31

 Я вдихнула крижане зимове повітря. М’які, пухнасті сніжинки падали згори, іноді чіпляючись за мої вії.
«— Сніг падає точно так само, як тоді», — промайнуло в думках. Та я одразу ж одірвала себе.

Не можна згадувати. Та сама помилка знову. Я ж обіцяла собі забути, викреслити з пам’яті. Що б не сталося в минулому — воно залишилося там, у минулому. Я не в силі нічого повернути й давно вже припинила сподіватися. Та й навіщо? Навіть якби повернулась… мене там ніхто не чекає. Кай загинув.

Помилка.

Будь-яка думка про Кая змушувала серце стискатися від болю.

То були чи то спогади, чи черговий холодний порив вітру, але очі защипало від сліз. Я ще сильніше сховалася носом у м’який шарф.

Так нерозумно.
Щодня я бачу на вулиці сніг, і щодня згадую нашу останню розмову з Тіною — і, ніби ланцюгом, за нею тягнуться спогади з іншого світу. Ті, що так хотілося б вирвати з пам’яті з коренем. Вони тільки завдають болю. Я втомилася постійно тонути в них, захлинатися.

Минув уже цілий рік.

Спершу я відмовлялася вірити в смерть Кая. Це здавалося чимось нереальним. Але факти були очевидні. Я бачила кров, бачила, як він упав. Пам’ятала слова Ведани про смерть Кая і моє повернення на Землю. Вона не стала б повертати мене назад просто заради розваги. А тішити себе марними ілюзіями було б черговою помилкою.

Кай часто казав про наш міцний зв’язок. Нас благословила богиня, нас єднав дракон і шлюбна каблучка. Він би без зусиль знайшов мене в будь-якому зі світів.

Кай обов’язково повернув би мене, якби був живий. У цьому я не мала жодного сумніву.

Тож через місяць після повернення на Землю я вирішила жити звичайним життям. Радіти тому, що знову у світі, де є техніка, інтернет, звичайна електрика.

«— Але вже немає тієї Тіни», — сумно додала подумки.
Я більше не могла поговорити з нею по-дружньому, як раніше. Після повернення я навідалася до неї додому, але тітка Ріта була щиро здивована моїм візитом і повідомила, що Крістіна тепер живе зі своїм хлопцем. Мені довелося прикинутися наївною ідіоткою й дивом випросити нову адресу.

Тоді думки про Кая витіснили все інше — інакше я б насторожилася: чому тітка Ріта здивувалася самому моєму приходу, а не тому, що я прошу адресу?

Але Тіна виявилася не Тіною. Спочатку мене зустріли з невдоволенням і питанням: «А що ти тут забула?». Але вже за п’ять хвилин розмови з’ясувалося дві кумедні речі: переді мною стояла не моя подруга, але вона зрозуміла, хто я. Так я й опинилася в квартирі.

— Отже, та дурепа повернулася у свій світ, — засміялася вона. Незвичним для Тіни сміхом. Але її сміх швидко стих. — Зачекай… а чому ти повернулася?

Я подивилась на неї. Вона була напруженою, в очах промайнув страх.

— Хвилюєшся за себе? Не хочеться повертатися назад?

— Та й ти не виглядаєш особливо щасливою, — іронічно зауважила вона.

Ніяково смикнула плечима.

— Ти зовсім не схожа на Тіну, — зітхнула я. — Я не буду тебе заспокоювати. Я повернулася завдяки богині, яка й затягла мене в інший світ. Причин вашого з Тіною обміну я не знаю. І не знаю, коли ви знову поміняєтесь місцями.

— Хочеш сказати, мені доведеться жити в постійному страху обміну? — вона виглядала відверто незадоволеною.
— Я нічого не знаю про вашу ситуацію. Куди потрапила Тіна? Ми тоді говорили про дві книги, і якщо я потрапила в одну з них, то Тіна зараз у книзі про школярів? Ким ти там була? Як тебе звуть?

Вона зморщила носа.

— Крістін Картер.

— Мені твоє ім’я ні про що не говорить. Ти була головною героїнею? А, ні, постривай, у тієї було інше ім’я… Моллі? Марі?

— Менді, — роздратовано підказала Крістін. — Головна героїня, — вона нервово засміялася, а потім цокнула язиком. — Авторка, мабуть, була такою ж убогою як Уайлдер і просто спроєктувала свій характер на героїню.

— Зрозуміло. Ти була в таборі поганців.

Дівчина пирхнула на моє зауваження, наче я сказала щось неймовірно дурне.

— Там у мене було обличчя в кілька разів гарніше, ідеальна фігура, батьки — багаті. Твоя подружка має бути вдячна, бо живе в розкішному будинку.

— Щось я раніше не помітила в тебе бажання повертатись, — єхидно підкреслила очевидне. — Виходить, не все так райдужно.

Але вона відмахнулася від моїх слів.

— Це дрібниці. Я не хочу назад через свого теперішнього хлопця. Артем відрізняється від хлопців з мого минулого оточення — він милий і турботливий, — вона раптом щиро й сонячно усміхнулася, на мить нагадавши мені справжню Тіну. — Я його кохаю. Назад не повернуся навіть за мільйон доларів.

Хто б міг подумати, що обмін тілами, хоч і не надто радикально, але все ж змінить Крістін — допоможе їй зрозуміти прості речі.
Я йшла звідти з чітким усвідомленням: це була наша остання зустріч.
Тіна Соколова залишилась у книжковому світі — з новим життям, родиною, друзями.
Наша дружба стала приємним спогадом. А з Крістін Картер ми занадто різні.

***

Не знаю, навіщо я того вечора відкрила Твіттер. Можливо, хотіла хоч якось розвіяти нудьгу за допомогою соцмереж.
Я меланхолійно гортала стрічку, коли раптом мій погляд зачепився за чужий твіт зі знайомим словом.
Я швидко повернулась і перечитала:
«Хто знає про існування Аштера?»

Так. Ніякої помилки. Користувач з ніком «потрапила у фентезі» написав саме про Аштер.

Я різко сіла на ліжку.
Що мені робити? Написати їй? Спитати, чи була вона на Аштері? Адже вона не могла знати про нього просто так…

Або ж — могла.
З розчаруванням згадала про книгу. Чому я одразу вирішила, що вона опинилась у схожій ситуації?
Можливо, дівчина просто прочитала ту саму історію й дізналася про Аштер звідти.
Але навіщо тоді питати про інший світ? Це не схоже на бажання знайти однодумців, аби поділитися враженнями від книги. Якби це було так, дівчина запитала б: «Хто читав книгу?» Проте вона питала саме про Аштер.