6

 ** 
Того ж вечора я вечеряла внизу. Хоча шуму було як на ярмарку, залишатися наодинці зі своїми думками в чотирьох стінах було ще гірше. До того ж, амулет Зміючки й справді допомагав робив мене непомітною.
Але коли за сусіднім столом хтось гупнув по дереву так, що підстрибнув навіть стіл, я ледь не отримала серцевий напад. Люди тут усе ж… відрізнялися.
— Гершильде, осляча твоя пика, ти все проспав! — зареготав чолов’яга з бородою і в червоній сорочці. — Біля Ріштера сьогодні була славна битва!
Гершильда ця новина не вразила. Він широко позіхнув, збираючись спати далі.
— Ти, бува, не перебрав чарівної настоянки у Всеволанда? Яка ще битва в Ріштері?
Другий удар по столу змусив посуд аж задзвеніти, а Гершильда підскочити.
Чоловік у червоному сприйняв скепсис у голосі як особисту образу.
— Нехай мені язик усохне, якщо я брешу! Лім підтвердить!
— Увесь Ріштер гуде про бій між Саймоном Беккером і Каемом Сейнтфайром! — втрутився третій, той самий Лім.
Згадка про Каема змусила Гершильда нарешті зацікавитися. Та що казати – я теж нашорошила вуха.
— Сейнтфайр? Проклятий лорд з Імперії?
— Кажуть, — перейшов на тон досвідченої пліткарки Лім, — наречена графа Беккера була призначена долею тому проклятому лорду, і вони таємно одружилися, а потім утекли. Граф найняв гончих, аби їх спіймати.
— То це правда про запечатану силу його дракона? А хто переміг? Кому дісталась дівчина?
— Нікому, — розвів руками чоловік у червоному. — Під час бійки в карету з Її Світлістю влучив вогняний шар. Жодної тріски не залишилось!
— Схоже, це покарання гірше за попереднє від відьми!
— Покарання лорду обиратиме король, — хотів ще щось додати Лім, але до них підсів інший чоловік, і розмова перейшла на привітання з нагоди його майбутнього весілля.
Не почувши більше нічого цікавого, я максимально непомітно піднялася на другий поверх. Думки, мов розбурхані оси, гули в голові. Потрібно було терміново поговорити зі Зміючкою.
Терміново!
— Змійко! — покликала я, щойно зачинила двері в кімнату.
Моя так звана Хранителька лежала на ліжку й ні про що не турбувалась. Вона підняла голову, ліниво подивилась на мене своїми жовтими очима й зовсім не очікувала, що я ось-ось вивалю на неї інформацію про підслухану розмову внизу. Вона виглядала спокійною, поки я розповідала про Беккера й Сейнтфайра, але згадка про мою так звану смерть змусила її насторожитися.
— Він у карету не заглядав? — нервово ходила я з кутка в куток. — Або збрехав Беккеру, що я там була? Зміючко! — Я зупинилася, згадавши головне. — Як король покарає Каема?!
— Він не стане його карати, — легковажно махнула хвостом Зміючка.
— Але... але внизу чоловіки казали, що король вибере покарання.
— Вірити пліткам в таких місцях остання справа.
Ні, я повинна бути впевнена, що лорд залишиться живим, перш ніж поїду в магічну академію.
— Треба з’ясувати подробиці!
— Навіщо?
Я нерозуміюче глянула на неї.
— Що?
— Навіщо з’ясовувати подробиці? Тобі цікавий шлюб із лордом Сейнтфайром? — вона поклала голову на кінчик хвоста. — Якщо Анна для всіх мертва — це вирішить всі проблеми. Ми вільні й можемо діяти згідно  знашим планом.
Її слова змусили замислитись. Справді, смерть Анни відкривала можливість почати з чистого аркуша й не боятись усіляких Беккерів, мачух. Навіть новоспечений чоловік залишався в минулому. Але деякі сумніви досі мене гризли.
— Ти певна, що король не віддасть наказ стратити лорда? Або не запроторить його за ґрати?
— Він — радник короля в дружній Імперії. Ніхто не захоче проблем із драконами. Його передадуть Імперії, а там він улюбленець імператора. Максимум, скажуть не з’являтись певний час при дворі.
Я покусала губи від тривоги. З попередніх ситуацій я зробила висновок: Зміючці довіряти не можна. Вона може збрехати задля власної вигоди. А лорд занадто турбувався про те, що нас спіймають.
