2.2

***
— Вітаю, ти одружуєшся на копії своєї матусі, — голос належав чорнявому лорду-дракону.
Я ховалась від розлючених Арелії та Жозефіни на терасі. Вони чатували біля кімнати, як два крилаті дементори. Двічі ми ледь не зіштовхнулися в коридорах. Але я була вправною партизанкою й щоразу встигала уникнути зустрічі.
Лишатись із ними наодинці не обіцяло нічого хорошого, окрім гарантованого шквал тиску і погроз залишити мене на хлібі й воді.
Тікаючи, я опинилася на терасі та почула, як унизу розмовляє Саймон Беккер зі своїм другом.
— Коли ця сіра мишка встигла відростити зубки? Вдягла нормальну сукню, бачив? Але, не наполягай мати на шлюбі з нею заради грошей Стоундженів, — на цих словах я нашорошила вуха, — краще б узяв за дружину Розану.
Доброзичливість Вів’єн виявилась лише грою. Союзниками ми не станемо. Їй потрібні гроші Анни, і вона використовує сина, щоб до них дістатися.
— Вона дивна, тобі не здається? Дивилась на тебе, наче ти кінь на іртранському ринку, і вона не може вирішити: купити чи пройти повз.
Схоже, мій інтерес до його волосся не помітив лише сліпий.
— Замовкни! — огризнувся Беккер. — Про неї казали, що вона побожна, скромна дівчина. Минулого разу вона боялась підняти очі з підлоги. За рік її погляд змінився. Тепер вона не відводить очей, поводиться впевнено.
Не правда! Я тремтіла, як осиковий лист!
— Як рівна?
— Так! Добре, спишемо це на недоліки виховання. У шлюбі буде достатньо часу, щоб їх виправити, навчити покори.
Лорд лише засміявся у відповідь.
Їхня розмова підходила до кінця, і вони повільно рушили назад до замку.
Я посміхнулась. Середньовічний Крістіан Ґрей, ага. Залишилось тільки надягнути  шкіряний комбінезон, фуражку, взяти в руки батіг і можеш відкривати свою школу «Домінантус».
Ні, друже, нічого не вийде! І зараз саме я дам тобі урок.
— Зло, що в минулому твоєму таїться, хай у теперішнє повернеться і супроти тебе обернеться! — почуте зранку заклинання зірвалось із вуст несподівано.
Бажання справедливості й протест проти цієї «освітньої програми в шлюбі» перемогли. Перший тест-драйв магії розпочнемо з графа!
Спочатку нічого не відбувалося, а тоді над головою Беккера, що віддалявся, з’явилися слабкі зелені іскри (на щастя, дракон саме розглядав кущики!). Вони швидко зникли. Я подалась уперед, жадібно вдивляючись у постать графа й очікуючи результату.
Дві. Чотири. П’ять. Шість секунд. Нічого. А сам граф зник з поля зору.
Я розчаровано зітхнула, стискаючи поручні руками. Магічити виходила погано.
Збиралась покинути терасу, як почувся шум, тупіт і добірна лайка.
— Хто-о-о? Хто посмів?! — волав Беккер на повну горлянку. — Випорю! Усіх!
Жіночий голос у відповідь розсипався в вибаченнях, благав пробачити.
— Випорю! — Його заклинило?
— Ваша Світлість, чому ви кричите? Що сталося? — Голос Арелії пролунав зовсім близько.
Я хутко присіла й сховалась за поручнями. Ну яке йти, коли дійство тільки починається?
З-за рогу вирулив граф, гучно волаючи й розмахуючи половником, неначе революціонер. Услід за ним поспішали мачуха Анни, худий хлопець і жінка в фартусі. Судячи по простому крою і тканині, можна було здогадатися, що вони слуги.
— Вона напала на мене. Ударила! — граф вказав на жінку, а а Арелія вчасно ахнула для антуражу.
На горизонті з’явився п’ятий діючий персонаж — лорд Каем Набір-букв-замість-прізвища. Він втрутився з усмішкою, пояснюючи Арелії:
— Сталося непорозуміння, графине. Вони зіштовхнулись, коли вона проганяла якогось шибеника з кухні, жбурнула в нього половником, але поцілила в Саймона.
Я прикрила рот долонею, ледь стримуючи сміх.
«Пряме влучання!» — реготала я подумки.
— Ваша Ясносте, пробачте…
— Мовчати!
Кухарка, заливаючись сльозами, знову завела свою шарманку, а потім і зовсім впала на коліна. Беккер щось рявкнув і, спіткнувшись на рівному місці, із тріском гепнувся у грязюку.
Упс.
«Свиня всередині — свиня зовні», — подумала я, тихенько захихотівши.
Миттєва карма спрацювала. Мабуть, покарання за його вчинки було мізерним, однак, і я новачок у чаклунстві. 
Треба поділитись новиною зі Змійкою, попросити навчити посилювати закляття й опанувати ази магії.
Я гордо й задоволено повернулась до кімнати, але там мене ніхто не зустрів із оплесками й фанфарами. Хранительниці теж не було. Зате знайшлось дещо цікавіше на столі.
Швидко пробігшись поглядом по нерівному почерку, я сіла. Темний маг бажав зустрітись з Анною завтра ввечері в гаю.
Треба йти! Не можна упустити шанс дізнатись, чи справді він був для нас союзник.

