27

 **
Наступного ранку мала вирішитися доля Єлисеї.

Я не мала жодного бажання бути присутньою під час розмови Кая з нею. Мене цікавив лише результат. Але вибору мені не залишив сам дракон, розбудивши мене на світанку.

Ледве розплющивши очі, я спочатку зустрілася поглядом із Каем. Певно, сонливість ще не встигла остаточно розвіятися, але його образ у передсвітанковому світлі здавався нереальним. Частково впливала відсутність шраму. Тепер риси його обличчя набули особливого, раніше непомітного чару й привабливості.

Я й не помітила, як сонно всміхаюся Каю, а кінчики пальців пощипує від бажання торкнутися його обличчя.
Та слова чоловіка вчасно повернули мене до тями:

— Вставай. Нетті вже тут.

Тоді я й помітила, що за вікном ледь займалася ранкова зоря. Насолоджуватись його красивим обличчям більше не хотілося. Піднімати людину у таку рань? Та він просто знущається!

— Не збивай мені режим сну… — забубоніла я й заховалася з головою під ковдру. Для нормального функціонування мені було потрібно ще бодай кілька годин сну.

— Не можу. — Опір був відчайдушним, я вперто не хотіла випускати з рук ковдру, але врешті перемога дісталась Каю. Та навіть попри це я продовжила лежати. Він обережно прибрав пасма волосся з мого обличчя й несильно щипнув мене за щоку. — Піднімайся.

Я вдарила його по руці, потираючи щоку, і все ж підвелася, сівши на ліжку.

— У чому справа? Хіба це не могло трохи зачекати?

— Ні. У моєму розпорядженні небагато часу. Згодом тебе забере моя мати.

— Куди саме?

— Наближається бал. Треба подбати про вбрання. Але спершу, — Кай взяв зі столика листи, що там лежали. Здається, він уже встиг їх переглянути. — Розкажи про це.

— Учора Ріна передала, — відповіла я.

Кай кивнув, але попросив не поспішати. У нього були власні плани щодо Людвіга, і зміст листів не мав покидати межі замку.

— Без проблем. А тепер я можу повернутись до сну?

— Звісно, — я вже з радістю потягнулася до ковдри, коли він безжально додав: — Ні. Зараз мені потрібно поговорити з Єлисеєю. Ти підеш зі мною.

— Навіщо? Поговори з нею сам.

— Спочатку думав так і зробити, але, побачивши листи, зрозумів, наскільки тебе турбує її присутність.

Я зобразила байдужість:

— Мене? Чого б це?

— Нагадати нашу розмову минулого тижня? 
Я знала, які слова послідують далі. І, зважаючи на вираз обличчя Кая, жодні заперечення не приймаються. Мусила вставати.

Так ми й опинилися в кабінеті Доріани. Насамперед я обвела приміщення поглядом — нічого не змінилося. А ще ж недавно тут усе було догори дриґом через гігантську квітку.

Лише потім я помітила Єлисею. Вона миттєво підвелася з крісла й зробила крок у бік Кая, але він недбалим жестом її зупинив.

— Сідайте, пані Орхарсон.

Якщо вона й здивувалась такому офіційному звертанню, то жодним чином не виявила цього. Лише чемно сіла назад.

Кай, поклавши мені руку на спину, м’яко підштовхнув до диванчика. Я не опиралася — тепер ми сиділи удвох напроти Єлисеї.

— Як ви себе почуваєте, мілорде?

— Все добре. Щоправда, не завдяки вашим молитвам.
Вона різко підвела погляд.

— Мілорде, я не хотіла завдати вам шкоди!

— Ти використала приворотне зілля на одному з представників клану Сейнтфайрів. Згідно з усіма законами й правилами, за це передбачено суворе покарання.

Не встигли ці слова повністю прозвучати, як Єлисея вже почала падати на коліна. Мені стало страшенно незручно — хотілося провалитися крізь землю.

— Благаю, пробачте мене! — у її голосі вже бриніли сльози. — Я люблю вас, мілорде! Хотіла бути поруч із вами!

Прив’язати до себе за допомогою привороту… Якесь дивне у неї уявлення про любов. Я хмикнула, чим привернула її увагу.

Єлисея підняла голову. У її погляді спалахнула ненависть, коли наші очі зустрілися.

— Миледі теж винна!

Я ледь встигла підібрати щелепу з підлоги після такої нахабної спроби перекласти провину.

— Я??! — здивовано протягнула й торкнулася пальцем грудей.

— Так! Ваші слова про рівність суперниць надали мені рішучості!

Шестерні в голові запрацювали на повну. Коли в нас з Єлисеєю була така розмова? Чому я не пам’ятаю? Вона вигадує?

Стоп. Щось схоже я й справді казала — про рівність. Але аж ніяк не в контексті нашого суперництва.

Вона все перекрутила з ніг на голову!

— Ти не порівнюй… — я обірвала себе на півслові, бо вже ледь не сказала щось таке, від чого у шляхетного товариства вуха зів’яли б. Зібравшись, договорила вже більш цензурно: — Не порівнюй одне з іншим. Я казала про рівність людей. І за такий паршивий вибір, як приворот, осудила б і чоловіка, і жінку! Ще скажи, що я тобі натякала на зілля, коли ми навіть не були знайомі!

— Тобі не варто вплутувати сюди Анну, — підтримав мене Каем. — За свої вчинки відповідатимеш сама!

— Мілорде! — Її жалісливий тон і зворушливий погляд з кожною хвилиною дратували дедалі більше. Куди тільки поділося все те співчуття до неї?

— Говори вже! Моє терпіння не безмежне! — гаркнув Каем. Здавалося, без приворотного втручання образ нещасної та безпорадної дівиці йому зовсім не імпонував.

Проте, як не дивно, його слова подіяли на Єлисею магічним чином — наче прорвало давній нарив.

— Мілорде, ви пам’ятаєте мою першу появу тут? Тоді на мою родину напали… Я вже попрощалася з життям, коли ви з’явилися й урятували мене. Мабуть, я закохалася саме в ту мить. 
Наче хтось збирався поставити під сумнів її почуття, вона заговорила твердо, але трохи поспіхом:
— Я справді вас люблю! Але як би не намагалася, не змогла добитися взаємності. Дивно, але всі в цьому домі ставилися до мене байдуже. Ніби прокляття діяло на весь рід Сейнтфайрів. А одного разу в місті я зустріла відьму, і вона порадила мені «дієвий засіб». Він накопичувався в організмі поступово, діяв повільно, а всі довкола вважали б, що людина просто почала щось відчувати до мене.

— Саме тому іноді власні вчинки здавалися дивними навіть мені. — Мовив до себе Кай. Він ніби склав у своїй голові пазли в єдину картину. Після чого нахилився ближче до Єлисеї, насмішкувато промовивши: — А мій дядько, як завжди, знає, кого і коли треба використати. Дізнався про приворот — і підлаштував усе так, щоб ти сама захотіла збільшити дозу.