2.3

 ** 
Пізніше вдень.
Ми вдвох з Вів’єн сиділи на диванчику й пили чай, чекаючи, поки Жоза вийде з примірочної. Так, я ненав’язливо натякнула графині взяти з собою «улюблену сестричку». А потім, мої оченята раптом забажали побачити, як сукня для заручин виглядає зі сторони. І я, вся така мила, буквально заштовхала Жозефіну за ширму.

Нізащо сама не надягну ту ганчірку для підлоги, яку вони з мачухою приготували для Анни. А ви що, сподіваєтесь, що вони замовили шовкову сукню за найновішими модними тенденціями?

– Обережніше, дурна ти дівко!

Я усміхнулася. Жозефіні важко приховати свою сутність стерви. І присутність майбутньої свекрухи тут не допомагала.

– Ваша Сяйність, – я нахилилася трохи ближче до Вів’єн – пробачте за питання, але я почула про прокляття лорда Сейнтфайра. Лорд справді проклятий?

Я не уточнила щодо прокляття у Змійки, але вранці лорд дивився на мене таким крижаним поглядом, що я навіть шматочок кексу не змогла проковтнути! Частина прокляття? А може я й справді напартачила вчора із заклинанням? Так, наступного разу перед чаклуванням спитаю у Змійки. Неприємності мені ні до чого.

– Так, люба. Ви не знали?

– Гм, ні. А хто його прокляв?

Вона поставила чашку на стіл.

– Відьма. У молодості Кай був самозакоханим, егоїстичним хлопчаком, – Вів’єн важко зітхнула. – Йому лестила жіноча увага, він користувався нею, але ні з ким довго не залишався. Амадейла з’явилася у його житті випадково, молода і наївна, вона закохалася в Кая, – жінка похитала головою й гукнула Жозефіну, щоб вона поквапилася. Потім знову повернулась до розповіді: – Закохалася без відповіді, як ти розумієш. Каем не підозрював про силу Амадейли і досить жорстоко відмовив їй, тим самим, образивши. Тоді вона вирішила покарати його за жорстокість. Вона прокляла його прямо на балу, уявляєш?

– Шрам – це частина прокляття?

Вів’єн кивнула.

– Вона хотіла зробити його негарним, замкнула його другу сутність — дракона — і почуття.
Я навіть не знаю, що мене здивувало більше: витончена помста Амадейли чи нечутливість Кая.
— Він не відчуває нічого? Ні радості, ні смутку?

Його очі були порожні, мов темне озеро без дна. Стривайте, а чому тоді, коли він дивився на мене, його погляд не був байдужим? Бажання когось убити — це теж почуття, хоч і з негативним забарвленням.

Ох, тільки не це!
Мені не сподобалася думка, яка раптово з’явилась: що мені тут нав’язують фентезійну другу половинку! Ні, зі мною цей трюк не пройде. Нізащо! Проблеми лорда — це винятково його проблеми. Я потраплянка, яка хоче розважитись, а не рятувати світ і його мешканців від сил зла. Кохання не входить у план. Не цього разу! Я не буду Суперпотраплянкою, що рятує кожен кущ і пеньок, чи лордів від проклять!

— Абсолютно вірно, серденько.

Жозефіна нарешті вийшла, дозволяючи побачити сукню. Я сильно прикусила губу й поспішила відвести погляд. Вів’єн боролася з шоком, мовчки дивлячись на це божевільне вбрання. А Жозефіна, здається, була готова розплакатись.

Так, Арелія постаралася для створення образу божевільної падчерки! Бо Жозефіна виглядала так, ніби її щойно вигнали з цирку. Тут справа навіть не в розмірі одягу – візуально сукня була затісна для дівчини. Насичено-помаранчева сукня з довгим шлейфом, величезним червоним бантом на грудях і рюшами на рукавах. Колір був такий яскравий, що різало очі. Маленькі бантики прикрашали спідницю, і сукня нагадувала торт. Я точно стала б найобговорюванішою нареченою року. Справжня грандіозна подія року!

— В-ваше Сяй-ство?

Вів’єн швидко оговталася.
— Що ж, сукня сидить на тобі ідеально, Жозефіно. Чому б тобі не залишити її собі?

— Що? — Жозефіна розгублено моргнула. — Ваша Сяйність, навіщо?

— Я помітила, люба, як тобі подобається ця сукня. Не соромся! — Я ледве стрималася, щоб не засміятися. — Анні підійде те вбрання, яке я привезла.

— Так, Ваша Сяйність, як скажете. — І вона знову сховалась за ширмою.

Вів’єн, хоч і була мисливицею за грошима, сьогодні зробила мій день кращим.
Вона повернула голову до мене. Жінка усміхнулась, але усмішка не торкнулася її очей.

— Жозефіна — копія Арелії.
— Так, Ваша Сяйність, вона ж її донька, — довірливо відповіла я. Грати дурненьку так просто.
— А ти розумна дівчинка.

Я усміхнулася. Думка про прокляття знову опанувала мене. Ми не завершили ту розмову.

— Вибачте, що знову питаю, але, судячи зі шраму, лорд не знайшов способу зняти прокляття?

— Ах, це частина прокляття. Проклинаючи його, Амадейла сказала, що він зможе знову відчувати лише тоді, коли дівчина, якій він буде байдужий, обере його.

Зітхнула. Нічого не сказано про дівчину з іншого світу. Вибір може зробити будь-хто, мені не потрібно нікого рятувати.

— …Амадейла вчинила огидно, ніхто не заслуговує на таку жахливу долю.

Бідолашний Каем.
Давайте всі разом пожаліймо чоловіка, який роками крутив романчики, користувався жінками й думав, що йому все можна. А ображена дівчина здатна на багато чого. Ця просто не стала зупинятися на дрібній помсті на кшталт голки в сидіння чи підкручування коліс на його кареті, а забрала найголовніше. Вдарила точно в ціль!

— Сімдесят років без емоцій, — тим часом продовжувала Вів’єн, — і без зв’язку зі своїм драконом.

Сімдесят років! Ціле життя. Думаю, він таки зрозумів, що поводився, м’яко кажучи, не найкраще.
Втім, після розмови з Вів’єн мені стали зрозумілі причини його ненависті до відьом.

 ***
— Анно, куди ми?

Я шикнула на Зміючку, закликаючи до тиші. Нас не повинні зловити, інакше весь план піде нанівець, і спроба позбутися Беккерів провалиться. Як би мені не подобалася Вів’єн, але для довірливої Анни вона швидко перетвориться на нову Арелію. А в мій план входить позбутися тиранії, і хотілося б отримати підтримку з боку мага. Упевнена, він хороший, хоч і слабохарактерний.
Кущі, через які ми пробиралися, виявилися колючими, тож я не змогла стримати лайку. Раніше я не була таким магнітом для нещасть. А тепер, що не день — то нова халепа. Всі проблеми почались одразу після обміну душами.