15

 Зважаючи на те, з якою легкістю тут можна опинитись у іншій країні завдяки магічним переходам, нам не довелося витрачати цілий тиждень у дорозі. Більше того, я нарешті мала змогу на власні очі побачити, як працюють портали.
Мій щирий інтерес Каем люб'язно ігнорував, але я не ображалась. І поки він підписував якісь документи для офіційного перетину кордону в Імперію, я дозволила собі розглядати приміщення.
Приміщення булао світлим та просторним. На стінах висіли мапи держав, поруч на дошці купа браслетів, а під ними таблички з цінами. Чим далі хочеш перенестись — тим більше доведеться викласти. У нашому випадку, за чотирьох Каем заплатив вісім золотих монет.
Коли з формальностями було покінчено, кожному з нас на руку одягли тоненький браслет. Змійка, яка примостилась у мене на плечі, пояснила: всередині браслета міститься частинка магії з двох пов’язаних між собою лавок, розташованих у різних містах або державах. По суті, вони "притягують" носія до потрібного місця.
Після цього нам вказали на звичайні сині двері та чемно попросили рухатися швидше, аби не гаяти час. У них, бачте, наступні клієнти вже чекають.
Темрява, що накрила нас одразу після входу за двері, налякала до чортиків. Але Каем рішуче потягнув мене за руку вперед, і сліпучий розсип золотих іскор на мить залив простір довкола. Вони закружляли та спалахували одна за одною, ніби прокладаючи маршрут, а вже за мить осіли на підлогу, відкривши перед нами двері.
Я лише мовчки слідувала за Каемом, а коли він штовхнув двері — озирнулася, та окрім суцільної темряви за спиною вже нічого не побачила.
За виключенням чоловіка за стійкою, кімната магічних переходів нічим не відрізнялася від тієї, з якої ми щойно вийшли. Новий працівник привітав нас, зняв з рук браслети, після чого дозволив вийти на вулицю.
Голова була наче ватяна після такого блискавичного переміщення. Здавалося, минуло не більше кількох хвилин, а ми тим часом перетнули майже цілу країну. І навіть якщо на початку в це важко було повірити, заперечити вже не вийшло — відмінності впадали в око одразу: одяг у місцевих мав зовсім інший крій, будівлі — вищі та масивніші.
– Пане Сейнтфайре, карети готові.
З кислим виразом обличчя (та що вже там приховувати), але я змирилася з фактом: до його маєтку ще доведеться добиратися каретою. Єдине, що трохи пожвавило — перспектива знайомства з родиною Каема.
Я знала про його суперництво з дядьком за титул глави клану. І що батько Каема помер, а мати та брат живі. Саме на останніх потрібно справити гідне враження. Мені ж доведеться деякий час жити з ними під одним дахом, і дуже хотілося, щоб все минуло без сварок і конфліктів.
Міркуючи про майбутнє, я відсунула шторку вбік, роздивляючись вулиці по яким їхали наші карети. Каем поїхав в іншій, бо у нього, бачте, якісь вказівки для його помічника і заважати мені він також не хоче. Я лише знизала плечима. Що поруч з ним, що без нього – моїм нижнім дев'яносто все рівно доведеться відчути на собі усі вибоїни на дорозі.
Але повернемося до картини за вікном.
Моє уявлення про імперський стиль було, м’яко кажучи, розмите. Я помилково вважала, що він схожий на моду Аштеру, але вони докорінно відрізнялися між собою. Мене ввело в оману, мабуть, те, що вбрання Каема поєднувало елементи обох стилів. Він зробив це для зручності? Щоб не привертати зайвої уваги?
《– А може, драконячу пику бентежили рюші? – мимохіть хихикнула я подумки.》
Якщо судити по зовнішньому вигляду, різниця в одязі одразу кидається в очі. Сукні дівчат шилися з легких, струмливих тканин. Тут не було акценту на тоненькій талії, як на Аштері. Тканина м’яко огортала тіло, утворюючи елегантні, плавні лінії. Це чимось нагадувало грецький стиль — тільки витонченіше й зі скромно прикритим верхом.
Час від часу погляд вихоплював з натовпу дівчат в сукнях з вишуканої тканини, оздоблені золотим орнаментом у зоні грудей. Це був знак належності до знатного роду? А може й до певного клану?
Чоловічий одяг, хоч і відрізнявся стриманим кроєм, у деяких теж мав подібні золоті вишивки — чи то на сорочці, чи на довгому вільному піджаку з застебнутими наглухо ґудзиками.
