Пролог

 За вікном, у химерному танці, кружляли сніжинки, густо припорошуючи місто на радість дітлахам. Завтра вони поринуть у справжню зимову казку: ліпитимуть сніговиків, кататимуться на санчатах, змагатимуться у сніжних боях. В той час, як дорослі будуть сваритися на погоду та комунальників, поспішаючи на роботу.
 

Аня припинила роздивлятися пейзаж за вікном і сіла поряд з найкращою подругою на ліжко. Та якраз відкусила шматочок шоколаду, гортаючи куплену сьогодні книжку і час від часу посміхаючись. Крістіна читала історію про дівчину, яка своїм невміння приймати рішення змушували нас думати, що з нею щось не впорядку. Вона довго не могла визначитися зі своїми почуттями, водночас ставлячи під сумнів щирість хлопця, який її любив (так ми думали до середини книги). А ще подружилася з головною стервою школи — тією, що згодом спокусила її хлопця.
 

І це ми були лише на середині цього «шедевра».
Не витримавши чергової хвилі ниття героїні з приводу зради Еша, Тіна відкинула книжку подалі.
 

— О Господи поможи! — протягнула вона. — Дівчино, просто кинь вже його. Нащо тобі хлопець, який змушує тебе постійно сумніватися, а потім ще й зраджує? Хіба мало чоловіків на Землі?
 

Аня тільки зітхнула.
 

— Її можна зрозуміти. Він же — типовий поганий хлопець. Маніпулятор. Підсаджує тебе на емоційні гойдалки і злізти з них буває складно. Я б з таким навіть зв’язуватися не стала. Та й навряд чи подібний екземпляр зверне на мене увагу. Моє серце в безпеці.
 

Тіна недовірливо поглянула на неї. Хоч Аня і не мала зовнішності кінозірки, та вона іноді заздрила її пружним кучерям і струнким стегнам. Її обличчя було звичайним, зате очі неймовірно зелені, яскраві. А ще руде волосся, що здавалося живим полум’ям. Так, вони обидві були далекими від ідеалу, на них не задивлялися принци на білих конях, але вони й не збиралася впадати у відчай через це.
 

— Анют, що за комплекси? У тебе класна зовнішність. Дівчата готові вбити за такі стрункі довгі ноги.
 

— А я б краще обміняла їх на твоє слухняне волосся, а не цей щоденний вибух на макаронній фабриці, — весело розсміялася вона, відтягуючи руде пасмо і кумедно зморщуючи ніс. — Думаю, я б хотіла виглядати, як Анна з книги.
 

Аня схопила книжку, яку придбала для себе. Вона обожнювала фентезі — магія, дракони, ельфи —  жанр, в якому її подруга мало що тямила. 
 

Тіна взяла книжку з її рук і уважно роздивилася обкладинку. На ній симпатична дівчина у золотистій сукні ніжно притулилася до молодика. Її темне волосся було зібране у високу зачіску, а губи злегка відкриті. Чоловік схилився до її шиї, обличчя майже не було видно, тільки пасма чорного волосся. Більше схоже на обкладинку еротичного романчика, ніж фентезі. Може, книга про вампірів? Хто ще так присмоктується до шиї?
 

Ще трохи покрутивши книжку в руках, вона знизала плечима і байдуже кинула її на ліжко.
 

— І гарячого проблемного хлопця на додачу?
 

Судячи з обкладинки книги хлопець повинен бути дуже –  навіть дуже – гарячим. А за яким гарячим хлопом не тягнеться флер неприємностей? Такі представники сильної статі самі по собі були суцільною неприємністю. Темне минуле, маска чарівного мерзотника, стіни довкола серця. Класика жанру. Головній героїні доведеться зруйнувати ці стіни, дістатися до його справжнього «я», заплатити за це розбитим серцем, а потім...втративши її, герой припиняє зависати,  немов той старий комп'ютер, берется за голову і починає вимолювати прощення. 
 

Та-дам! Настає час для епілога, а також великого, всесвітнього щастя.
 

Але реальним дівчатам таке «щастя» й задарма не потрібно. Достатньо простого хлопця без драми, без зайвих ігор та сліз, через його спроби саморуйнування. 
 

Про драму цікаво читати, але не жити нею.
 

— І гарячого проблемного хлопця, — тихо повторила Аня.
 

— Якщо вже мріяти, то я б не відмовилася виглядати, як Кріс, — додала Тіна. — І мати таких хороших батьків. Але ніколи б не стала поводитися, як вона.
 

Кріс була тією самою стервою-спокусницею, перед якою не встояв хлопець Менді. Гарна дівчина з карими очима, світлим волоссям з бронзовим відтінком і жахливим характером. Проте, її зовнішність цікавила в останню чергу. У дівчини були настільки чудові й добрі батьки, що Тіна, читаючи сцену їхнього знайомства з головною героїнею, мимоволі захотіла опинитися на місці Кріс.
 

Чому життя таке несправедливе? У холодної, розпещеної Крістін було все, чого вона могла тільки бажати. А в Тіни так неймовірно мало. Мати померла, коли їй було вісім. Спогади про неї поступово стиралися, і часом дівчина  боялася забути рідне обличчя. Батька  ніколи не знала. Останні одинадцять років її виховувала тітка Рита. Вона любила дівчинку, але не могла замінити маминого тепла. А Кріс просто розкидалася тим, що вона берегла б, мов дорогоцінний скарб.
 

— А ми б із тобою були подругами навіть у книжці, — засміялася Аня.
 

— Ага, — бездумно кивнула Тіна.
 

Якби вона не була б настільки  захоплена мріями, то у неї точно виникло логічне питання:
«А як можно дружити, знаходячись в різних книгах і різних жанрах?»