33.1

 Того вечора ми з Мирославою обмінялися контактами, а вже зранку вона написала мені, розпитуючи, як справи. Одне повідомлення за іншим і за кілька днів ми вже відчували себе ледь не найкращими подружками.

Шкода тільки, що навчалися ми в різних закладах і бачитися часто не виходило. Мимоволі згадала Тіну й тяжко зітхнула. З нею ми проводили разом увесь вільний час і ще зі школи вважали одна одну не просто подругами, а справжніми сестрами.

Але повернімося до сьогодення… Виявилося, що нас із Мирославою поєднує принаймні одне спільне захоплення — дорами. І саме завтра виходила новинка, трейлер до якої ми вже встигли обговорити. Я вирішила не чекати й першою запросила Миросю до себе додому, щоб подивитися її разом.

— У тебе тут так затишно, — сказала вона, щойно ступивши в мою кімнату й уважно роздивляючись обстановку.

Я усміхнулась, але подумки згадала, якою моя кімната була минулого року. Коли я повернулася у власне тіло, то застала неймовірні зміни: ніякого творчого хаосу навколо, у шафі висіли чужі й, на мою думку, просто жахливі речі виключно сірого та болотного кольору. Ні сліду від моїх джинсів і футболок. Батьки тоді пояснили, що "нову" мене так більше влаштовувало. А я в перший же день полізла на балкон, де в коробках заховали мої речі й під пильним поглядом мами  витягувала звідти улюблені джинси.

— Що це з нею? — запитав тато, визирнувши зі спальні.
— Схоже, хоче повернутися до свого нормального стилю, — обережно відповіла мама.
— Невже?! — аж зрадів він, а тоді вже вигукнув до мене: — Доню, ти більше не хочеш носити ті сукні в стилі міської божевільної?!

Я ледь не вдавилася сміхом. «Мотлох» Анни, який хтось наважився б назвати одягом, залишати в домі не збиралася. Спершу хотіла спалити все до біса, але потім вирішила просто віддати. Хоча… цікаво, чи носитимуть таке навіть бомжі?

Далі було ще цікавіше. Анна Стоунджен мовчала про обмін душами, а мої батьки не могли зрозуміти, що з їхньою донькою сталося. Дівчине сахалася навіть від простих обіймів — мама ледь не розплакалася, коли вона стиснулася в клубок, ніби чекала удару. А за вечерею перший час їла так, наче ніколи не бачила їжі, та ще й відмовлялася вдягати мій «вульгарний» гардероб та виходити в цьому навулицю. Батьки були змушені купити "пристойні" речі.

А ще... Анна боялася звичайної техніки: пилососа, телевізора, комп’ютера, навіть телефону. Не вміла цим користуватися й плуталася в елементарних речах. Батьки злякалися настільки, що спочатку повели її до лікаря, а потім до психолога. Там вона взагалі видала, що її батько давно помер, у неї є зведена сестра та мачуха, яка її б’є, морить голодом і змушує тяжко працювати. 
Уявляєте шок моїх батьків? Особливо враховуючи, що вони ніколи не розлучалися, завжди любили мене й, звісно, ніякої мачухи в моєму житті не існувало.. Не кажучи вже про те, що тато був живий та здоровий. Уже тоді вони всерйоз думали вести «доньку» вже до психотерапевта. Добре хоч я вчасно повернулася в своє тіло, інакше б через місяць могла прокинутися не вдома, а в кімнаті з білими стінами і "Наполеоном" на сусідньому ліжку.

А в універі теж був цілий цирк: однокурсники мене уникали, бо «нова я» встигла прославитися дивацькою поведінкою. Анна критикувала всіх підряд: дівчата нібито "одягнені негідно", ледь не як проститутки, а особи протилежної статі взагалі мали, за її словами, триматися один від одного на відстані — так «вимагає етикет». Через клятий етикет вона також при кожній зустрічі з викладачами могла зробити перед ними швидкий реверанс, таким чином їх вітаючи.

Я дізналася про це вже після повернення, й мені залишалося тільки хапатися за голову від фейспалму. Довелося докласти зусиль, аби переконати всіх, що я знову «нормальна».

Як і моя кімната. 
На полиці повернулися улюблені книги та безлічь дрібничок: рамка з фото, де ми з Тіною сміємося на випускному; кілька кумедних сувенірів, привезених із поїздок; плюшевий ведмедик, що давно вже слугував радше декором, ніж іграшкою. На стіні знову висіли мої малюнки, які раніше батьки теж мусили скласти в коробки.

А знаєте, що головне? Я знову зібрала свій плейлист, відновивши улюблену музику після того, як Анна видалила все до єдиного треку. І соцмереж також не було в телефоні. Скільки часу я провела, згадуючи паролі, або відновлюючи доступ до своїх сторінок...від однієї згадки про це хочеться її вдарити. 

《 — Нічого. Бідолашна, певно, була в значно більшому шоці, після повернення у своє тіло, — з насмішкою подумала я про одруження з Каемом і миттєво себе насварила. Думки про недодракона під суворою забороною. Він рухається далі, а значить — я теж не буду стояти на місці. 》

— Та нічого особливого, — знизала я плечима у відповідь на слова Мирослави та запропонувала їй дивитися сьогоднішню серію на великому екрані.

Невдовзі ми вже розвалилися на дивані у вітальні перед телевізором і занурилися у світ дорами. Перед нами стояла миска з попкорном, поруч — сік, кілька плиток шоколаду та фрукти. Я заздалегідь запаслася всім необхідним, бо хто ж дивиться серіал без перекусів?

— Ой, подивися на нього! — захоплено вигукнула Мира, коли головний лиходій  вчергове показав свою крутість. — У нього таке гарненьке та солоденьке личко,  але я зовсім не очікувала, що йому підійде роль поганця!

— Ще й як природно грає, — не втрималася я від маленької шпильки, бо персонаж актора дратував ледь не з першої хвилини.

Вона пожартувала у відповідь, а потім ми трохи були не згодні стосовно дій головної героїні й емоційно коментували кожну сцену з нею. Атмосфера була настільки легкою та безтурботною, що мені навіть стало трохи дивно: ще рік тому моє життя виглядало як суцільний хаос, а тепер я просто сиджу вдома з подругою і дивлюся серіал.

Можливо, подібними дрібницями заповнити діру у серці не вийде. Можливо. Але саме зараз я відчувала себе значно краще. І точно не такою самотньою,  як було минулого тижня.