3

 **

— Навіщо ми тут? — спитала я відсторонено, заспокоївшись під час нашої поїздки в кареті (ще те середньовічне катування!). 

Колючі погляди лорда і майже відбите сідало перестали мене турбувати до кінця поїздки, даючи змогу мислити тверезо.

Так, моя безпечність стала причиною ситуації з лордом. Змійка благала не використовувати магію, попереджала, що надто ризиковано. Але я ж краще знаю, правда?  Це ж фентезі, тут магія усюди, еге ж? 

Ось тепер я потрапила в лапи цього страшного чоловіка, а план Б на екстрений випадок вигадуватися не хотів.
Спокійно, Аню, тільки спокійно. Треба дізнатися, чого він хоче. Можливо, звір не такий вже й страшний.

— Я вирішив одружитися на вас. — Чому мені здалося, що в його словах була насмішка? — Шлюб владнає деякі проблеми. Мушу сказати, ви вчасно трапились мені на очі.

Слова про шлюб не здивували. Насправді,  Анна спокуслива здобич для аферистів, банкрутів та альфонсів, зважаючи на спадок, залишений їй батьком. Навіть цей клятий недодракон позарився на її гроші. Але як я можу допустити, щоб Анна опинилась в шлюбі з ним? Через місяць я повернуся додому, а вона залишиться з бездушним чудовиськом, яке зламає її волю.

Як мені викрутитися з ситуації? Якщо він віддасть мене стражам, хто знає, чи взагалі повернуся додому? Ймовірність потрапити на той світ значно вища.
Замкнене коло.

— Вам потрібні гроші? — прямо запитала я.
— Ні. Єдине, що мені потрібно — це ви.

Прозвучало це як погроза. 
На Землі я б краще на бджолину пасіку пішла голяка… Але, схоже, страх притупив усі інші почуття, і навіть моя інтуїція тихенько в куточку шепотіла, що бути дружиною проклятого недодракона значно краще, ніж сидіти у вежі чи заживо згоріти на вогнищі.

Брр! Мороз пробіг шкірою від спогадів про нещодавні погрози. Найближчим часом кошмари мені гарантовані!
«Зараз найважливішим завданням є безпека цього тіла», — подумала я.

Правильно. Спочатку рятуємо тушку Анни, а потім уже думаємо про власні бажання.

— Добре, ми одружимося, а ви, в свою чергу, не здаєте мене? — уточнила я.
Кайем насупив брови.
— Здаю?
— Передаєте стражам.

Я була дещо роздратована, а в такі моменти рідко вдається фільтрувати те, що вилітає з мого рота. Та мені було байдуже, що подумає поважний лорд про мій лексикон.
Я ж відьма! Маю право бути трішки дивакуватою!

— Саме так. Ніхто не дізнається про вашу таємницю, — він нахилив голову й зловісно посміхнувся, — поки ви граєте роль щасливої дружини.

— Та без проблем! — контролювати власну поведінку ставало дедалі важче. Кляті нерви. — Одружимося негайно? Чи почекаємо місяць?

Лорд дивився так, ніби вже веде гру, правила якої відомі лише йому, а мій програш — лише справа часу.
Мовчання затягнулося. 

— Ну? Коли покінчимо з формальностями?

Він попрямував до входу в храм, так не обмовившись і словом. Ого, який пан! Ну гаразд, ми не горді.
Я попрямувала слідом за ним.

За всіма канонами я зараз повинна була б захоплюватися фресками в храмі і йти за лордом, роззявивши рота. Але чи то інтер'єр був точним втіленням атмосфери середньовічної глушини, чи то в мене не було настрою милуватися красою. Я похмуро прямувала до вівтаря.
Нашому появі тут явно не зраділи. Священник зустрів нас виразом обличчя, ніби ми щойно зіпсували йому вечірню молитву.

— Що привело вас до храму в таку пізню годину, діти мої?
— Ми хочемо побратися.

Священник окинув нас підозрілим поглядом. Я й сама здивувалася б, якби до мого храму серед ночі прийшла пара й зажадала шлюбу.

— Я не проводжу обряд уночі. Приходьте завтра.

Я глибоко вдихнула й видихнула.
Відчуваючи, що ця так звана весільна церемонія може взагалі не відбутися, я зробила крок до священника. Мені здавалося, що ця ніч триває вічно. Я втомилася і хотіла якомога скоріше заснути, щоб прокинутися вдома, на Землі. 

Треба брати ситуацію у свої руки.

— Невже ви не допоможете двом закоханим?

Моє запитання змусило його насмішкувато підняти брову. Так, звичайного священника він точно не нагадував.

— А закохані не можуть почекати до світанку?
— Послухайте...

Я з усмішкою ущипнула лорда за бік, не даючи йому нагрубити священнослужителю. Нам ще доведеться домовлятися з ним. До того ж я не планую через неврівноваженість дракона опинитися у в’язниці.

— Послухайте, — повторила я за лордом, продовжуючи ігнорувати його невдоволення. Зараз я сама все влаштую! Нехай краще грає роль реквізиту в моїй виставі одного актора.  — Ми прийшли сюди за допомогою. Зробіть нам послугу і обвінчайте нас! Бо інакше наші життя будуть зруйновані!

Особливо моє. Проклятий недодракон залюбки допоможе стражникам дізнатися про мою відьомську сутність.
Поглянула  на священика сумно й благально. Він мав проникнутися історією нашого кохання! Все! Я придумала! Будемо в його очах Ромео та Джульєттою!

— Чому я повинен вам допомагати?

— Я прошу вас. Ви наша остання надія. Наші родини ніколи не дозволять нам одружитися, адже здавна ворогують між собою. Ви можете побачити на обличчі Каема наслідки цієї ворожнечі. — Відмінно вплела в історію шрам на обличчі лорда. П’ять балів. — Вони навіть слухати не стануть. Що нам робити, якщо навіть храм відмовляє двом закоханим серцям?

Зараз ще трохи й розплачусь від власної драматичності.
Лорд підозріло мовчав, тож я вирішила швидко зиркнути на нього і відвернутись. Каем  дивився з недовірою, що неабияк мене потішило. Здається, моє мистецтво правдоподібно брехати справило на нього неабияке враження.

Сам же хотів одружитися, лорде Сейнтфайре 《Якось-Там》! Я лише виконую твоє бажання.
Голос священника повернув мене в реальність:

— Добре подумайте, перш ніж іти проти волі батьків. Іскра кохання може згаснути так само швидко, як і спалахнула.