3

 **

— Навіщо ми тут? — спитала я відсторонено, заспокоївшись під час нашої поїздки в кареті (ще те середньовічне катування!). 
Колючі погляди лорда і майже відбите сідало перестали мене турбувати до кінця поїздки, даючи змогу мислити тверезо.
Так, моя безпечність стала причиною ситуації з лордом. Змійка благала не використовувати магію, попереджала, що надто ризиковано. Але я ж краще знаю, правда?  Це ж фентезі, тут магія усюди, еге ж? 
Ось тепер я потрапила в лапи цього страшного чоловіка, а план Б на екстрений випадок вигадуватися не хотів.
Спокійно, Аню, тільки спокійно. Треба дізнатися, чого він хоче. Можливо, звір не такий вже й страшний.
— Я вирішив одружитися на вас. — Чому мені здалося, що в його словах була насмішка? — Шлюб владнає деякі проблеми. Мушу сказати, ви вчасно трапились мені на очі.
Слова про шлюб не здивували. Насправді,  Анна спокуслива здобич для аферистів, банкрутів та альфонсів, зважаючи на спадок, залишений їй батьком. Навіть цей клятий недодракон позарився на її гроші. Але як я можу допустити, щоб Анна опинилась в шлюбі з ним? Через місяць я повернуся додому, а вона залишиться з бездушним чудовиськом, яке зламає її волю.
Як мені викрутитися з ситуації? Якщо він віддасть мене стражам, хто знає, чи взагалі повернуся додому? Ймовірність потрапити на той світ значно вища.
Замкнене коло.
— Вам потрібні гроші? — прямо запитала я.
— Ні. Єдине, що мені потрібно — це ви.
Прозвучало це як погроза. 
На Землі я б краще на бджолину пасіку пішла голяка… Але, схоже, страх притупив усі інші почуття, і навіть моя інтуїція тихенько в куточку шепотіла, що бути дружиною проклятого недодракона значно краще, ніж сидіти у вежі чи заживо згоріти на вогнищі.
Брр! Мороз пробіг шкірою від спогадів про нещодавні погрози. Найближчим часом кошмари мені гарантовані!
«Зараз найважливішим завданням є безпека цього тіла», — подумала я.
Правильно. Спочатку рятуємо тушку Анни, а потім уже думаємо про власні бажання.
— Добре, ми одружимося, а ви, в свою чергу, не здаєте мене? — уточнила я.
Кайем насупив брови.
— Здаю?
— Передаєте стражам.
Я була дещо роздратована, а в такі моменти рідко вдається фільтрувати те, що вилітає з мого рота. Та мені було байдуже, що подумає поважний лорд про мій лексикон.
Я ж відьма! Маю право бути трішки дивакуватою!
— Саме так. Ніхто не дізнається про вашу таємницю, — він нахилив голову й зловісно посміхнувся, — поки ви граєте роль щасливої дружини.
— Та без проблем! — контролювати власну поведінку ставало дедалі важче.
Кляті нерви. — Одружимося негайно? Чи почекаємо місяць?
Лорд дивився так, ніби вже веде гру, правила якої відомі лише йому, а мій програш — лише справа часу.
Мовчання затягнулося. 
— Ну? Коли покінчимо з формальностями?
Він попрямував до входу в храм, так не обмовившись і словом. Ого, який пан! Ну гаразд, ми не горді.
Я попрямувала слідом за ним.
За всіма канонами я зараз повинна була б захоплюватися фресками в храмі і йти за лордом, роззявивши рота. Але чи то інтер'єр був точним втіленням атмосфери середньовічної глушини, чи то в мене не було настрою милуватися красою. Я похмуро прямувала до вівтаря.
Нашому появі тут явно не зраділи. Священник зустрів нас виразом обличчя, ніби ми щойно зіпсували йому вечірню молитву.
— Що привело вас до храму в таку пізню годину, діти мої?
— Ми хочемо побратися.
Священник окинув нас підозрілим поглядом. Я й сама здивувалася б, якби до мого храму серед ночі прийшла пара й зажадала шлюбу.
— Я не проводжу обряд уночі. Приходьте завтра.
Я глибоко вдихнула й видихнула.