Незабаром моя увага перемістилася з перехожих на величний замок, повз який проносилася наша карета. Серед масивної забудови він вирізнявся витонченістю. Високий, із шпилями, що тягнулися до самого неба, ніби прагнули проткнути хмари.
Я подалася корпусом уперед, аби краще розгледіти цю неймовірну красу.
Моя реакція не вислизнула від пильного погляду Нетті.
– Ми проїжджаємо повз головну пам’ятку Шаджена — Срібного палацу, — поспішила повідомити дівчина.
– То це був імператорський палац?
– Так. Його збудували кілька століть тому за імператора Шандана. Пробачте, що цікавлюся, — її інтонація змінилася, ніби стримувати емоції ставало дедалі важче, — але хіба ви не чули легенду про Імператора Шандана та його Імператрицю Мейджен?
Стільки легенд, переказів, королів, імператорів і проклять — скоро й сама в них заплутаюся. Але послухати цю легенду варто хоча б для того, щоб не опинитися в дурному становищі, як це вже було з королем Демініаном.
Я похитала головою.
– Ні. Розкажи мені.
Очі Нетті засяяли в передчутті. Очевидно, вона лише й чекала цих слів. Певно, Шандан та Мейджен — улюбленці серед простого народу, і можна готуватися слухати історію величного кохання.
Легенда розповідала про імператора з роду Срібних драконів, який жив сотні років тому. Нетті почала здалеку: мовляв, він був наймолодшим сином, і мав шанс стати імператором лише в разі загибелі трьох старших братів.
Жорстокі правила виживання, якими тут керуються й досі. Ти мусиш або сісти на трон, або загинути. Іншого не дано. Бо Імператор має бути один, а ризик удару в спину від рідного брата — надто великий.
– Імператор повинен жити в спокої, аби мати змогу мудро керувати своїми підданими. Думки про зраду відволікатимуть його від державних справ, — пояснила Нетті.
Тож йому довелося вигадати ідеальний план усунення суперників.
— Стривай. А як же його дружина? — згадала я головне. — Хіба ця історія не про закоханих?
— Відьмочко, та його дружина була першою, хто взявся за усунення інших претендентів на трон! — просичала Зміючка мені на вухо. Тепер, коли її сила більше не стримувалася захисною магією палацу, вона користувалася на повну своєю невидимістю. — Імперці прос-с-сто ідеалізують її.
— Ми підходимо до початку їхньої історії.
Шандан з дитинства дружив із середньою донькою одного з радників імператора. Вони росли разом, переживали і щасливі, і важкі часи, завжди покладаючись одне на одного. А вже в підлітковому віці — закохалися. Це кохання змінило долю не тільки цілої імперії, а й плани самих богів.
— На Небесах доля людини визначається ще до її народження. Жоден із жерців чи провидців не передбачав, що Шандан стане імператором. Йому судилося коротке, непримітне життя — тому ніхто особливо й не звертав на нього уваги. Але сам Шандан не збирався миритися з таким майбутнім. Першим кроком було зруйнувати пророцтво, яке проголошувало, що він народився під самотньою й нещасливою зіркою. Він хотів одружитися з тією самою подругою дитинства — та його друга сутність, дракон, не визнавав Мейджен. А коли її батько вирішив віддати доньку іншому, усе ускладнилося. Шандан відчайдушно шукав спосіб підкорити дракона.
 У сімнадцять років вона мала вийти за чиновника з провінції, але Шандан якраз знайшов людину з потрібними знаннями. Він забрав Мей  і вони разом пройшли кровний ритуал. Суть якого полягала в обміні частинками магії й душі. Таким чином вони зафарбували свої енергії кольорами одне одного. Стали пов’язані навіки. Відтепер дракон більше не міг відштовхувати Мейджен — вона стала частиною Шандана.
— Аньє, благаю тебе, тільки не намагайся знайти інформацію про цей ритуал! І тим більше — не проводь його! — мої вуха вмить спалахнули після цього камінця в мій город від Зміючки. Ну подумаєш, один раз випробувала закляття й поставила пастку графу! Скільки води з того часу спливло. — Тільки темний чаклун, що має достатню енергію й знання, здатен провести ритуал до кінця. І все одно за нього доведеться розплачуватись перед богами.
— Темний чаклун? — перепитала я майже пошепки.
— Так. Їхня сила часто переважає силу звичайних магів. До того ж, із ними шанс на успішне завершення ритуалу зростає в рази.
— Хай їм і не судилося бути разом, але їхній зв’язок був неймовірно сильним. Богиня Світла й Добра не змогла відмовити закоханим. Вона дарувала їм своє благословення, — тим часом з захопленням розповідала Нетті.