«— Він боявся, що граф викличе його на магічний поєдинок, і що він не встоїть проти нього», — нагадала собі причину хвилювання дракона.
Я була на роздоріжжі. Частина мене прагнула порвати з минулим, жити як нормальна потраплянка ці три місяці, з конспектами, подружками та магічними пригодами. Але десь на іншій чаші терезів залишалася доля пана Сейнтфайра. Так, він поводився, м’яко кажучи, жахливо і він у чорному списку. Втім, максимум, я бажаю йому поганої зачіски, а не загибелі.
Як вчинити правильно?
— Почекаємо один день.
— Але ж Анно!
— Переночуємо тут сьогодні, а завтра вдень почнемо збиратися у дорогу.
— Гаразд, — протягнула Зміючка невдоволено. — Я вранці можу злітати дізнатись про магічний перехід. А ти порозпитуєш у когось про лорда, і якщо все буде гаразд, ми одразу вирушимо.

***
Наступного ранку я прокинулася з тривожними думками про лорда Сейнтфайра і його подальшу долю, але мені зовсім не хотілося вилазити з-під ковдри і йти когось розпитувати про нього. Однак, залишити на призволяще людину теж не можна.
Довелося підвестися, привести себе до ладу й прикинути, чи зможу дізнатись щось про лорда у місцевого трактирника.
— Від нього одні проблеми, — невдоволено бурмотіла я. — Недодрак…
Я обірвала фразу на півслові, помітивши дивний рух на підлозі, й ошелешено застигла, втупившись униз. Що відбувається? Чому біля моїх ніг метушиться щось, схоже на величезну тінь?
— Що за чортівня?
Я зойкнула й зі страху застрибнула на найближчий стілець. Тінь рвонула за мною, обвиваючи щиколотки, мов ліана, й упевнено повзла вгору. Поділ сукні почорнів.
Я струшувала тканину й затупотіла ногами, сподіваючись позбутися нечисті.
— Що це? Що це?! Відчепись від мене! Змійко!!! — Мій дикий крик мав би долетіти до самого Місяця, не кажучи вже про Хранительку. Де ця луската ледацюга?!
Тінь обплела ноги повністю. Зараз мене зжере якась невідома потвора, а вона навіть не дізнається про близьку кончину своєї відьми!
Що робити? Аню, згадуй, які ти знаєш заклинання? Карма й «тенета кохання»? Ага, дуже помічні, прямо бойові. Чому ти не вивчила жодного захисного закляття або хоча б для відбиття атаки?
Тінь раптом почала розширюватися, наче розкриваючи крила й обіймаючи мене ними. Легкий подих повітря лизнув шкіру.
Це демон? Мене зараз у пекло потягнуть?
Мені кінець?
— Мамо-о-о! — заверещала я, зігнувшись і готуючись до найгіршого.
Тиша.
Чому так тихо? Я в пеклі? Або мене вже з’їли, і я потрапила до раю?
Тремтячи від страху, я обережно розплющила одне око. Потім друге.  Виглянула з-під руки – і остовпіла.
Я стояла у велетенській залі, схожій на тронну. Навколо мене скупчилися люди. Багато людей. І всі втупилися в мене.
Серед них я одразу впізнала графа Беккера та мачуху Анни.
Значить, це пекло.
Я випросталась.
— Ми дякуємо Гедану, нашому покровителю в загробному світі, за те, що дозволив відповісти рабі твоїй Анні Стоунджен і явитися сюди. Жертву на честь великого бога принесуть сьогодні ж.
І всі як один вклонилися.
Я витріщалася на присутніх з очима, як п'ять копійок.
Що? Чия раба? Покровитель у загробному житті? Я справді померла?
Так, усе логічно. Мене зжерла якась нечисть, я померла й нічого не пам’ятаю, бо вже у світі мертвих. Але чомусь знадобилася цим людям.
Я прокашлялась і спробувала виглядати серйозно.
— Навіщо ви мене покликали?
— Щоб отримати відповіді на запитання, — відповів чоловік, що сидів на троні. Імператор? Король?
— Запитання? До мене? Ви не помилилися?
— Я, король усіх земель Аштера, виконую прохання свого вірного підданого графа Саймона Беккера й маю намір покарати винних у вашій смерті. Вони постануть перед законом і отримають по заслугах.
