! Вони бігають один за одним з м’ячем. Коротше: американський футбол. Не дивно, якщо мізки могли трохи зсунутися — не кажучи про звичайну тактовність.

Бідолаха.

— Боюсь тебе розчарувати, малий, — останнє я сказала з особливою єхидністю, — але в мене амнезія. Втрата пам’яті. Я не пам’ятаю жодного дня зі свого життя. Розумієш? — промовила я м’яким, майже ніжним голосом.

— Ну так, — він байдуже знизав плечима. А потім нахилився ближче й прошепотів просто мені в губи:
— Тому я й пропоную свою допомогу.

Під його темно-карим поглядом думки в голові розбіглися, як діти з уроку математики. У голові крутилась тільки одна ідея — яке ж у нього гарне обличчя… і як небезпечно близько він підсунувся.

Я нервово облизала губи, намагаючись швидко придумати план втечі. Та куди вже тікати, якщо ти лежиш на лікарняному ліжку? Все, що залишалося — це сильніше втиснутись у подушку.

— З чим? — пропищала я.

— Допоможу згадати. Як щодо того, щоб почати просто зараз? — хрипко мовив Нік.