18

 Близько опівночі в кімнату через відкрите вікно пролізла постать у знайомому плащі. Нарешті! Дочекалась!
Позіхнула і потерла сонні очі. Поруч Змійка миттю витягнулась, як струна, і загрозливо зашипіла. Я заспокійливо поплескала її по холодному тільцю, поки вона ще не встигла перетворитися на гігантського пітона.

— Хто ти така? — запитала Змійка тим самим тоном, яким і я ставила питання вдень.

— Я прийшла до хазяйки.

Цього відповіді вистачило, аби Хранителька остаточно втратила терпець. Її  жовті оченята блиснули обуреним вогником. Мить — і вона вже стоїть перед Ріною у збільшеній формі, шипить люто:

— Хочеш забрати мою відьмочку?!

Та Ріна залишалась спокійною. Дівчина з легкою насмішкою глянула на Змійку.

— Вона вже стала й моєю відьмочкою.

— Безс-с-соромниця!

Провокації Ріни скоро доведуть Зміючки до межі і шум від сварки розбудить півзамку! А мені потім пояснюй Сейнтфайрам появу в моїй кімнаті змію та ригіра!

Швидко розвела їх по різних кутках.

— Ану заспокоїлись!

— Але, Аньє! — обурено вигукнула Змійка.

— Змійко, не веди себе, як розпещена дитина! Ти — моя Хранителька. А з Нанріною ми просто співпрацюємо.

— Як узагалі можна додуматись-с-с співпрацювати з ригіром?! Фу! Її гидкий запах, мабуть, чути й в сусідньому місті!
Клацнула язиком.
— Тоді, поки ми з Ріною розмовляємо, можеш подихати свіжим повітрям! Усе, йди! — Не давши їй шансу заперечити, просто випхала Змійку у вікно й закрила його.

Плеснувши в долоні, розвернулась до красуні, що залишилася.
— Ну що, почнемо обговорення? О, ледь не забула про трави.

Кинула їй невеличкий мішечок. По дорозі до резиденції Сейнтфайрів мені вдалося вибити у Каема трохи золота. Я просто жалілася без перестанку на брудну сукню, а чоловіки однакові в усіх світах. Отже, я отримала нагоду вирушити на шопінг, а Каем тим часом десь зник у справах, залишивши мені охоронця.

— Ви дуже добрі, господарко, — Ріна присіла в щось схоже на реверанс.

Я хутко вхопила її за лікоть і м’яко повернула у вихідне положення:
— Не витрачаймо час на поклони.

За годину планування спецоперації вона лише кілька разів уточнила дрібниці. Спочатку я здивувалась її покірності, а потім згадала: їй просто нема куди подітись. І стало якось не по собі. Адже я штовхала її прямо в пащу звіра. І ніхто не знає, чим усе це закінчиться.

Але це чудова нагода взяти ситуацію під контроль, якщо знати всі наступні ходи чоловіка.
《 — Нічого страшного не станеться. Ріна не виглядає дурепою, тож, сподіваюсь, не спалиться, — переконувала я себе》.

— Ах, ледь не забула! — витягла з шухляди решту Каемових грошей. Їх цілком вистачить на перший час, і не доведеться чіпати мої запаси. — Купи собі щось скромне з одягу й трохи їжі.

— Я... я не можу...
Спостерігаючи за її млявими спробами відмовитись, я мимоволі усміхнулась. Ввічливість — це чудово, але чи здатна вона нагодувати тебе?

Та раптом Ріна глянула на мене. В її темних очах палала рішучість.
— Пані, я... Я змушена не просто просити — благати! — вигукнула вона і гепнулась на коліна.

Я мимоволі відхилилася назад, буквально втиснувшись у спинку стільця. Скільки разів доводилось бачити подібні сцени, а звикнути до них усе ще не вдавалося. Особливо, коли це робить така вродлива дівчина. Ніяковість стрибнула до червоної позначки.

— Благаю вас, — Ріна завдала фінального удару, схиливши голову. — Зніміть прокляття з моїх друзів.

Я нервово хихикнула. Ким вона мене вважає? Могутньою відьмою, яка знімає прокляття з усіх підряд?

《 — Хоча... це було недалеко від істини. Спершу недодракон, тепер от — ригір》.

— Це була випадковість! Ріно, просто частинка моєї сили додалась до дії кристала.

— Тоді повторіть це знову!
Я довго мовчала, не поспішаючи з відповіддю. З одним ригіром ще можна впоратися. Двоє — вже головний біль. А якщо їх більше?.. Я просто потону в проблемах.

— Ріно, можна я говоритиму з тобою відверто?

Вона миттєво закивала, і я м’яко почала пояснювати: я не готова до всіх можливих наслідків, які потягне за собою моя доброта.

Так, сьогодні мені вдалося дізнатися трохи більше про прокляття ригірів. І, відверто кажучи, причина виявилася настільки несправедливою, що це виглядало майже як злий анекдот. 
Ватажок темних чаклунів закохався в дівчину-ригірку. Але вона вже мала обранця — і відмовила йому. Його помста виявилась жорстокою: він прокляв усіх ригірів, позбавивши їх здатності набувати людської подоби. Прокляття було настільки наповнене особистою злістю, що вразило навіть дослідників своєю жорстокістю. І його було неможливо зняти.

《— Через егоїстичне рішення однієї людини постраждав цілий вид, — подумала я з сумом》.

Я навіть не хочу уявляти, якою буде жага помсти у ригірів, коли прокляття нарешті зникне і вони здобудуть свободу. Ріки крові темних чаклунів — ось що може початись. І світ обов’язково захоче дізнатися, хто саме зняв прокляття.

— Ми не будемо мститися, пані! Клянусь! Будь ласка, дозвольте іншим ригірам знову жити повноцінним життям! Нам нічого більше не потрібно!
Великі сльози скотилися з очей дівчини. Вона без упину шепотіла обіцянки жити тихо й мирно, схлипуючи та хаотично чіпляючись за край мого плаття. 
Я ковтнула клубок, що підступив до горла. А може, я просто накручую себе? Ці створіння стільки часу були ув’язнені у пастці власного звіра, що звільнення могло стати для них справжнім благословенням небес.

— Заспокойся…

— Два кристали! Хоча б два! — вигукнула вона, захлинаючись емоціями й зовсім не реагуючи на мої спроби підняти її з колін. Уперта. — Благаю! Я служитиму вам до кінця життя…

Майбутню зливу її клятв зупинила одним-єдиним словом:

— Гаразд.

— Га...гаразд?!

Я усміхнулась. Їй не варто бачити в мені рятівницю чи останню надію всього народу ригірів. Це лише породить зайві ілюзії, які я, ймовірно, не зможу виправдати. Моя сила занадто непередбачувана.