Після згадки про графа в мене сіпнулося око. В голові промайнули спогади про все, що трапилось останніми днями. Для всіх Анна загинула в тій кареті. Виходить, викликали мене сюди заради справедливого розслідування?
Цікаво. То мене сюди затягнула тінь? Чому саме мене? Руки бога не дотягнулися до справжньої Анни? Чи причина і шлюбі із лордом? Все ж таки, це вважається поєднанням доль.
Зачекайте!
Так я… не мертва?
Питання одна за одною штурмували мої думки, але змусила себе зосередитись на розмові з королем. Спершу з’ясуємо один нюанс:
— Хто головний підозрюваний?
— Лорд Каем Сейнтфайр де Шайтанайашель.
— Чому він? — І хто кого мав допитувати?!
— Ваша Світлість, — втрутився Беккер, — ваша пам’ять, певно, вас підводить. Одержимий бажанням нарешті зняти прокляття, лорд Сейнтфайр прийняв вас за свою суджену й викрав. Його слуга кинув у карету вогняну кулю, щоб ви ніколи не змогли розповісти правду. Лорд намагається всіх переконати, ніби ви добровільно поїхали з ним, а ваш шлюб благословила сама богиня.
Себто, недарма я хвилювалася за долю недодракона. Його вже встигли зробити одержимим.
— Ви там були, Ваша Світлість? — тоненьким голосом поцікавилася я. — Невже хотіли мене врятувати?
— Авжеж, — без тіні сумніву відповів Беккер. — Лорд – мій давній друг, але навіть це не дає йому права викрадати невинних дівчат.
Тільки подивіться на нього! Хотів, бачте, врятувати мене від жахливого й підступного лорда, тоді як сам натягнув на себе маску доброї овечки.
Я стрималась, щоб не клацнути осудливо язиком. 
— Анно, ви пам’ятаєте всі події до вашої смерті? — Король серйозно допитував духа. І не здогадувався, що "жертва" жива й неушкоджена. — Ви пам’ятаєте викрадення?
— Із пам’яттю в мене все гаразд. Але про яке викрадення йдеться? Між мною та лордом відбулося багато чого, та графе, — я поглянула на нього з насмішкою, — ви не наговорюєте? Хочете потопити Каема руками Його Величності? Він порушив ваші плани, завадив дістатися до мого спадку? Чи, може, це не ви хотіли на мені одружитися, а потім скинути з вежі замку? Здається, це не в мене проблеми з пам’яттю!
— Про що вона говорить? Кого ви взагалі викликали? Моя бідна донечка ніколи не зводила наклепу на інших! — У Арелії прорвався голос. Краще б вона мовчала, рюмсаючи в куточку. — Це злий дух! Ах, моя бідна Анна! Тобі добре в царстві Торграда?
— Та що ви, матусю? — здивовано ахнула я, а потім знову звернулась до короля: — Ваша Величносте, я не злий дух. Ви хочете почути все з самого початку? Як усе розпочалося?
Його Величність махнув рукою — мовляв, говори.
— Саме для цього ми вас і викликали.
— Але, Ваша Величносте...
Граф отримав невдоволений погляд і змушений був замовкнути. 
Як добре. Зможу спокійно все розповісти.
— Ви ж знаєте, що я була заручена з графом Беккером? — Дочекавшись кивка від короля, я продовжила: — Якось я почула розмову між ним і моєю зведеною сестрою Жозефіною. Так я дізналась про їхній роман і його плани одружитися зі мною заради спадку...
— Ваша Величносте, це наклеп! Вона хоче зганьбити мене й Жозефіну! — обурення графа, як і його акторська гра, не знали меж.
— Помовчіть, графе. Привидам немає сенсу брехати. — Я не стала уточнювати дрібницю, що жива й здорова. — Продовжуйте, Анно.
— Вони хотіли створити образ психічно хворої, в якої після весілля розпочнеться загострення. Усі б подумали, що я вкоротила собі віку через хворобу, а він отримає мою спадщину. Я не хотіла виходити заміж за таку огидну людину, але боялася протистояти мачусі. Вона часто замикала мене в кімнаті. Погрози посадити на хліб з водою, або відлупцювати, я чула частіше, ніж власне ім’я. — Не маю уявлення, що саме там було в Анни з цією божевільною родиною, але ж ніхто не підозрює, що я з іншого світу, тож можу дозволити собі трохи фантазії. Тиснемо далі на жалість. — Я не мала на кого покластися. Аж поки не зустріла лорда.
