1.1

 Я застогнала, слабкими руками хапаючись за ковдру, яку хтось наполегливо стягував із мене.

— Анно, паршивко, граф Беккер приїде з хвилини на хвилину, а ти все ще не спромоглася встати з ліжка! — пронизливо гримнув жіночий голос.

Який ідіот вирішив пожартувати й замість мого улюбленого Джерарда Уея поставив на будильник цей дратівливий вереск? Я знову простогнала й подумки побажала тому зловмиснику повільної, болісної смерті.

 Потягнулась до тумбочки, щоби вимкнути цей звуковий жах… Але мене очікував сюрприз. Несподіваний такий, ага.

Тумбочки не було. Смартфона теж. 

Що за маячня? Хто посмів не тільки полізти в налаштування телефону, а ще й влаштувати розгардіяш у моїй кімнаті? Хто цей смертник?

Я розплющила очі й мало не задихнулася від жаху. Наді мною звисав блакитний балдахін, який доживав останні дні. Покоцаний,  він був увесь в плямах, пилюці та, здається,  від нього тхнуло цвіллю. Фу. Його взагалі коли-небудь прали? Судячи з шару пилюки — до нього ніхто не торкався років п'ять.

Де я взагалі?

Обстановка була абсолютно незнайомою. Як і жінка, яка метушилася та бесперестанку ходила з одного кутка в інший. Хм, напевно я сплю? Інакше, як ще пояснити все,  що відбувається?

— Ти що, вирішила зірвати заручини?! — пронизливий голос тітки різко перейшов на ультразвук, від якого закладало вуха.

Підсумки:
Мобільного немає.
Я розляглася невідомо де.
Поряд незнайома жіночка в засмальцьованій перуці.
І вона ж кричать про якогось графа та заручини.

Чудово. У когось сни про водоспади, поля з метеликами, зелені галявини. А в мене вилізла тітка-істеричка у сукні з середньовіччя й ліжко, гірше казенного.

Посміхнувшись абсурду власної підсвідомості, я знову заплющила очі й позіхнула. Все одно тітка несправжня, зараз я побачу інший сон чи взагалі прокинусь, а про неї забуду.

— Випорю! — заголосило це недорозуміння в перуці.  — На хліб і воду посаджу!

Я різко відкрила очі. Випороти? Мене? Посадити на хліб і воду?! Від такої заяви спати одразу розхотілося, і, відкривши очі, всілася, не розуміючи, чому бридка тітка ніяк не зникне з мого сну? Зате старанно погрожувала дієтою.

Моє сновидіння зовсім страх десь загубило. Мій сон — мої правила!

— Щезни, нечисть! — вигукнула я й владно махнула рукою.

Тітка в шоці заклякла. Ну так, вмію я створювати неперевершене перше враження. Однак, мій кошмар швидко взяв себе в руки, хоча по задумці вона повинна була просто розвіятися попілом.

Аж прикро стало.

— Що ти сказала, мерзото мала?! — а шипить як – один в один гадюка!

Неправильний якийсь сон. За все життя мені ніхто слова поганого не сказав, а тут скажена тітка сміє ображати. Я хочу нормальний сон! Для початку можна подивитися еротичний сон з Марлоном Тейшейра в головній ролі. Ви бачили його тіло? Хлопець гарячий, як саме пекло.

— Ще й глуха, — з досадою похитала я головою.

 Клацнувши язиком, прийняла правила гри й, у властивій мені манері «пані Я-сама-незворушність», заявила: – Невже твоєму мозку так важко дати команду ногам, щоб ті винесли твій тулуб за двері?

Схоже, мої слова вразили тітку прямісінько в серце. Вона завмерла на місці, відкриваючи та закриваючи рота, немов риба, яку викинуло на берег. Коли шок минув, жінка вчепилась в мене своїми примруженими очима. Не подобаєтся мені її погляд: мстивий, немов вона збирається здирати з мене шкіру. Повільно, зі смаком та відверто насолоджуючись процесом.

Моя інтуїція прокинулася, насторожено  відкрила око, після чого знову чкурнула під ковдру. Вибратися звідти назовні  вона навідріз відмовилася, більш того, запропонувала мені брати з неї приклад і сховатися.

Те, що відбувалося все менше нагадувало сон. Але ж це не може бути реальністю? Моя кімната затишна, нехай і маленька, ніде немає пилу та неприємного запаху.
Чи може? Звичайний сон не буде продовжуватися вічність, і хто уві сні думає, що усе це сон? Не кажучи вже про повну відсутність світла, музики й Марлона.

Я не встигла навіть вщипнути себе, як тітка стрімголов кинулась у мій бік й наступної миті щоку обпік ляпас.
Я ахнула.

Ага. Дуже реалістичний сон. Просто ультра-HD з тактильними ефектами.

Моя рука майже машинально (чесно!) схопила подушку й точним ударом влучила прямо в обличчя жінки. Та ойкнула від несподіванки, похитнулася, але дивом втримала рівновагу. Карі очі спалахнули ненавистю й буквально вгризлися в мене.

Сон це чи реальність — вже пофіг. Вона вдарила мене! 

Я вистрибнула з ліжка, як джин із пляшки.

— Торкнешся до мене ще раз і ти труп!

Вона хотіла здаватися байдужою, але очі її видавали. Її ненависть, лють, злобу. Усі ці почуття розпирали її, проте, на моє здивування, жінка відступила.

— Подякуй графу, — її посмішка була насмішливою, майже отруйною. — Але щойно він поїде — не чекай від мене поблажливості.

Кому твоя поблажливість треба? І про якого графа вона постійно торочить? ЩО ВЗАГАЛІ ТУТ ВІДБУВАЄТЬСЯ?!

— Підеш сама, чи тебе виштовхати за допомогою чарівного копняка?

Та насправді виштовхати треба мене. Назад у реальність, де все нормально і немає божевільних тіток із маніакальними нахилами.

Скриплячи зубами, жінка врешті вийшла.

— Вона несповна розуму. Бідний граф…— долинув з-за дверей її лицемірно-милий голос.

Я знесилено опустилася на ліжко, запускаючи пальці у волосся. Що за маячня? Хто, на біса, ця жінка? Де я? Яким чином опинилася тут? Ні, не могла я заснути вдома, а  вночі переміститися в цей музей марення?

Та й на розіграш не тягне.

Гаразд, як би перевірити мою теорію, що усе навколо досить реально?

Я думала пройтись по кімнаті, але, прибираючи руку, зачепилася пальцями за волосся.