7

 ***
Коли ми виходили з зали, Арелія пробуркотіла навздогін нам кілька прокльонів, а я лише кинула короткий насмішкуватий погляд у їхній бік. Думала б краще про себе. Я змогла витягти недодракона, а  у них розмова з королем тільки попереду. 
До виділених покоїв довелося спускатися поверхом нижче. Точніше, я йшла, а лорда тягнули під руки два охоронці. У покоях на нас уже чекав цілитель, він цокнув язиком при вигляді Каема й наказав зняти з нього брудний одяг. Після цього посипалися вказівки щодо чистого вбрання, рушників, води й усього іншого.
Щоб було зрозуміло: все робилося служницями! Я в цей момент роздивлялася тріщинки на стінах, стелі та найближчих меблях. Встигла помітити відсутність пилу, звисаючого павутиння та загальної занедбаності, як замку Анни. Схоже, не всім тут подобається жити в бруді.
Від роздумів про чистоту на Аштері мене відволік гучний вигук. Я підвелася з крісла і підійшла ближче до ліжка, на якому лежав Каем .
— Міледі, рани не смертельні. Лорд Сейнтфайр буде в порядку за кілька днів, з огляду на його здатність до регенерації. Але удари наносилися не звичайною людиною, а магом, і при цьому він використовував розсипчасте закляття. Для швидшого загоєння ран, я б рекомендував змастити спину маззю, — чоловік у дивному білому балахоні заклопотано нишпорив у своїй середньовічній аптечці. За хвилину він дістав щось, схоже на невелику склянку. — Я зробив її сам. Вона дуже ефективна, але запах… — він зморщив носа і простягнув мазь мені. Припускаю, він не захотів морочитися з її нанесенням саме через цей запах.
Я кивнула на знак вдячності.
— Дякую. Я все зроблю.
Наші погляди перетнулися. Цілитель підвів брову і завмер у напруженому очікуванні. Що йому ще треба? Я повинна щось зробити? Однієї подяки мало?
Ще один обмін поглядами. Починало дратувати.
— Перепрошую, але у мене немає часу на мовчазний обмін поглядами. Якщо ви закінчили — прошу, — я вказала на двері. Якщо він сподівався на щось більше, ніж звичайну подяку, доведеться його розчарувати. Та й він працює туту, отримує зарплатню, а у мене зайвої мідяної монети немає!
«Моє золотце йому не віддам! Нехай забирається!»
— Ну... що ж, розумію... гадаю, розрахуємося іншим разом, міледі, — він вклонився, але його дивний погляд з-під лоба змусив мене здригнутися.
Нарешті лікар виніс свою тушу за двері, і я, кинувши беззвучне «що за дурень», змогла приділити увагу лорду.
Тепер, коли шкіра була очищена, стало видно дрібні шрами, якими була вкрита вся його спина. Де-не-де вони переходили в глибокі  рани, ніби хтось намагався створити на спині візерунок, та художник виявився вкрай невмілим. Хто міг бути настільки жорстоким? Кому перейшов дорогу лорд?
Забувши геть про попередження лікаря стосовно запаху, я бездумно відкрила баночку, але одразу ж затиснула ніс від огидного смороду.
— Яка гидота! Бачиш, лорде Каеме, на що мені доводиться йти заради тебе! — пробурмотіла я гугнявим голосом, набираючи пальцями густу речовину. — Придурок! Недодракон! Ходяче непорозуміння! — обережно й легкими рухами почала втирати мазь у спину. — Не можна тебе залишити й на хвилину! Що б з тобою сталося, якби мене не доставило чудовисько на заклик короля?!
Очі запекло від сліз. Я ж планувала зранку  подумати про роботу в академії і раділа тому, що позбулася родини Стоундженів, Беккерів і новоспечного чоловіка. А все знову пішло не за планом!
Вчергове переконуюсь: читати про чужий світ значно легше, ніж жити в ньому.
***
— Гей, — хрипкий голос вирвав мене з обіймів сну і я мимоволі потягнулась. Я застогнала, одразу хапаючись за шию. Здається, вчора заснула в незручній позі, і тепер шия про це нагадувала.
Зачекайте… а чий це був голос? Я глянула в бік ліжка  і зіштовхнулася з невдоволеним поглядом. Що ж. Деякі речі залишаються незмінними.
Я розім’яла шию, позіхаючи.