Я, звісно, трохи прибрехала, намагаючись витягти дракона з халепи. Але що мені залишалося?
— Ваша Величносте, ви ж чуєте, що вона бреше! Якщо слідувати її логіці, то лорд Сейнтфайр її пожалів, але ж усім відомо про прокляття. Лорд не відчуває емоцій. Про яку жалість може йти мова?
Я хмикнула на слова Беккера.
— Ні про яку жалість мови не було. Лорду потрібна була допомога з його родичами, — недарма я читала багато фентезі. Фантазія на висоті, — а мені будь-якою ціною треба було уникнути шлюбу. Ми відвідали церкву вночі, попросили священника скріпити наш союз шлюбними узами, і, звичайно, ми не очікували, що богиня благословить нас. За нашим планом ми просто повинні були удавати подружжя. Лорд мав сповістити родичів про вирішення проблеми з прокляттям, і ті б на деякий час заспокоїлися.
— Ви хочете сказати, що справді отримали благословення богині?
— Так, Ваша Величносте. Доказів не маю – ми не закріпили зв’язок. Але ви можете викликати священника як свідка.
— Добре. Що було далі?
— Лорд Сейнтфайр запропонував дотримуватись початкового плану. Ми вирушили до найближчого переходу, але він не працював, і довелося залишитись у Ношевейрі. Вранці лорд хотів поїхати до іншого міста. Але справжній шлюб змінив багато чого, і ми домовились поступово налагоджувати стосунки.
— Що ви скажете про вчинок слуги лорда? Він кинув в карету вогняну кулю, вважаючи, що ви всередині.
— Ця людина мала щось сказати…
— Ні, ми не зможемо його допитати. Граф Беккер убив хлопця.
Я підняла брову.
— Навіть так? А лорд якось це пояснив?
— Так, він сказав, що не віддавав жодних наказів і у нього  не було причин вас вбивати.
— Я йому вірю. Іншим він може здатися холодним, колючим і, можливо, жорстким, але за кілька днів я побачила й інші сторони лорда. Він турботливий, може бути милим. 
Ще хвилину поливала сиропом характеристику недодракона. Насправді я не дуже довіряла лорду, але перед королем він мав виглядати як зразковий чоловік.
Раптом у мене щось полетіло – я ахнула від несподіванки й прикрила обличчя руками. На підлогу посипалися червоні ягоди.
— Геть, злий дух! Геть! — кричала Арелія.
Вона з глузду з’їхала? Що за сеанс екзорцизму влаштувала?
Добре. Саме час повідомити приголомшливу новину про воскресіння з мертвих.
Я обтрусила поділ сукні.
— Пробачте, матінко, не вийде змусити мене зникнути. Я справжня. Із плоті й крові. Жива.
Довкола нас люди зашепотілися з подивом. Король мало не впав із трону, коли нахилився вперед.
— Про що ви говорите? Як таке можливо?
— Того ранку мене не було в кареті. Гадаю, лорд подумав, що я вже всередині, й поїхав, а я продовжувала міцно спати в кімнаті.
— Але як ви опинилися тут? Ви ж відгукнулися на поклик мертвих…
— Усі питання – до вашого бога. Схоже, тепер вам доведеться принести йому не одну жертву у відповідь на диво.
— Це неможливо! Анна була там! — закричав Беккер. — Каем  до останнього не дозволяв нам підійти до карети!
Граф Беккер мимоволі почав мені допомагати. Час додати масла у вогонь.
— Бо він ні про що не здогадувався. — Я доторкнулася вказівним пальцем до підборіддя й мрійливо всміхнулася. — Лорд Сейнтфайр не лише турботливий, а ще й мужній. Мені пощастило.
《— Це недодракону пощастило! Не лише уява чудова, а й моя акторська гра на висоті! — самовдоволено подумала я, уявно приймаючи Оскар за найкращу жіночу роль у жанрі «допит з елементами мелодрами»》.
А що? Себе не похвалиш — ніхто не похвалить.
— Отже, ви хочете залишитися з лордом Сейнтфайром? Чи все ж, повернутися додому?
— Ваша Величносте, вона не при собі! Її поведінка…