14

 Я гадала, що найяскравішим моментом цього дня стане знайомство з Джонатаном Олівейрою. Здавалось би, що може перевершити зустріч із головним героєм книги? Але всесвіт, як завжди, вирішив підкинути мені ще кілька сюрпризів.
Мені було над чим поміркувати перед сном.
По-перше, на нас із Каемом чекала вельми… цікава сцена після повернення до кімнати. Нетті вказала на портрет незнайомої дівчини, що стояв поруч із ліжком, і повідомила, що це — подарунок для мене. Відправник побажав залишитися невідомим.
— Мені? — зовсім розгублено перепитала я. 
Не було ніякого сенсу в тому, щоб надіслати чужий портрет мені! Навіщо? Чи, може, на картині зображена якась відома постать на Аштері? Особа королівських кровей? Але до чого тоді ця таємничість?
Каем жестом попросив Нетті залишити нас. Дочекавшись, поки вона зачинить за собою двері, він спохмурнів і з неприязню втупився в «подарунок».
— Олівейра! Більше нікому не вистачило б нахабства надіслати твій портрет.
Репліка про Джонатана Олівейру повністю збила мене з попередніх думок.
Про ймовірну причетність мага можна було посперечатись, але згадка про мій власний портрет взагалі вивела з рівноваги. Я кинула погляд на картину, аби перевірити, чи бува мені це не ввижається.
Ні, все без змін: на мене дивилась струнка шатенка з доволі симпатичним обличчям, яке прикрашали маленький носик, пухкі губи й очі, які світилися щастям. Зовнішність цієї дівчини геть не збігалася із нинішнім дзеркальним відображенням. І до мене справжньої вона також не мала жодного відношення.
Із зором та головою в мене все гаразд. На відміну від лускатих вигадників.
Я зупинила погляд на Каемі та примружила очі, сумніваючись у власному рішенні стати його союзником. 
— Це ж твоя витівка? Захотів покепкувати з зовнішності Анни? Тому й притягнув сюди чужий портрет?
У відповідь я отримала дуже красномовний та обурений погляд.
— Ти при своєму розумі? Який ще «чужий портрет»?
— А хто тоді це? — тицьнула я пальцем у бік картини.
— Ти!
Та він реально знущається!
— Каеме, це не смішно! На портреті зображена зовсім інша дівчина. Не я!
— Звісно, не ти. Це Анна Стоунджен.
Я опустилась навпочіпки біля портрета, щоб наочно продемонструвати різницю між Анною і цією незнайомкою.
— Подивись уважно, — вказала пальцем на себе: — це — Анна. — І перевела палець на полотно. — А це — незнайомка. Бачиш? Ми різні.
І чому в мене таке відчуття, що просто зараз Каем подумки зважує, чи не з'їхала його дружина з глузду?
— Повір, нічого не змінилося.
— Це реально зводить з розуму! — не витримала я, підхопившись на ноги. — Каеме, я клянуся, що в дзеркалі бачу зовсім інше обличчя!
Зачекай.
Я так просто не здамся. Доведу, що маю рацію. Все одно потрібен хтось третій — незаангажований — хто скаже, хто з нас двох несе маячню. А заодно пояснить, що взагалі не так із зовнішністю Анни.
Рішучим кроком підійшла до ліжка, відкинула подушку і нею ж уперіщила одній хвостатій.
— Змійко! Досить дрихнути!
Очі Зміючки роздратовано блиснули, щойно вона сіпнулася від несподіваного удару.
— Ш-що? Ш-ш-що трапилося? Я нічого не робила! — одразу почала виправдовуватись, ніби я вже встигла її в чомусь звинуватити.
— Ще й як трапилося! — і активно жестикулюючи, я кинулась переповідати їй всю ситуацію з цим злощасним портретом.
Змійка не перебивала жодного разу, уважно вислухала мене до кінця, а потім надовго над чимось замислилась. Через хвилини три у Каема увірвався терпець і він попросив її думати швидше, за що одразу отримав у відповідь роздратоване шипіння.
Але його слова, схоже, й стали тим поштовхом, який змусив Зміючку пришвидшити хід думок.
— Розумієш, Аньє, — заговорила вона нарешті, — є такі люди, які здатні описувати події з інших світів. Іноді вони навіть пишуть про те, що тільки має відбутися в майбутньому. Досить своєрідна здатність, проте, щойно вони переносять свої бачення на папір — написаному судилося здійснитися. Це неминуче. І ті, хто несподівано стали героями цих історій, більше не мають вибору. Їхню долю вже вирішено!
Я вже хотіла попросити Змійку говорити простіше, бо мова йшла про зовнішність Анни. До чого тут провидці чи…ким би вони не були? Та, на щастя, вона сама все пояснила далі.
За її словами, підозри щодо мого зв’язку з книгою в неї з’явилися, коли я раптово вийшла заміж за дракона, але тоді не було доказів. Аж до сьогоднішнього дня.
— Сподівалася, що Ведана подбала про все і нам не доведеться мати справу з книжковими правилами...
— Ти хочеш сказати, що все, написане автором про Анну й мага, має справді відбутися? Навіть якщо її тіло зайняла інша душа? — обережно запитала я.
— Так, — відповіла Змійка, не лишаючи місця сумнівам.
Не подобалося мені, як складаються обставини. Навіть без нав’язаної любовної лінії у мене вже був повний набір попаданки:
Проклятий дракон — один екземпляр.
