19

— Та що за чортівня?! — вигукнула я та почала гамселити подушку, використовуючи її замість боксерської груші.

Минув уже тиждень відтоді, як ми полювали на ригіра.

Зранку й вдень у мене були уроки танців, етикету і загальних знаннь про Імперію. А ввечері Змійка старанно наставляла мене на шлях відьми. Тому на нові капості вільного часу не знайшлося.

Натомість у недодракона зʼявилася чудова нагода!

Я падала. По кілька разів на день. То спіткнусь об килим, то перечеплюся через власні ноги, то оступлюся на сходах або вріжуся в стілець. Це траплялося щодня, і я починала серйозно замислюватися: чи все гаразд із моєю координацією? А може, Ширтран про все дізнався і мстить?

Збіг чи ні, але щоразу, коли я летіла вниз — поруч опинявся Каем. І ловив мене.
Ще пів біди, якби це було лише на початку… Але після десятого разу Каем почав відкрито глузувати з мене!

— Просто скажи, якщо тобі не вистачає уваги. Навіщо привертати її такими екстравагантними методами?

— Варто попросити Нетті принести тобі одяг, у якому падати — не страшно.

— Завтра ж вихідний. Почекай і я ловитиму тебе цілий день!

— Боюсь, я вже збився з рахунку твоїх падінь!

— Викликати придворного цілителя? Може, це вже якась хвороба?

— Я абсолютно здорова! — огризнулася я, потираючи забиту п’яту точку. І як спеціально — варто було лише переступити поріг, а недодракон, що проходив повз, не встиг зреагувати. — Може, мене зурочили?

— Хто б посмів зурочити дружину Каема Сейнтфайра?

— Та хіба мало тут диваків? У твого дядька, певно, око недобре! А твоя коханка? — не втрималась і фиркнула.

— Коханка? — підняв брови Каем. — Про що ти? 
— Я про твою наложницю. Єлесею.

— Між нами був просто договір. Це не робить її моєю коханкою. До того ж, Єлесея має достатньо розуму, щоб не вдаватись до таких речей.
На язику вже крутилися кілька колючих фраз, але я стрималася. Не хотілося здаватися істеричкою на тлі міс Правильність. Образ тихої, покірної панночки в книжках завжди дратував: саме такі потайки можуть занести меч над твоєю головою, а в обличчя й далі посміхатись ніжно та лагідно.

Змійка, яка щось розглядала з вікна моєї кімнати, відкинула версію про причетність Єлесеї. Сказала, що я сама винна.

— Аньє, уникаючи долі, призначеної головним героям, ти ставиш себе в невтішне становище. Дивні речі відбуватимуться дедалі частіше.

— Тобто, як системні збої? Але ж сюжет давно відійшов від початкової версії, — замислено пробурмотіла я, згадуючи весілля, втечу, а потім і мій переїзд в Імперію. — То чому саме зараз?!

— Графа Беккера ще можна було замінити лордом Сейнтфайром. Але тепер, коли сюжет мав би зводити тебе з Олівейрою — він остаточно збився з курсу.

— Та щоб вас темрява прокляла! То що робити? Створити романтичний момент із Олівейрою, щоб припинилася серія падінь?!

— Відьмочко, я нічого не гарантую. Але можеш спробувати.

Цією новиною я безмежно «порадувала» Каема. Він сидів за столом, переглядаючи якісь записи, але почуте таки змусило його похмуро підняти голову. Нічого не відповів, однак, підозрілий погляд промовляв гучніше за будь-які слова.

— Що? — розгублено запитала я.
Ким він мене вважає? Думає, я вигадала це навмисно? На жаль, у цьому світі жінкам не дозволено заводити гареми. Я, може, і подумала б над таким варіантом… але ділитися подібними думками не стала. Лише зітхнула театрально й закотила очі. 
— Думаєш, мені так уже й кортить падати в обійми Олівейри?!

Каем сплів пальці в замок перед собою. Ще кілька хвилин зберігав мовчання, а потім повільно кивнув.

— Гаразд. Надішлю дядькові вісточку. Мовляв, завтра завітаємо з візитом у відповідь. Олівейра точно не проґавить нагоди з'явитися там.
***
— Міледі, — тихий жіночий голос ледь не відправив мене на той світ!

Схопившись за серце, я озирнулась. Часом я зовсім забувала про існування Єлесеї. Навіть коли вся родина сідала за сніданок чи вечерю, вона поводилась, як тінь — мовчазна, непомітна, наче сіра мишка. В інший час ми взагалі не перетинались.

Здавалося, вона навмисне ховалась по кутках або й зовсім не виходила з кімнати. Обміркувавши все, я дійшла висновку: їй просто наказали не траплятись мені на очі. Доріана Сейнтфайр вважала її ідеальним «провідником» для вивільнення надлишкової магії — й щоразу нагадувала, що мріяти про більше їй зась. А коли з’явилась надія зняти прокляття з Каема, його матуся, мабуть, узагалі заборонила Єлесеї навіть наближатись до нас обох. Аби не виникла ревність.

Я стримано усміхнулась, не уявляючи, як розмовляти з нею.

— Ти щось хотіла?

— Сьогодні наш перший урок каліграфії.

— Гаразд. Ходімо.

Урок затягнувся аж на півтори години. Проблема була не в самих літерах, а в тому, чим їх писати. Я звикла писати кульковою ручкою, а тут мені вручили пензлик — і розбирайся, Аню, як хочеш. Тримай правильно, не натискай, виводь плавно. Але у мене на аркуші виходила якась незрозуміла мазанина.

Єлесея лише м’яко усміхалася й просила не засмучуватись, спостерігаючи за моїми марними спробами.

— Міледі, чи можу вас дещо спитати?

— Ти вже питаєш, — кинула я, намагаючись не зіпсувати останні літери. Побачивши, як у її погляді змішалися збентеження й страх, я зітхнула. — Що тебе цікавить?

— Що ви з мілордом робили в Амносі?
Смішок вирвався сам собою, щойно я почула її запитання. Відклала пензель убік.

— Засмагали на пляжі й потягували коктейлі. Особливо Каем. Просто у в’язничній камері, уявляєш? — ледь стрималася, аби не закотити очі.

Бідолашна Єлесея лише кліпала віями у відповідь. Захотілося вдарити себе по лобі. Знову ляпнула, не подумавши. Звідки їй знати, що таке коктейлі?

— Не забивай собі голову нісенітницею. Ми просто чекали, поки король Аштери дозволить нам поїхати.

Єлісея замислено прикусила губу. Було видно, що хоче поставити ще з десяток запитань, але не наважується.