Відчуваючи, що ця так звана весільна церемонія може взагалі не відбутися, я зробила крок до священника. Мені здавалося, що ця ніч триває вічно. Я втомилася і хотіла якомога скоріше заснути, щоб прокинутися вдома, на Землі. 
Треба брати ситуацію у свої руки.
— Невже ви не допоможете двом закоханим?
Моє запитання змусило його насмішкувато підняти брову. Так, звичайного священника він точно не нагадував.
— А закохані не можуть почекати до світанку?
— Послухайте...
Я з усмішкою ущипнула лорда за бік, не даючи йому нагрубити священнослужителю. Нам ще доведеться домовлятися з ним. До того ж я не планую через неврівноваженість дракона опинитися у в’язниці.
— Послухайте, — повторила я за лордом, продовжуючи ігнорувати його невдоволення. Зараз я сама все влаштую! Нехай краще грає роль реквізиту в моїй виставі одного актора.  — Ми прийшли сюди за допомогою. Зробіть нам послугу і обвінчайте нас! Бо інакше наші життя будуть зруйновані!
Особливо моє. Проклятий недодракон залюбки допоможе стражникам дізнатися про мою відьомську сутність.
Поглянула  на священика сумно й благально. Він мав проникнутися історією нашого кохання! Все! Я придумала! Будемо в його очах Ромео та Джульєттою!
— Чому я повинен вам допомагати?
— Я прошу вас. Ви наша остання надія. Наші родини ніколи не дозволять нам одружитися, адже здавна ворогують між собою. Ви можете побачити на обличчі Каема наслідки цієї ворожнечі. — Відмінно вплела в історію шрам на обличчі лорда. П’ять балів. — Вони навіть слухати не стануть. Що нам робити, якщо навіть храм відмовляє двом закоханим серцям?
Зараз ще трохи й розплачусь від власної драматичності.
Лорд підозріло мовчав, тож я вирішила швидко зиркнути на нього і відвернутись. Каем  дивився з недовірою, що неабияк мене потішило. Здається, моє мистецтво правдоподібно брехати справило на нього неабияке враження.
Сам же хотів одружитися, лорде Сейнтфайре 《Якось-Там》! Я лише виконую твоє бажання.
Голос священника повернув мене в реальність:
— Добре подумайте, перш ніж іти проти волі батьків. Іскра кохання може згаснути так само швидко, як і спалахнула.
Я була готова закотити очі. Що мені, цілу ніч вас переконувати, отче?
Скажи мені хтось тиждень тому, що я вмовлятиму священника заради шлюбу з чоловіком, якого знаю від сили два дні… я б викликала йому санітарів!
— Я б не стала кидатися словами на вітер про кохання. І в нас справді немає більше часу. — Прийшов час розіграти інший козир. — Мачуха хоче видати мене за нелюбого заради грошей, а батько Каема... — Не знаю, чи той узагалі існує, але хто перевірятиме? — Він…
Священник підняв руку, змусивши мене замовкнути.
— Гаразд. Я згоден вас повінчати.
— Дякую.
Легенько штовхнула ліктем недодракона. Скільки ще він збирається стояти, мов статуя? Прийшов час включитися в гру.
— Так, ми вдячні.
Церемонія нагадувала земну. Обіцянки, промови, священник, але тутешня версія була з фентезійним апгрейдом. Замість вівтаря у нас був камінь із написами, біля якого ми стояли. Священник знаходився поруч, а не навпроти. І весь ритуал супроводжувався зверненням до богині Добра і Світла.
Лорд не виглядав зацікавленим, та й мені кілька разів довелося стримувати позіхання. Але коли написи один за одним почали світитися яскравим світлом, усі раптово оживились.
— Богиня Добра і Світла дала своє благословення вашій парі!
На відміну від священника, що вклонився каменю, лорд виглядав розгубленим через такий розвиток подій.
— Зачекайте!
Священник, ніби передбачаючи, що хтось зараз спробує відступити, миттєво схопив наші руки і притиснув їх до сяючого каменя.
Усмішка священника була така ж яскрава, як і світло від написів.