***

— Ти викорис-с-стала магію? – шипить на мене Змійка наступного ранку. — Без нагляду? І свідком став лорд Сейнтфайр де Шайтанайашель?
Підняла вказівний палець до неба.
— Технічно, він став свідком того, як граф потрапив у халепу. Моє чаклунство могло залишитися непомічени,  бо зелені іскри згасли за лічені секунди. Моя люба Змійко, нікому не буде діла до дрібних неприємностей Беккера. 
— Ти не розумієш-ш-ш! – продовжувала обурюватися вона. — Ти чаклувала поряд з драконом – істотою вкрай чутливою до магії. Так, лорд проклятий, його дракон замкнений всередині, проте, радник імператора й досі небезпечний. А ще, він ненавидить відьом.
Я напружилася, коли почула її останні фрази. А якщо, лорд дійсно відчув магію? Чому тоді ніяк це не показав та не видав мене? Плюс...ненавидить відьом? Невже його погляд був попередженням?
Більше випробувати долю не стану. Ніякої магії поруч з ним!
Але відкладемо роздуми про нього.
- Уф, Змійко, я примірю образ Скарлет О`Хара і подумаю про це завтра. Є дещо важливіше.
Я простягнула їй записку. Вона поглянула, і її очі звузилися в небезпечні щілини. Потім посипались прокльони, вона заметушилася, повзаючи туди-сюди по кімнаті. 
- Джонатан Олівейра? – її очі проштрикнули мене. Я ковтнула. Сподіваюся, задушити вона мене не планує. – Ти йдеш-ш-ш на зустріч з Олівейрою? 
- Ем…так? – мій голос скидався на писк.
- Хочеш згубити нас?  Вчора чаклувала в присутності лорда-дракона, а сьогодні йдеш-ш на зустріч з Олівейрою? І це при тому, що сімейка Беккерів знаходиться в замку!
- Це невинна розмова. – Я замовкла. Вночі? В гаю? Невинна розмова? М-так, після таких нічних розмов можуть розлетітися нехороші чутки.  – Пропонуєш не йти?
- Забудь про нього.
Нідовірливо зиркнула в її сторону. Вона щось недоговорює. Але я вирішила не тиснути і зробити вигляд слухняної дівчинки. Змійка мене зовсім не знає. Я зроблю так, як вирішила.
- О’кей. – Невимушено знизала плечима. Треба скоріше переключитися на іншу тему і не дати їй нічого зрозуміти. –  Головна проблема в Беккері та Арелії. Яким чином нам прибрати їх  з шахівниці раз і назавжди? Що порадиш, Зміючко?
Мовчить.
Невже у місс Всезнайки немає ідей? 
— Гаразд. Скажи краще,  чи є спосіб розпалити пристрасть між чоловіком та жінкою без приворотного зілля?
—Ти про «Тенета кохання»? – Вона миттєво замовкла, зрозумівши, що проговорилася. Обвести її навколо пальця простіше, ніж заварити чай. — Нащо питаєш-ш-ш?
— Просто цікавлюся. – Ухилилася я від  відповіді, усміхнувшись. — Зробиш дещо для мене?
— Це принесе нам неприємності?
— Ніт.
— Тоді зроблю.
Коли хутко нашкрябала кілька записок, підморгнула Зміючці й делегувала їй почесну місію. Поки я буду насолоджуватися сніданком, вона доставить листи адресатам і проконтролює, щоб усі їх прочитали.
—  Не сумуй, повернусь після сніданку, - грайливо клацнула її по носику. Вже на порозі зупинилась і кинула через плече: — До того часу ще знайди «Тенета кохання». Сьогоднішній вечір обіцяє бути спекотним.
– Що ти..? 
Вона не встигла договорити своє питання, бо я зі сміхом вийшла й закрила за собою двері.