34

 ***
Розказати батькам правду того дня я так і не наважилася. Ну серйозно, будь—яке пояснення означало отримати прямий квиток в божевільню. З іншого боку тиснула обіцянка познайомити Каема завтра з батьками. 
Прокляття!
Я скуйовдила волосся від того, як сама загнала себе в глухий кут. Єдиний вихід: не тільки розказати їм усе, але й показати магію у всій її красі. В протилежному випадку, ніхто мені не повірить. 
Тож, принялась дзвонити Каему, бо після повернення в рідне тіло, мене ніби відрізали від джерела магії. Навіть маленьке заклинання тут не бажало працювати. Якщо пам’ять не підводить, Змійка в першу нашу зустріч згадувала, що Анна Стоунджен не мала відьомського дару і що наші душі переплутали. До того ж, в Імперія встигла прочитати багацько різних книжок і з впевненістю могла заявити, що на Землі немає достатньо магічного ресурсу.
Мою теорію підтвердив Каем, коли почув обережне питання, чи може він бодай трошки «помагічити». Відповідь була обнадійлива, як ціни на комуналку: його сила тут майже на нулі. Єдине, що він міг — це перетворитися на дракона.

Я від радості хіба що в долоні не плеснула:

— Супер! Цього більш ніж достатньо, аби переконати моїх батьків.

На тому боці скептично гмикнули.

— Ти хочеш, щоб я перетворився на дракона прямо перед ними?

— Бінго—о—о! — наспівно мовила у відповідь. — А як ще довести, що я не вигадала історію про Аштер і наше одруження?

Він спочатку мовчав секунд двадцять, ніби щось обдумуючи, а потім зітхнув.

— Добре. Але робити це маємо не в місті.

— Ой, не хвилюйся! — я махнула рукою, хоча він того і на міг побачити. — У нас за містом є дача. Поїдемо туди.

Звичайно, був ще один важливий нюанс.
Батьки працювали в будні дні. І тут моє прохання ні сіло ні впало поїхати за місто прямо зранку. Авжеж, у їхніх очах була суміш емоцій: від здивування до нерозуміння. Так, брати відгул на роботі заради моїх забаганок вони також не збиралися. Я була змушена благати їх довірится на цей раз, а щоб точно спрацювало, додала, що я нарешті хочу поговорити про минулорічні події та розповісти усе.
— Гаразд, доцю! — Погодилася за них двох мама. — Якщо ти захотіла нарешті поділитися з нами — то поїдемо!
***
Дорогою на дачу ніяк не вдавалося заспокоїти свій внутрішній хор думок. Каем мав прибути трохи раніше за нас і я сумнівалася, чи не варто попередити батьків заздалегідь? Сказати щось обережне… типу: “Мамо, тату, вас очікує сюрприз. Дуже великий. Ви б ніколи не здогадалися б, що я везу вас знайомити з моїм чоловіком, еге ж?”

Але потім уявила їхні обличчя й зрозуміла, що таким чином лише передчасно закопаю себе. І хто очікує познайомитися з майбутнім зятем на дачі? Можна уявити що завгодно, навіть дешевий фільм жахів може розпочинатися з такої сцени, але тільки не це.

Що ж. Схоже, до майбутнього шоу з драконом підготувати не вийде. Треба просто пережити цей день. 
Дача зустріла нас похмурою погодою, запахом вогкої землі й скрипучою хвірткою. Біля будинку – як і завжди – стояв старенький мангал, наче пам’ятник минулорічних зборів на шашлики (не обманюйтесь! Насправді, відпочинок тут складав усього двадцять відсотків від проведеного часу. Інші вісімдесят – це посадка картоплі, помідорів, капусти, а потім їхній збір).
Батьки йшли поруч, нічого не підозрюючи. А мій погляд, тим часом, метався по двору в пошуках недодракона. Кая ніде не було видно. Невже, заблукав? Таксі мало привезти його до самих воріт. Гм. Чи вирішив одразу розпочати з ефектної появи?

— Ну, доню, і що ти хотіла нам розказати? — мама зиркнула на мене так, що я відчула себе школяркою, яку зараз виведуть на «чисту воду». Тільки замість двійки цього разу був дракон—чоловік.

— Терпіння, мамо, — я натягнула усмішку на обличчя, хоча від хвилювання серце билося, як навіжене.
Лише,  коли вдалині, ближче до городу, вималювалася знайома постать, мене відпустило. Гаразд. Подумки видихнула з полегшенням та одразу вирішила йти в наступ.
— Почекайте хвилинку, — мовила я, роблячи крок вперед і поглядом сигналізуючи Каему розпочинати.
Не вистачало хіба що клацнути пальцями і, як в одній дорамі, пафосно мовити: « It`s show time!»

Хоча Каем стояв далеко від нас, та мені чомусь здалося, що його обличчя скривилося. Наче я щойно запропонувала йому в драконячій іпостасі станцювати гопак перед нами. Ну, слово честі, а чого він хотів? Чарівної довідки з печаткою «Я – дракон» у нас відсутні. Доведеться демонструвати товар обличчям…чи, точніше, крилами й хвостом.

Батьки вже збиралися повернути голову туди, куди я дивилася, проте,  вчасно встигла привернути їхню увагу вигуком: «Тату! Мамо!». Потім обережно попросила відвернутися на секундочку. Ну справді, не найкращий спосіб знайомства з зятем — коли він раптово починає роздягатися перед твоїми очима.

Батьки переглянулися (певно думали, що їхня донька остаточно з’їхала з глузду), але слухняно відвернулися.

— Аню, що все ж відбува... — почала мама.
Я рішуче підняла руку, зупиняючи її слова.

— Спочатку хочу дещо вам показати.

Минуло всього кілька хвилин, і тишу двору обірвало низьке, хрипке фиркання, від якого земля під ногами завібрувала. Батьки здригнулися й нарешті озирнулися. На городі замість Каема вже стояв величний та, здавалося, абсолютно нереальний чорний дракон. Його крила розгорнулися так широко, що ледь не зачепили паркан, в очах блиснуло золото, а луска грала відблисками в скупих променях сонця, яке вирішило показатися саме в цей момент. 
Добре хоч сусіди взимку сюди не приїжджають, бо спробуй поясни, чому така громадина знаходиться на нашій ділянці.

— Це... це... — тато кліпав очима, переводячи погляд то на мене, то на дракона. Обличчя у нього стало таким, наче він серйозно задумався, чи не пора йому скоротити вечірні дози алкоголю.

Він відкрив рота, але жодне слово так і не було сказано. Зрештою  тато повільно перевів погляд на маму, у якої була схожа реакція.