4

 Сонце повільно ховалося за обрієм, коли ми в’їжджали в Ношевейр. Місто, в якому мали бути так звані переходи, було невеликим і чистим. Це я відзначила з усмішкою, розглядаючи вузькі вулички. Гарно й затишно. Наче якесь європейське містечко з туристичного каталогу.
Кінь зупинився перед будівлею з вивіскою «Магічні переходи». Внизу дрібним шрифтом була примітка, що вартість подорожі залежить від відстані між містами.
Нарешті я своїми очима побачу, як працюють ці переходи. Цілий день ламала собі голову, чи буде це схоже на телепорт?
Лорд зістрибнув з коня і галантно подав мені руку. Я з насторогою глянула на нього — затримка не лишилася непоміченою.
— Вам настільки сподобалась прогулянка верхи? — Брова дракона насмішкувато піднялася.
Їзда верхи майже добу погано впливала на мене, відповідати лорду було ліньки, тож я просто вхопилася за його руку. Ледве змогла злізти. Добре висплюся, приведу думки до ладу, а тоді можна буде йому щось іронічне кинути у відповідь. 
Від однієї думки про сон я вже протяжно позіхнула.
— Як скоро ми опинимося у вас вдома? Сподіваюся, не доведеться знову їхати верхи?
— На жаль, прямої дороги до мого замку не передбачено. Але в Імперії я знайду для вас карету, не хвилюйтеся.
Карета? Така собі розрада.
Я зітхнула, згадавши про відбиту п’яту точку. Так, ще одне нагадування, що середньовічне життя не передбачає жодного комфорту.
— Гаразд.
Поки лорд прив’язував коня, я з насолодою сіла на лавку біля сусідньої крамниці. Чудово. Шкода, що тут немає газировки! Я б зараз від неї не відмовилась.
Від думок про газовану воду мене відволікла Зміючка, яка літала над головою Каема. Потім вона опустилася нижче, до рівня плечей лорда. Нахилила голову в один бік, потім в інший, задумливо оглядаючи постать чоловіка. Почухала кінчиком хвоста голову, а через мить відлетіла убік.
Що вона робить?
— Міледі, — звернувся він до мене. — Зачекайте тут. Я підпишу договір для відкриття переходу в Імперію й оплачу все.
Я показала жест "окей" і витягнула ноги. Скільки ж у них формальностей, навіть договори підписують. А розумно правителі вчинили з оплатою за швидку подорож крізь відстань. Хочеш миттєво потрапити в інше місто чи країну? Плати. Наче купуєш квиток на літак.
Лорда Каема чекати довго не довелося. Він вилетів із будівлі наче ураган, злісно сиплячи прокльонами. Більшість слів мені були незнайомі, але сенс зрозумілий.
Невже вже встиг з кимось посваритися?
— Ми не зможемо потрапити в Імперію. Магічний перехід тут не працює.
— І що далі? Заздалегідь попереджаю: я втомилася, хочу їсти й спати.
Він повільно кивнув.
— Гаразд. Сьогодні залишаємося в Ношевейрі, а завтра вирушаємо до сусіднього міста.
Нам довелося ще пів години йти до трактиру. У голові майнула думка, що трактир у нас два в одному: і їдальня, і готель. Часто персонажі у фентезі зупиняються там, щоб відпочити чи поїсти.
Але сьогодні фортуна явно від нас відвернулася.
Нахилила голову набік, розглядаючи будівлю, куди нас привів лорд. Вивіска «Три голодні свині» висіла криво, ледь тримаючись на останньому цвяху. Стара, обшарпана будівля зовсім не асоціювалася зі словом 《готель》.
Сонливість як рукою зняло.
— Він бідний? Чому привів нас сюди? — прошепотіла мені на вухо Змійка. Вона значно зменшилась у розмірах і зручно вмостилась у мене на плечі.
— Ми зупинимось тут?
Помітивши нотки сумнівів у моєму голосі, він хмикнув:
— Так. «Три голодні свині» — непримітне місце. Шукатимуть тут в останню чергу.
Я знову кинула погляд на цю архітектурну катастрофу.
— Я б сюди й заходити побоялася, не те що когось шукати.
— Обстановка всередині краща.
— Сподіваюся.