— Ох уже ці імперські дурненькі дівчата! — Зміючка зневажливо зиркнула на дівчину. — Та Мей нізащо б не втекла з ним, не маючи гарантій! Вони вже були пов’язані клятвою: вона допоможе Шандану стати Імператором, а він натомість ніколи не матиме наложниць. Вона повинна назавжди залишитись єдиною.
Аплодую продуманості цієї дівчини! Позбулася проблеми ще до того, як вона могла б виникнути.
Претендентів на трон вони прибирали одного за одним протягом п’яти років. І от, коли їм обом виповнилося по двадцять два, батько Шандана помер. Він, нарешті, досяг бажаного.
Коронація пройшла успішно, та після неї почалася драма. Ні, на горизонті не з’явилася коханка та не було жодного жіночого суперництва. Просто на кордоні сусідньої держави стало тривожно, а згодом вибухнула війна з тролями.
— Вони гадали, що зі зміною імператора зможуть відтяпати частину наших земель. — пояснила Нетті. — Конфлікт затягнувся на сім місяців. Імператору довелося самому очолити військо та вирушити на кордон, аби дати відсіч ворогу.
Мене здивувала логіка тролів. Чоловік разом із дружиною прибрав усіх можливих суперників, перегравши їх по всіх фронтах, і це — на їхню думку — слабак? Такий чоловік точно не дозволить обвести себе навколо пальця, і точно не віддасть щось своє.
— Імператриця залишилася керувати державою, поки Імператор воював.
— Ще б пак! — не втрималась Зміючка від коментаря. — Він пройшов із нею весь цей шлях. Кому ж іще він би довірився?
Я зробила вигляд, що не чула Зміючку.
— То його вбили?
— Ні, пані.
Війна тривала кілька місяців, аж поки в палац не надійшла звістка: тролі влаштували пастку для Шандана. Його становище було критичним, і він був поранений. Шаман сказав Мей, що єдиний спосіб урятувати імператора — віддати йому свої життєві сили. Життя за життя.
Інакше програє не лише Шандан, а й уся Імперія Драконів. Її розірвали б на шматки сусіди. До того ж, Мейджен забезпечувала не тільки майбутнє чоловікові, а й спокій та безпеку власним дітям .
— На місці, де проводився ритуал і падала її кров, виросло велике дерево, оточене квітами. Саме там Імператор і звів на її честь той самий Срібний палац.
Нетті мрійливо усміхнулася у порожнечу. Та її захоплення і сльозлива сентиментальність були мені чужі. Кінець цієї історії — трагічний. Може, вони й змогли піти всупереч Небесам, і сила їхнього кохання змінила їхні долі… Але я точно не прагну завершити життя на жертовному вівтарі.
— До кінця своїх днів імператор Шандан не одружився вдруге і не завів жодної наложниці. Подейкують, він навіть помер поруч із тим деревом, а перед смертю поклявся, що в наступному житті поверне Мейджен свій борг.
— Оце так!
— Вона врятувала не просто його життя. Вона врятувала цілу імперію. Тож у нас про неї говорять з великою повагою і шаною.
Карета різко зупинилася. Лише завдяки швидкій реакції я не полетіла вперед. З люттю втупилася вперед, подумки проклинаючи на чому світ стоїть навички кучера. Зміючка повністю поділяла мої емоції, сердито сичачи на рівні моїх колін.
— Ми майже приїхали, — розгублено промовила Нетті, виглядаючи на вулицю. — То чому ж ми зупинилися?
— Бо я хочу обговорити важливе питання з Анною.
Цих слів Каема вистачило, щоб Нетті блискавично зібралася і вискочила з карети. Навіть підставка не знадобилася — от що називається мотивація. Я тільки встигла здивовано провести її поглядом.
Невдовзі поряд зі мною опинився Каем. Що ж за така "важлива" тема змусила його зупинити карету? Які таргани прогризли діру в його голові цього разу? Сам же наполіг, щоб ми їхали окремо!
— Тобі відомо про людину, яка наклала на мене прокляття?
Обережно глянула в його бік. Добрих п’ятнадцять секунд не знала, що відповісти. Чому він раптом заговорив про Амадейлу? Надто вже несподівано. І підозріло.
— Про неї всі знають.
— Тоді ти знаєш і те, що вона була відьмою. Саме тому я, як і весь мій рід, усі ці роки не переносив відьом.
Ох. От воно що.
Я видихнула, трохи розслабившись.
— А я відьма. І ти везеш мене знайомитись зі своєю родиною. Боїшся їхньої реакції?
