33.2

***
Ще під час минулої зустрічі я звернула увагу: поруч з Ксенією зверхність Ейнара і звичні різкі нотки в його голосі кудись зникають, наче він сам мимоволі намагається стати кращою версією себе у її присутності. Ось чому саме з нею я й домовилася побачитися. Якщо вже дівчина, до якої він небайдужий, попросить його про допомогу, то це вагомий аргумент, чи не так?

Та, на відміну від Мирослави, із Ксюшею я не встигла близько подружитися, тому довелося грати роль трохи нав’язливої панянки. І не даремно. У Ксенії був тихий, навіть м’який характер: вона більше слухала, ніж говорила, і рідко втручалася в розмову без потреби. Водночас вона здавалася доброю людиною, яка хоча б спробує тобі допомогти.

На зустрічі я спершу познайомила її з Мирославою, побіжно розповіла історію її потрапляння в інший світ — саме так хотіла розтопити лід і викликати співчуття. Лише потім обережно перейшла до власного прохання. 
Відмови я не почула, але й згода у її відповіді прозвучала невиразно:

– Гаразд. Я розповім Ейнару. Подивимось, що він скаже, – мовила вона, а тоді раптом додала те, від чого я ледь не розкрила рота від здивування: – Його нещодавно взяли в школу магії тут. Думаю, якщо не він, то інші маги зі школи допоможуть.

– Очманіти! В нашому світі теж є маги? – витріщилася я на неї, наче переді мною щойно пролетіла тарілка з інопланетянами.

Чесно кажучи, до такого повороту я абсолютно не була готова. Я звикла вірити, що магія назавжди залишилася десь у фентезійних світах, а на Землі подібного не існувало.

– І ще школи магії, – відгукнулася Мирослава. В її голосі звучало здивування, але воно було набагато стриманішим, ніж моє.

– Знаєте, а це досить смішно. Виходить, ви двоє були потраплянками, а мені потраплянець майже звалився на голову, – з іронією в голосі промовила Ксенія.

Для неї це був лише кумедний збіг обставин, майже жарт долі. Їй не довелося проходити крізь шок і виснажливий стрес від потрапляння в інший світ. Вона продовжувала жити своїм звичним життям.
Гм. Хоча, з іншого боку, саме на її голову звалився потраплянець. І хто знає, чим закінчиться ця історія? Чи не залишить вона їй таку ж відкриту рану, яка ніяк не загоїться?

– Просто казково щастить! – відповіла я, намагаючись усміхнутися, але виходило вкрай погано.

Не бажаючи знову торкатися болючих спогадів, я поспішила змінити тему й розпитати Ксюшу про характер її чаклуна. Слово за слово, і ми вже жартували на цю тему. Бо, як виявилося, лише мені «пощастило» зустріти чоловіка з роздвоєнням особистості. Ейнар, за словами дівчини, поводився цілком адекватно, а у Мідже взагалі був спокійний і врівноважений характер.

О. Про вовка промовка. 

Не встигла ми навіть й п'ять хвилин пообговорювати Ейнара, як на телефоні дівчини засвітилося його ім’я. Вона одразу відповіла, і вже за мить вигукнула щось схвильоване про бабусю. Та коли почула відповідь чаклуна, її обличчя миттєво потьмяніло.

Закінчивши розмову, Ксюша лише коротко пообіцяла написати пізніше й повідомити результат розмови з Ейнаром. А тоді поспіхом зібралася й вирушила у своїх справах, залишивши нашу з Мирославою компанію.

***

Минуло трохи часу, і Ксюша знову подзвонила, наполягаючи на зустрічі. У надії почути добрі новини про спосіб витягти Мідже, я без вагань погодилася і одразу  повернулася до свого попереднього заняття.

Та вже за годину, сидячи з олівцем у руці, я раптом відчула, як у грудях знову прокидається бурхлива злість. Чорт забирай. Руки самі намалювали обличчя, яке я так прагнула забути.

Прикрила очі й різко вдихнула. З цим треба закінчувати. Інакше почуття будуть й далі роз'їдати мене зсередини. Не даючи собі часу на подальші роздуми, я написала одногрупнику й запропонувала сходити на побачення. Він хлопець непоганий, а я все ж вірила у старе правило: клин клином вибивають.

Та, якби знала кого зустріну в тій самій кафешці, то двічі б подумала перш, ніж відправляти повідомлення. 
Спочатку Ксюша почала щось плутано бурмотіти про чутки, які люди перекручують, недочувають чи просто вигадують від себе. Потім вибачалася за Ейнара й гаряче просила не сердитися на нього.

— Все ж, ситуацію можна виправити, — наостанок додала вона. 
— Давай ще раз поясниш усе, та на цей раз більш чітко.
— Твій Каем не живе з іншою жінкою. Це помилка.

Я поставилася скептично до її слів. Не так давно Ейнар з упевненістю заявляв про зв’язок Кая й Сандри. А тепер вона каже, що то були лише безглузді чутки? Яким чином вони могли про це дізнатися?
Чаклун же не міг за цей час зганяти на Аштер й швиденько повернутися назад.

— Сторінка з цією історією перегорнута, — втомлено видихнула я, намагаючись відгородитися від усього. — У мене все одно побачення за годину.

— І з ким ти зібралася йти на побачення, коли в тебе є законний чоловік?

Цей голос.

Я різко підвела голову й зустрілася поглядом з аквамариновими очима. Каем стояв позаду Ксюші з виразом обличчя, який складно було розшифрувати.

Як?! Чому?

Мене накрила хвиля змішаних почуттів — раптова радість, яку миттєво підточила злість. Я не знала, що в мені переважить, і як узагалі варто реагувати на його несподівану появу.

— Так. Я свою роль виконала. Бажаю вам продуктивної бесіди. На все добре, — швидко пробелькотіла Ксюша, встаючи зі стільця, ніби прагнула втекти.

Каем сів напроти мене, займаючи її місце, і його присутність відразу наповнила простір знайомою холодною аурою.

— Відповідати не збираєшся?

— З чого б це? —  холодно всміхнулася я. —  Мій «законний чоловік» носа не показував цілий рік і, за чутками, непогано проводив час з пані Сандрою. А мені не можна розважитися?
— Ревнуєш? — на його губах з’явилася усмішка. — Дурні чутки не варті й краплини твоєї уваги.

— О, та невже? — удавано здивувалася я. — Кажуть, у кожній брехні є доля правди.

— Анно! — його голос раптом змінився, став серйозним і твердим. — Хлопчина дійсно усе не так зрозумів! Спосіб, який ми прописали в книзі, потребував доопрацювання. За кілька місяців я встиг побувати навіть у ельфів заради інформації про переміщення в інші світи, а потім дістав артефакти. Та на жаль, заклинання, що розриває простір, було в руках у Сандри.