— Доброго ранку. Як самопочуття? Мазь мала знеболити…
— Підійди, будь ласка. — В голосі звучало щось дивне. Ще й руку драматично простягнув,  ніби людина, яка от-от попрощається з життям. 
Я підвелася й підійшла до ліжка.
— Тобі води? До вбиральні? Покликати когось?
Але замість відповіді він міцно схопив мене за зап’ястя, потягнувши до себе. Рух був несподіваним, і я, втративши рівновагу, впала на край ліжка. Його обличчя було всього за кілька сантиметрів від мого.
— Я знаю, в мене лихоманка, і ти мені ввижаєшся… — о, після захисних заклять треба терміново вивчити, як за секунду позбавляти від смороду з рота. Я намагалася відсунутися, але він не дозволив. Як у цьому напівживому драконі ще залишилося стільки сили? — Мені потрібно вибачитись.
— Ем… давай ти зробиш це пізніше, добре?
— За мною можуть прийти будь-якої миті. — Господи, та хто за тобою прийде? — Можливо, ми скоро зустрінемось на тому світі… якщо такого грішника, як я, не відправлять одразу в пекло.
— На тому світі? Та що ти верзеш? — Він досі вважає, що я померла?
— Я мав захищати тебе до кінця, але…
— Так я жива, заспокойся! — Миттєво обірвала я цього короля драми. Я відчепила його руку й злізла з ліжка. — Не віриш? Можу пострибати на одній нозі навколо себе в доказ?
— Ти… як… ти не могла. Ми вирушили… а ти була в кареті…
Як же я втомилася пояснювати всім, чому я жива і неушкоджена.
— Ти ж не заглядав усередину карети, правда? Бо того ранку ти поїхав далі без мене. Мене забули в тому трактирі. Я не піднялася після твого прохання встати і поквапитись, і проспала ще чотири години.
Його погляд став порожнім, розгубленим. Бідолаха. Скільки ще йому потрібно, щоб усе осмислити?
— Ти жива? — нарешті, проблиск розуміння. — Це не сон?
— Ні. Усі подробиці згодом, але якщо коротко: я розповіла королю правду, трохи змінивши деталі. Тебе виправдали. Арелія остаточно з’їхала з глузду, Беккер лютує, бо не зміг тебе усунути. Нам виділили ці хороми, — я  ефектним жестом обвела простору кімнату, — і охорону. Можеш спокійно відпочивати.
— Я не хочу тішити себе марними надіями.
— М?
— Твої слова лише підтвердили мою теорію про сон. У реальності не буває таких дивовижних збігів, а король ніколи не став би на бік проклятого лорда.
— Причому тут ти? Твоя тушка залишилася неушкодженою тільки завдяки мені! Невдячний!
У цей момент його обличчя, здається, скривилося від болю.
— Що? Що сталося? — я миттєво заметушилась. — Болить? Покликати лікаря? Чи як у вас там це називається?
— Заспокойся.
— У тебе на спині живого місця нема, а ти мені кажеш заспокоїтися!
Він зітхнув.
— У драконів хороша регенерація. Через два дні й сліду не залишиться. Хтось інший на моєму місці й двох слів би не зв’язав.
— А шрам на обличчі?
— Частина прокляття.
— Ну так, точно.
Навіщо взагалі питала?
Лорд Каем задумливо розглядав мене, а я почувала себе ніяково. Чого він витріщається? Я, напевно, виглядаю жалюгідно через відсутність нормального сну й кількість втрачених нервових клітин за останні дні. І ще не встигла поїсти.
— Я радий, що ти жива.
— Радий? Справді? А мені казали, що ти не здатен на почуття.
Він театрально закотив очі.
— Це було сказано з ввічливості. Твоя смерть означала б, що я ніколи не зніму прокляття. А з твоєю допомогою – зможу, рано чи пізно, звільнити дракона.
Я зморщила ніс.
— Звучить якось двозначно. — І щоб не продовжувати цю безглузду розмову, відчинила двері й поскаржилася вартовим на жахливий голод. Попросила принести щось їстівне та смачненьке.
— Лорд Каеме, будеш вечеряти?
— Так. Накажи їм подати вечерю і для мене.
— Принесіть йому бульйон і кашу.
— Міледі, я пробув у в'язниці майже добу, й найменше, чого я хочу — це каша. — Голос Каема став холоднішим. Він голосно звернувся до слуги: — Подайте м’ясні страви.