— Так. Щоб уникнути конфліктів, давай поки приховаємо твою належність до відьом.
— Знову ховатися?! — обурено прошипіла Зміючка, вигулькнувши з-за мого плеча. — Та скільки можна?! Ми ж не в бігах! Відьмочко, ну скажи щось! Я не хочу більше ховатися під ліжками й у шафах!
Я глянула на розлючену Зміючку. Прекрасно розуміла її почуття. Але жити під одним дахом із людьми, які тебе ненавидять просто за те, ким ти є, — сумнівне задоволення. А мені треба було просто витримати пару місяців.
— Подумай добре. А раптом вони про тебе дізнаються, — навмисне знизила голос до шепоту, створюючи похмуру атмосферу, — і в помсту зроблять з тебе туфлі?
Зміючка миттєво заметушилася, погоджуючись мовчати й ховатися.
— Мені не можна ставати туфлями! Я ж ще не виконала свій обов’язок Хранительки!
Поруч гмикнув Каем.
— Отже, ти згодна зберегти це в таємниці? — звернувся він до мене. Я кивнула. Ніби в мене був великий вибір. У найближчому майбутньому я точно не планувала направо й наліво розповідати про свої жалюгідні здібності.
— Добре. Але є проблема важливіше.
— Яка ще проблема?
Моє запитання так і залишилось без відповіді.
Каем з загадковою усмішкою поманив мене пальцем, закликаючи нахилитися ближче. А моя цікавість зіграла зі мною злий жарт. Навіть не задумавшись, я подалася вперед, подумки прикидаючи, яка ще проблема замаячила на горизонті.
— Ближче, — повторив він, знову кивнувши мені.
— До чого така секретність? — озвалася я, ще більше збентежена.
Опинившись обличчям до обличчя з Каемом, я тієї ж миті усвідомила, яку зробила помилку. Пізно. Якщо вже потрапила в павутину — як не смикайся, а ти вже застрягла в його тенетах.
Я вдивлялася в бездонну синь його очей і відчувала себе тією мухою, яка потрапила у спритно розставлену пастку. Не допомогло навіть сердите шипіння Зміючки десь збоку. А коли його обличчя наблизилося ще більше, і погляд продовжував тримати мене на гачку, серце почало вибивати шалений ритм.
Я не розуміла, чому моя реакція була настільки заторможена, коли губи накрили чужі в п'янкому поцілунку? Здавалося, невидимі кайдани тримали мене — я не могла ані зрушити з місця, ані вирватися з заціпеніння, щоб відповісти на поцілунок. 
Не зрозуміла й того, чому світ раптово поплив, а серце загупало скажено, наче прагнуло розірвати клітку й вистрибнути назовні.
До тями мене привела різка біль у зап’ясті, що змило хвилю попереднього чарівного дурману. І вже за мить я з силою відштовхувала Каема.
— Що, чорт забирай, ти робиш?! — Я не мала наміру кричати, але після того поцілунку, який розбурхав мої емоції, контролювати себе не вдавалося.
Каем, навпаки, виглядав спокійним. І навіть... задоволеним.
— Де б ти тепер не була — я знайду тебе. Навіть в іншому світі.
— Що?! — Я все ще перебувала під дією цього п’янкого стану, думки плуталися, і я не одразу зрозуміла, про що він говорить.
Щоб прояснити, він підняв мою ліву руку й показав зап’ястя, оперезане чорними візерунками.
— Що це таке?
— Замикання союзу. У кожної пари є зв’язок душ, що дозволяє їм бути ближчими.
— А я згоди на замикання не давала! — ображено пробурмотіла я і почала потирати зап’ястя. — Чого ти взагалі поліз цілуватися?
— Так! Лорд Сейнтфайр! Анья не давала згоди! — обурено втрутилася Зміючка.
Каем лише відмахнувся від неї. Постукав по стінці карети, і та знову рушила з місця.
— Мені давно слід було замкнути союз. Це позбавить мене багатьох проблем.
— Та невже? І що ж...
— Помовч. Я ще не закінчив, — перебив він мене. Так, у нього ще вистачає нахабства затикати мені рота?!
— Моя родина одразу помітить, що ми не близькі. Нема чого давати підстав для пліток.
Його фраза про сім’ю допомогла відновити ясність думок.
Слідом накрило усвідомлення: його раптове бажання поцілувати мене викликане потенційними плітками. От як воно! Я усміхнулась про себе. Мабуть, він навмисне тягнув до останнього, щоб у мене не залишилось жодного шансу виплеснути злість.
***