З кожним наступним кроком словам лорда Сейнтфайра повірити ставало все важче. Особливо після того, як він відчинив двері. Гучні розмови, регіт, запах алкоголю й поту. Я мимоволі зморщила ніс.
《— А чого я очікувала побачити? Лаундж бар із вельможами, які елегантно сидять з бокалами віскі? Назва говорила сама за себе》.
— Анно, поклич мене, коли будеш у кімнаті, — і з цими словами Зміючка зникла з мого плеча.
— Зрадниця, — тихо прошипіла я.
Намагаючись не звертати уваги на навколишню обстановку й нічого не торкатися, я трималася якомога ближче до лорда. Він замовив дві кімнати, вечерю, ванну і спитав щось про посильного. Після оплати господар сказав слідувати за дівчиною, яка мала показати нам кімнати.
Чудово. Кімнати були на другому поверсі, а розмови та сміх звідти майже не чутно. Можливо, пощастить навіть виспатися  сьогодні.
«— Можливо… — з сумнівом глянула на хиткі двері».
— Ось. Дві сусідні кімнати, — дівчина віддала лорду ключі, вклонилась і поспішила піти.
— Ви впевнені, що нам справді варто тут залишатися? — запитала я. — Мені неспокійно від самої думки, що доведеться спати тут.
— Так. Вам немає про що турбуватись. Я в сусідній кімнаті. І ви під моїм захистом.
«— Ага, заспокоїв».
Він простягнув мені ключ і почав відкривати свої двері.
— Краще б ми просто пішли звідси.
Але за кілька годин я заспокоїлася.
Невдовзі після заселення та сама дівчина принесла в кімнату цілком їстівну їжу і якийсь тонізуючий відвар, який для мене замовив лорд. А ще через годину мені турботливо підготували ванну. Так, це було більше схоже на корито, але на той момент я була вдячна вже за можливість зануритися в теплу воду. Відпочити і дозволити тілу розслабитися.
Коли я закінчила плескатися, за вікном уже була суцільна темрява. Змійка не озивалася (зрадниця вже втретє!). І чим, скажіть на милість, зайнятись? Немає ані інтернету, ані соцмереж, ані телефону, ані телевізора, ані навіть книжки. Мені до божевілля нудно!
— Отже, спати.
Відкинула край ковдри. Світла від звичайної свічки було замало, але кілька плям розгледіти можна було. Не шовк для принцеси, звісно. Постільна білизна в цьому закладі навіювала думку, що спати за столом і то безпечніше й гігієнічніше, ніж у цьому ліжку.
Поки я вагалась, лягати чи зірватися та піти накричати на лорда, який привів мене у цю діру, пролунав стукіт. Я напружилася, бо стукали саме в мої двері. Недодракон сам прийшов? Але безтурботно відкривати не поспішала, насторожено прислухаючись до звуків.
— Мілорд? — Чоловічий голос явно не належав дракону. Постукали ще раз. — Мілорд, це Ф'єрі. Ми з Давоном прибули і чекатимемо вас унизу.
Кілька секунд метушні, і кроки віддалились.
Що це було? Він переплутав кімнати? Може, слід піти й сказати лорду про якогось Ф'єрі та Давона? А раптом це пастка?
Навшпиньки підійшла до дверей. Тиша. Зважившись, відчинила двері, а тоді висунула голову, оглядаючи коридор. Не помітивши нічого підозрілого, розслабилась. Але двері за собою все одно замкнула на ключ. Щоб не застати потім у своїй кімнаті якогось п'яного дурня.
Я постукала в двері. Відповіді не було. Повторила спробу, намагаючись бути ввічливою. Знову тиша. Можливо, він спить? Похитала головою. Як же ти зібрався захищати свою новоспечену дружину?
— Не хвилюйся, я в сусідній кімнаті. Ви під моїм захистом, — перекривила я його, хапаючись за дверну ручку.
На мій подив, двері виявились відчиненими. Відкривши їх, я краєм ока зазирнула всередину. На столі горіла свічка, і були розкидані якісь папери. А де ж сам лорд?
— Лорд Кає-е-е-м? — проспівала я. — Ви тут?
У кімнаті панувала тиша. Він кудись вийшов, і ми розминулись? Сходи на другий поверх у трактирі були одні. Найімовірніше, він пішов сам віддавати якісь накази помічнику. Почекаю тут.