Ого. Прийшов до тями – і одразу м’ясо йому подавай! Схоже, його стан не критичний, а відновлюється взагалі просто блискавично.
«Я ж у магічному світі… Тут, певно, все відрізняється від Землі», — подумала я, повільно зачиняючи двері. — «Хоча… м’ясо — це гарна ідея».
**
Наступного дня Каем уже самостійно підвівся і попросив передати наказ своєму помічнику в Імперії  з’явитись до Амноса якомога швидше. Також він повідомив мені, що ми можемо трохи скористатися гостинністю короля, але зволікати не варто. У нього залишились невідкладні справи, і, як тільки все буде вирішено, ми зможемо спокійно й — головне! — легально вирушити до Імперії.
Ближче до вечора з Імперії прибув його помічник і кілька слуг.
Якраз того вечора одна зі служниць повідомила, що я можу помитися у ванній. А ще, за наказом Каема, мені прислали новий одяг.
І тут мене осяяло.
Я різко підвелася.
«Так це ж… виходить, усі мої речі лишилися в таверні?! І та зручна білизна, що Змійка мені начаклувала?! Та й сама Змійка залишилася там!»
— Плювати на панталони! Викликаємо Зміючку!
Не роздумуючи ані секунди, я справді почала кликати її. Але всі спроби виявилися марними. Я для надійності навіть на стілець залізла (ви б бачили обличчя служниці в той момент!), відкривала вікно (раптом тут якісь магічні перешкоди, як із мобільним зв’язком?), голосно вигукувала її ім’я...
Але встановити зв’язок з Хранителькою не вдавалося.
«Ну що ж мені ще зробити? Чи існує якийсь спеціальний магічний код?..» — подумала я в розпачі.
І як тільки вже була готова йти питати в лорда Каема про цей самий код, він сам зайшов до кімнати.
Чоловік підняв брову й нагородив мене промовистим поглядом.
— Анно, мій помічник повідомив про твою... дивну поведінку.
Я з глухим зітханням плюхнулася назад на ліжко й заколотила кулаками по матрацу.
— Та я просто намагалася покликати Зміючку.
— І як успіхи?
— Я ж повний невіглас у магії. Спробуй здогадатися сам, — буркнула я з сарказмом.
— Ти не знаєш, як викликати власну Хранительку? — Він, здається, щиро не розумів, наскільки темною і непросвітленою була моя земна душа. Або ж просто подумав, що йому дісталась дурна наречена. — Вона тебе не навчила?
— Я ж пробула всього тиждень... — Я вчасно замовкла. Розповідати історію  потрапляння в чуже тіло не входило в мої плани. Хто знає, як він відреагує на це? А може, вже завтра ми за велінням долі розлучимося. Я знехотя махнула рукою: — Забудь. Вона про таке навіть не згадала. А мені її допомога зараз конче потрібна.
— Дозволь поцікавитись, у чому саме ця допомога полягає? І чи можу я якось допомогти замість неї?
— Ні. Там усе пов’язано з чаклунством... і жіночою білизною.
— Я надішлю служницю. З білизною вона точно впорається.
Я скривилася. Панталони мені ні до чого. Я ж хотіла замовити у Змійки нові зручні труси. А те, що тут вважається жіночою білизною, викликає лише глибоку тугу.
— Сумніваюся, що вона принесе те, що потрібно.
Лорд явно не очікував такого повороту.
— Мушу зізнатися, ви мене заінтригували. Що ж це за білизна така?
— Бажаєте побачити? — підморгнула я з невинною усмішкою.
Чорта з два я йому щось покажу. Але нехай помріє.
Щоправда, я знову забула, в чиєму тілі перебуваю. Мріяти тут особливо немає про що.
— Не варто, — відповів він, миттєво перейшовши на більш серйозний тон. — Навколо палацу потужний магічний щит. Він блокує зовнішні сили. Сумніваюся, що твоя Хранителька взагалі могла тебе почути. Але завтра ми зможемо вийти за межі палацу, і тоді ти знову спробуєш її викликати.
Я сіла й здивовано глянула на нього:
— Вийти? Навіщо? Куди?
— Прогуляємось містом. Ти ж, мабуть, ніколи не була в столиці.
— Тут ти маєш рацію, — я показала йому схвальний жест. — Завтра розберуся зі Зміючкою. Вона вже втретє мене ігнорує!