Ті, хто хоче відправити мене на той світ — більше ніж один.
І це я ще не враховую силу відьми. Яку бажано розвивати, вивчати закляття та всякі магічні штучки, але часу на це катастрофічно бракує.
На додачу до всього, з Каемом ми, можна сказати, почали знаходити спільну мову. Дізнавшись правду про мене, він відреагував спокійно і навіть, здається, зрадів. А це вже суттєво полегшує мені життя. А звідки мені знати, як складуться стосунки з Олівейрою?
《 – Навіть зовні він мені не подобається. Не мій типаж. От Каем… – на хвилі миттєвого пориву я повернула голову, уважно вдивляючись у чоловіка. Хоч шрам і кидався в очі, але як би Амадейла не старалася спотворити його обличчя прокляттям — він усе одно залишався привабливим 》.
До тями мене повернув його запитальний погляд. В тут ж секунду подумки дала собі кілька ляпасів. Аня, це ще що за новина? Ти вже сприймаєш цю драконячу морду як хлопця? Та в тебе, Ковальова, останні гайки з голови повилітали!
– Ого, скільки ж нового ми дізналися! – Швидко протараторила я, щоб відволіктися від непотрібних думок. – Ха-ха. А я вважала цей світ вигадкою автора.
– Анья, та як узагалі можна потрапити у неіснуючий світ? – Змійка вирячила очі. З чого раптом така реакція? Я ж просто робила логічні висновки з того, що дізналася. – Звичайна людина не здатна створити щось настільки масштабне і що вимагає неймовірної кількості магії. Я думала, ти все зрозуміла ще після розповіді про те, як боги опинилися в одному із закритих світів.
– Твоє мислення само по собі вже показує різницю між нами, – підтримав її Каем. – Наші світи надто різні, і для збереження рівноваги у всесвіті їм заборонено перетинатися.
– Саме так.
Прекрасно. Тільки я не отримала відповіді на головне питання.
– Але як це пояснює різницю в зовнішності?.
– Ти мимоволі прийняла всі установки книги. Ось такою, – вона махнула хвостом у бік портрета, – тебе бачать інші. А в дзеркалі ти бачиш справжню зовнішність Анни. Так звану завісу накладає сама історія, якщо автор описував зовнішність героїні, але вона не відповідала дійсності. З часом вона розсіюється.
– Але ж люди запам’ятають мене з інакшою зовнішністю? Скільки часу має пройти перш, ніж вони почнуть бачити справжнє обличчя?
– Коли настане фінал книги, – це прозвучало не як відповідь, а, скоріше, як питання.
Чудово. Вона й сама не знає!
– А коли настане той фінал? — перепитала заради інтересу.
Чого це вони витріщилися на мене? Думають, я в курсі? Хіба я їм не казала, що прочитати книжку мені не вдалося? Ну... я поділилася цим фактом вголос.
– Ти ж з такою впевненістю стверджувала, що я лише промайнув кілька разів на сторінках книги. І це при тому, що сама ту книжку навіть не відкривала, – з насмішкою кинув Каем, почувши, що я читала лише анотацію.
– Та мені й відкривати її не треба! – огризнулася я. – Знаючи твій характер, бідолашна Анна боялася б дихати в твою сторону, не те щоб якось взаємодіяти.
– І який у мене характер?
Я помітила, як очі Каема потемнішали, але стриматись уже не могла. З викликом підняла брову:
– Наче сам не знаєш?
Каем уже відкрив рота, щоб заперечити, але його перебила Змійка:
– С-с-скажіть, вельмишановний лорде, ви не помічали ніяких дивацтв? Змін у власній поведінці?
– Ні.
– Ага, тобто роздвоєння особистості — це нормально? – знову вклинилася я, не стримавши емоцій. – Ось ти злий, як тисяча демонів, а через мить — вже мила няшка! Хіба це не дивина?
Змійка почухала мордочку кінчиком хвоста.
– Так. Ви потрапили під вплив так званої «сили головної героїні». Установки книги, ймовірно, зіштовхнулися з вашим прокляттям. Через це ваша поведінка може змінюватися.
Хранителька в подробицях розповіла нам, що ж ховається за «силою головної героїні». Вона може відрізнятись залежно від історії, але деякі нюанси залишалися незмінними. Наприклад, головна героїня здатна потрапляти в усілякі халепи, творити безглуздя, але в результаті завжди виходить сухою з води. Її неможливо вбити. А ще ворогам обов’язково прилітає по заслугах. І, звісно, в неї є своя особлива чарівність та привабливість, завдяки яким вона легко підкорює серця чоловіків.
З Каемом ситуація відрізнялася: через прокляття не так просто дістатися до його серця. Але якщо його поведінка почала змінюватися — значить, винятком він не став. Очевидно, чарівність таки почала підточувати силу прокляття.
***
А далі нас чекала дорога до столиці імперії, і я навіть уявити не могла, що саме тут — у Шаджені — на мене звалиться другий сюрприз.
Прощаючись із королем Аштера, я в голові вже прокручувала майбутню зустріч із ріднею Каема, прикидала варіанти помсти Ведани й гадала, як доля знову зіштовхне Анну з Джонатаном. Бо в книзі саме він був головним героєм і цілком можливо, що нас змусять повернутися до запланованого сюжету. 
Про спокійне, розмірене життя можна й не мріяти.