Наспівуючи веселу мелодію, я зайшла всередину й прикрила за собою двері. Інтер’єр у кімнаті дракона нічим не відрізнявся від мого. Фантазія у дизайнера нульова. То ж, дивитись нема на що.
 На кріслі лежали його плащ і меч. Спершу я хотіла акуратно скласти й прибрати плащ, але дні в цьому фентезійному світі веселими не назвеш, і мені захотілося трохи розвіятись.
Я накинула чорний плащ, зав’язала шнурочки й, уявляючи себе величним Зорро, розмахувала полами плаща й робила вигляд, що в руках у мене шпага, яка відбиває нову атаку ворога. Згодом захотілося більшої достовірності, а поруч самотньо лежав меч чоловіка.
Яка можливість відчути себе справжньою потраплянкою! Стільки разів читала про те, як героїні швидко й успішно опановували володіння мечем. А у мене чому  не вийде? Я ж нічим не гірша.
Меч виглядав масивним і важким, але я не сприйняла це всерйоз. Як же сильно я помилялася. І як пізно це зрозуміла.
Міцно вхопившись за руків'я меча, різким рухом підняла його угору — й одразу відчула  всю його важкість. Мене повело в бік, потім різко в інший. Охнула від несподіванки. Між цим збила вазу з тумбочки, зіткнулась стегном з кутом стола й зашипіла від болю, але вперто продовжувала тримати меч.
Полум’я свічки задрижало.
Озирнулася навсібіч, впевнилась, що лорд не прийшов і я встигну привести все до ладу. Він точно розізлиться, якщо помітить, що я брала його речі. 
Для початку, приберемо залізяку, від якої все одно ніякої користі. Та й руки всеодно втомилися від його тяжкості.
Хотіла покласти меч на стіл і з радістю  звільнитися від цієї ноші, але ліктем зачепила щось збоку. Зиркнула в ту сторону боковим зором і ахнула. Свічка впала на підлогу й покотилась до ліжка. Вона не згасла, що дуже нервувало мою інтуїцію, яка вже билася в істериці. Свічка докотилася до об’єкта Б — тобто ліжка — де підозріло звисав рукав сорочки.
— О Боже мій, ні! — вигукнула я, дивлячись, як починає тліти тканина. В паніці я намагалася утримати меч і придумати спосіб загасити вогонь.
Що робити? Що робити? Кинути меч? Так, все правильно, вогонь куди небезпечніше. Я кинула меч на дерев’яну підлогу, і по кімнаті рознеслося неприємне та різке «дзи-и-инь».
Швидко зняла плащ і почала гасити невелике загоряння.
Кімната занурилась у темряву.
Видихнула.
Але перерва була недовгою.
Заскрипіла двері. Ну, думаю, смерть прийшла вчасно. Він розлютиться! Однозначно. Я ковтнула слину і прикусила нижню губу.
Двері відчинились, і почулося бурчання лорда.
《— Дивно, — подумала я. — Я стояла навпроти дверей, і в коридорі було маленьке джерело світла. Звідки він вийшов? І чи є шанс утекти? 》
А тікати варто якнайшвидше.
Тихо залишивши плащ на ліжку, я почала дрібними кроками рухатися в сторону дверей. Синє світло освіти́ло кімнату. Який "чудовий" таймінг! 
Я завмерла в парі кроків від лорда.
— Не пощастило, — констатувала я сумний факт.
Він переводив розгублений погляд з мене на безлад, з безладу на меч і назад.
Я усміхнулася, водночас подумки молячись усім існуючим і неіснуючим богам.
— Привіт, — помахала пальцями, намагаючись видати щось схоже на нервовий смішок.
— Що тут за демонів шабаш проходив?!? — Лорд вийшов зі ступору і тепер незадоволено блищав очима.
— Вибач! Мені дуже шкода! Я не спеціально! Воно, — винуватий погляд, — саме вийшло.
— Саме вийшло? Зруйнувати кімнату — це «саме вийшло»?! Ти знущаєшся?
Навіщо так голосно кричати?
— Взагалі-то, я прийшла повідомити, що внизу тебе чекають якісь Фьєрі й Давон. Вони переплутали кімнату та сказали, що чекатимуть внизу. На цій чудовій ноті змушена відкланятися. Надобраніч. — І ковзнула за двері, не чекаючи від лорда нового вибуху емоцій.