36

 Підготовка до переїзду в інший світ була поступовою, але в той же час виснажливлою з нескінченними справами та списками речей. Кожну дрібницю варто врахувати. Ми ж переїжджаємо не просто в сусіднє місце, а у фентезійний всесвіт.  

Тато один з перших перейшов від слів до дій. Він, сяючи від гордості, наприкінці наступного тижня продав нашу стареньку машину і приїхав додому на новенькому бусику. Темно-синій, великий, зручний — і, звичайно, у себе в голові він уже складав план, що ж поміститься всередину.
— Ти що хочеш взяти? — при кожній нагоді розпитував він у нас. — Доню, усі книжки свої не бери. Більшість продай, гроші зайвими не бувають! З одягом вчинимо так само. Відбери нові речі, сфотографуй і спробуй продати.

— Хіба не логічно було б взяти нові?

— Доню, - тато поглянув на мене так, наче я не розуміла простих речей, - ходити в тих речах ми не зможемо. Я вже розпитав Каема і в курсі, що їхня мода відрізняється. Він пообіцяв пошити в короткі сроки вам сукні, а мені костюми. Але, брати речі на вихід і ходити в них кудись на город?

— Тату, ти навряд чи будеш працювати на городі там.

— Чого це? Комусь потрібно буде  контролювати усе, що відбувається на твоїх прибережних землях.

А тато має рацію. І їм буде не нудно в Імперії, коли я вступлю до магічної академії та буду зайнята.  Проте, його наступну пропозицію взяти з собою огірки мама зустріла з роздратованим видихом. 
— Володю, ми й так можемо виглядати божевільними в їхніх очах, — бурчала вона, складаючи свій улюблений посуд у коробку. — А ти ще з банками огірків до драконів хочеш приїхати…

З часом я перестала звертати увагу на їхні суперечки. То він доводив, що потрібен генератор та бензин, то вона кричала, що викине до біса його гриль, якщо він надумає  тягнути його з собою, а не продасть.

Але апогеєм стало, коли ми заговорили про продаж квартири. Бабуся (мамина мама) слухала нас якийсь час мовчки, а тоді як гримнула:

— Ви ще навіть на пенсію не встигли вийти, а у вас дах зовсім поїхав!

Вона дивилася на нас так, ніби ми щойно їй повідомили, що вступаємо в секту.

Татові вистачило терпіння хвилин на п’ять. Потім він просто кивнув на вихід:
— Поїхали. Зараз тобі наш зять усе покаже.

Я навіть не встигла слова вставити, як мене також змусили піднятися і поїхати з ними на дачу. А по приїзду моєму чоловіку довелося знову перетворитися на дракона, налякавши бабусю ледь не до смерті. Вона, з ошелешеним виглядом, сіла на стілець (добре, що мама його заздалегідь підготувала) і схопилася за серце.

— Господи милостивий! — тільки й прошепотіла вона, перехрестившись.

Її довго заспокоювали й поїли валер’янкою. Але, чесно кажучи, після цього вона вже не могла сказати, що «у нас потік дах». Ні, перші хвилин десять вона ще перебувалася у стадії «заперечення», та одразу за тим перейшла до «прийняття». Як-не-як, а дракон був чудовим аргументом!
***
А тим часом у Каема розгорталася своя драма. Він майже весь час тримався біля Мідже, буквально ходив за ним по п’ятах, питав, як той почувається, чи все гаразд. Зі сторони це здавалося милим та смішним, але самого Міджертана така кількість уваги неабияк дратувало.

— Брате, у тебе своїх справ немає, чи як? — обурювався він. — Бо ввечері я планую  сходити на побачення з Мирославою і третій зайвий нам не потрібен!

Я бачила, як у Каема нервово сіпнулися кутики губ від образи. Бідолаха. Він же стільки років не бачився з ним, а через півтора місяці мав повертатися додому і цілком зрозуміло, чого він «прилип» до брата. 
А вже дуже скоро Мідже повідомив, що Ейнар запропонував йому роботу в школі магії. Почувши цю новину, дракон виглядав задоволенним.

— Роботу? — перепитав він, а в його очах лишалася тривога. – Яку саме?
—  Охоронцем, — чесно відповів Мідже.

Це не та відповідь, яку очікував почути Каем. Він нагадував кам’яну статую, а на лобі хіба що не вистачало неонової вивіски з написом: «нащадок роду Сейнтфайрів працюватиме охоронцем?!». Батьки нічого не казали та мовчки їли далі борщ. Я ж почала відрізати собі новий шматочок сала, також нічого не кажучи і лише спостерігаючи за драмою.

— Ніяких документів у мене немає. Освіти також, - продовжував тим часом Мідже. З кожною новою фразою він похмурнів ще більше. – Я тут буквально ніхто. Навіть оплатити їжу в кафе під час побачення не можу. А Ейнар сказав, що директорка школи допоможе з паспортом і усім іншим.

 І тут нічого заперечити. Старшому брату можна не хвилюватися про документи, бо не залишається тут назавжди. У нього була інша ситуація і, поки буде вливатися в земний ритм життя, стабільна робота не завадить. Згодом він зможе подумати про навчання та вибрати іншу професію, якщо не сподобається працювати охоронцем.

— Але…але ж він міг підібрати тобі роботу, пов’язану з магією, – все ще намагався сперечатися Каем.

Мідже похитав головою.
— Яка магія, брате? Я тепер звичайна людина.

« — Звичайна людина…  - повторила я подумки, а потім мене ніби блискавкою вдарило. – Стривайте, це ж якщо ми продамо квартиру, де він житиме? Він же ще не має нічого.»

— Ти б міг викладати теорію, – Каем й далі продовжував розмову.

— Думаєш, у них не вистачає нормальних магів на місце викладача?

Я махнула руками, аби ці двоє нарешті закінчили суперечки та поглянула на батьків. Татова тарілка була вже пустою, що автоматично дає мені зелене світло. Ситий тато – добрий тато.

— Таточку, - ласкаво розпочала я, усміхаючись до нього, – я знаю, що ми вже виставили квартиру на продаж, але може ми не продаватимемо її?

— Ти що це, передумала переїжджати до свого дракона?

— Не в тому справа! Давай краще оформимо довіреність на Міжде, – на одному подиху вимовила я.

По-перше, таким чином ми залишали в Україні щось на зразок запасного аеродрому. В разі чого, вони завжди можуть повернутися сюди та не думати потім, а де їм жити. По-друге, квартира не буде переоформлена повністю на брата Каема, проте дозволятиме йому тут жити. 
Про усі переваги розповіла батькам. Для мами звучало розумно перестрахуватися, а от тато планував на гроші з продажу квартири накупити золота й срібла. Ця валюта у будь-якому світі ціниться і, взагалі, треба мати заначку на «чорний день». Зруйнований план не приніс татові радості.