— Вітаю вас! Тепер ви чоловік і дружина! Одне ціле! — Йому б виступати в ролі ведучого церемоній у РАЦСІ.
— Чоловік і дружина? — тупо перепитав Каем, наче щойно дізнався, що в церемонії він теж брав участь. Що з ним? Від щастя з глузду з’їхав? — Вона, — з огидою протягнув він, — моя дружина?
Ми з чоловіком перезирнулися.
— Так.
— Ви, певно, жартуєте? Ні, зачекайте, ви не справжній священник і у змові з нею! Я не можу бути її чоловіком!
Тепер він буде відпиратись? Серйозно? Чи він насправді несповна розуму?
— Але це правда. Богиня дала благословення. Хіба ви не за цим прийшли?
— Може, йому зле? Побічний ефект? Зайчику, навіщо ти кажеш такі жахливі речі? — Щоб не розсміятися через його сіпання лівого ока, я обернулася до чоловіка. — Принесіть йому води. Бажано холодної.
З кожною фразою ситуація ставала ще абсурднішою. Навіть зневагу до мене я відклала на потім (я злопам’ятна, а помста — страва холодна). Поведінка Каема викликала багато питань.
У лорда роздвоєння особистості? Спочатку тягне в храм, говорить про шлюб, а потім раптом відхрестився від своїх же слів?
Священник подав мені воду в металевому кубку і, похитавши головою, залишив нас. Я з цікавістю поглянула на новоспеченого чоловіка.
— Ну? Що це було?
— Він — шарлатан!
— А мені здається, це вам лікуватися треба, любчику.
Жовна на щоці Каема смикнулися.
— Через прокляття я не можу одружитися ні з ким. За сімдесят років богиня жодного разу не дала благословення.
— І що?
Після короткої паузи всі шматочки пазлу в голові стали на свої місця.
«Не можу одружитися ні з ким через прокляття».
Але ж потягнув мене в храм?
Зморщила брови на переніссі.
«За сімдесят років богиня жодного разу не дала благословення».
У такому разі... до мене нарешті дійшов сенс почутого, вдаривши сильніше будь-якого ляпаса.
Його глузування, удаване здивування, крики — усе це злилося в одну гидотну картину. Я зробила крок в бік, аби не дати волю рукам. 
Тільки подумати, що ця козлячя морда хотіла познущатися з мене найбільш витонченим способом!
— Ви не збиралися одружуватись зі мною, — прохрипіла я, стискаючи кулаки так, що нігті вп’ялися в долоні. Сльози злості пекли очі. — Жодного договору не було. Все повинно було повторитись знову: шлюб буде неможливим, і ви з жалем повідомите про скасування угоди. І я б опинилася у вартових. Знаєте... — Я підвела очі. Мені було легко розсміятись і виплюнути ці слова йому просто в обличчя, бо вони були чистою правдою: — Ви дійсно бездушний мудак.
— Му… му… мудак? Хто? — Лорд кліпав довгими гарними віями, щиро не розуміючи.
Ще й сміє прикидатися святою простотою!
Та щоб тебе!
Щоб не зірватися й випадково не запустити в нього важким підсвічником, я поспішила до виходу. Щойно лорд посів почесне перше місце в моєму чорному списку. Почекай! Вивчу нове заклинання і провчу як слід!
— ААА!! Як же він мене бісить! Ким він себе вважає?! Тебе й другорядним героєм цієї книги назвати складно! Ха! Твоє ім’я там хоч більше ніж двічі згадується?! Бісиш!!! — вигукнула я в бік храму.
Я вдихала нічне повітря на повні груди, але воно ніби обпікало зсередини і кожен новий вдих приносив дискомфорт.
Злість не відпускала, хотілося тупати ногами, кричати, що все навколо лише вигадка автора, і всі вони несправжні.
— I’m feeling good right now, — згадався мені рядок з пісні, і я рушила далі, намагаючись усіляко переконати себе (заодно і наспівуючи слова в голові), що зі мною все гаразд.
Ледве забралася в карету, наказуючи собі тримати під контролем свої божевільні ідеї, які наступного разу прийдуть в голову. Продовжу поводитись, як типова недалека попаданка, і наступні п'ятдесят вісім днів мені доведеться несолодко.