3.2

 ***
Ми повернулися до замку Стоундженів, що принесло полегшення. На знайомій території я зможу обдумати події цього дня, розробити новий план і втілити його в життя. Тепер я буду потраплянкою версії 2.0. Тобто, розумною, обережною й підступною.

Однак зранку думати буде легше. Висплюся — і стрес, що накопичився за день, мине сам собою.

«Правильно! Просто зараз піду до кімнати!»

Я усміхнулась, але в мої солодкі мрії про сон вдерся цей клятий недодракон.

Каем схопив мене за руку й потягнув до замку, при цьому ще й наказав мовчати. Я зморщилася. Ніби я дійсно збиралася перебудити всіх радісними криками про весілля.

Цікаво, що він збирається робити з нашим шлюбом? Як вирішить цю проблему? Заручини Анни з графом офіційно ще не розірвані, вона досі вважається його нареченою. Сам лорд, схоже, не чекав такої підстави, коли вів мене до храму.

Можу трохи позловтішатися. Карма, як завжди, працює швидко й зі смаком.

Мене жорстко повернули до реальності, грубо заштовхнувши до кімнати Анни. Я зиркнула через плече на недодракона. Лорд проігнорував мій злий погляд, зайшов слідом і зачинив за нами двері.

— Збирайся, — наказав мій новоспечений чоловік, кидаючи на підлогу щось віддалено схоже на рюкзак. — Через годину вирушаємо!

Тільки подивіться на нього! Тридцять хвилин як чоловік, а вже командує!

— Вирушаємо? Куди? Навіщо? — обережно спитала я, наперед знаючи відповідь.

Він мене веде точно не на прогулянку під місяцем. Та ще й з речами. Ми тікаємо, як справжні боягузи. О, тепер зрозуміло, як мій «чоловік» збирався все владнати.
Чоловік… цей негідник справді мій чоловік. Господи, я що, в минулому житті зрадила батьківщину? За що ти так зі мною?

Та що тепер нарікати? На даний момент я нічого путнього вигадати не можу. Плану Б й досі не маю. Сварка з лордом, абсурдне весілля, і ця до біса довга поїздка в кареті витягли з мене всі сили.

— Ти житимеш у моєму родовому замку.

Я склала руки на грудях, задумливо глянула на брюнета й, спитала, насупившись:

 — Скажи, я схожа на шафу?

Він здивовано кліпнув, зовсім не вловивши хід думок.

— На щастя, ні.
— А якісь спільні риси з багажем у мене є? — і копнула валізу, зціпивши зуби від злості.
— Леді…
— Леді, леді! — закивала я.
— До чого ці питання?

— Та от думаю: якщо я не схожа ні на шафу, ні на валізу, то чому ти думаєш, що можеш мною розпоряджатися? — наприкінці я ледь стримувала себе, щоб не перейти на крик.

— Міледі, ви — моя дружина.

— І що? Я тепер не особистість? Стала німою лялькою лише тому, що вийшла за тебе? — Я насідала на лорда. Але він тримався. — Я все ще маю  власну думку! Уявляєш?! Може, поцікавишся нею?

— Міледі, дозвольте нагадати, що дружина має підтримувати чоловіка і не перечити.

Хочу затулити вуха і більше ніколи не чути цю маячню!
Спокійно, Аню. Це тимчасово. П’ятдесят вісім днів. Я витримаю.

Терпи, просто терпи!
Але мій внутрішній дзен луснув, як мильна бульбашка. Надто вже емоційною я була.

— Тоді візьми шафу, дорогий чоловіче! Вона точно не сперечатиметься, буде мовчазним зразком скромності й покори в будь-якій ситуації! Хочеш їхати — їдь! Але без мене. Чому я маю залишати свій дім? Заради чого? 

 Насправді мені було глибоко начхати на замок і його мешканців, але перспектива вирушити кудись із лордом мене геть не приваблювала. А зустріч з богинею? Ні! Стоємо на своєму.

 — Чому не хочеш зізнатися в тому, що сталося? Навіщо тікати?

— Ти настільки дурна? — несподівано перейшов лорд на "ти". — Чи це наслідки життя в провінції? Щойно дізнаються про шлюб, граф оскаженіє й викличе мене на дуель. Їхній родині потрібні гроші твого роду, а я не зможу битися на повну силу через прокляття. Поки не дістанемось Імперії, ми в безпеці не будемо.

Справді зважиться кинути виклик? Чому він не зможе захищатися? Беккер хіба не звичайна людина?

— П-почекай, ти хочеш сказати, що у графа є магічні здібності?
— Так.

Тоді я нічого не розумію.

— Але як же… Чому він не помічав, коли я впливала на нього за допомогою заклять? А як же «Тенета кохання»?

— У мене немає відповідей. Міледі, — він ніби весь зібрався, — тепер ви розумієте, що в нас немає часу на пусті балачки? Зберіть найнеобхідніші речі, і ми вирушимо до найближчого містечка, де є портали.

Я бездумно кивнула. А що я могла зробити? Сьогоднішні події, одна за одною, як ланки ланцюга, загнали мене в глухий кут.

Чоловік в обличчі проклятого дракона. Або Беккер, який шалено прагне отримати спадок Анни, а потім з радістю прибере мене з дороги. До того ж він — маг.

Вибір невеликий. Але лорд хоч не збирається скидати мене з вежі за першої ж нагоди. І впоратись з драконячою мордою легше, ніж із замахами на життя.
**

Із речей я взяла персикову сукню Жози та одну непомітну з гардероба Анни. Додала ще одну пару взуття. Свою білизну запхала на саме дно, а мішечок із золотом відправився ближче до серця. Панталони залишаю в дарунок цій «дорогоцінній» родині.

Сподіваюся, лорд виявиться передбачливим і візьме побільше їжі. Сидіти на примусовій дієті я не збираюся.
 Цікаво, що зараз відбувається з графом і Арелією? «Тенета кохання» досі впливають на них? Можливо, ми виграємо трохи часу завдяки глючному заклинанню? До пізнього ранку нас точно ніхто не шукатиме.

Я сіла на ліжко, глибоко вдихаючи й видихаючи.
Ох, як зараз бракує слушної поради від Змійки. Але «Хранителька» зникла, на прощання елегантно махнувши хвостом. Наслідки весілля тепер доведеться розгрібати самостійно.

Двері привідкрилися, і я підскочила. В щілині з’явилося обличчя лорда.

— Ви готові, міледі?

Я поморщилась. Формальні звернення на кшталт «міледі», «Ваша Світлість» починали втомлювати.