НІколи Не Згадай

Глава 17. Сестра Параскева

У кожному місці, де людей ламають, знаходиться хтось один, хто ламає не до кінця.

Ми помітили це пізно, коли вже нічого не можна було виправити. Потім ми часто про це говорили, на лавах біля церкви, за кухонними столами, із тією м’якою печаллю, яка нічого не коштує: «Була ж там добра жінка. Була. Пам’ятаєте?»

Ми пам’ятали. Це було зручно. Якщо в притулку була одна добра жінка, значить, притулок був не таким уже й поганим.

Звали її сестра Параскева.

Кухня

Вона була стара, трохи згорблена, з широкими червоними руками, що завжди пахли тістом і ромашкою. Накульгувала на праву ногу й за це мала в сестер прізвисько, яке ніхто не вимовляв при дітях. У притулку вона відала кухнею й лазаретом, двома місцями, куди ніхто не поривався потрапити, тому сестри й залишили їх їй.

Лію вперше послали до неї тієї другої зими, чистити картоплю.

Це було покарання, хоча так не називалось. Після дня Святого Миколая й цукерки Лія стала повільною на роботі: не лінивою, а повільною, ніби хтось насипав піску в її рухи. Сестра Агафія помітила це й вирішила, що дівчинка потребує «тепла», тобто кухні, бо взимку вона була єдиним місцем, де можна було погрітись, і єдиним місцем, де від цього тепла ставало ще гірше.

— Сідай, — сказала сестра Параскева й кивнула на низьку лаву біля діжки. — Ніж у тебе є?

— Так, сестро.

— Тоді починай. Не поспішай. Картопля не втече.

Вона сказала це так буденно, що Лія спершу не зрозуміла, що почула. Це був голос, яким говорять не «до дітей» і не «до вихованок», а просто до людини. Без наказу, без вимоги, без жодної тіні тієї рівної інтонації, яку Лія навчилась чути в усьому притулку, навіть у «доброго ранку».

Вона чистила мовчки. Вогонь у печі тріскав, у казані парувало щось із капустою. Сестра Параскева місила тісто, і її руки входили в нього по лікті, глибоко, неквапно, ніби вона гладила велику теплу тварину.

Так минула година, і за цю годину вона не сказала жодного слова.

А коли Лія закінчила, вона мовчки поставила перед нею миску. У мисці була каша, не та водяниста, що давали в трапезній, а густа, з маслом, зі шматочком солі, що ще не розчинилась.

— Я не маю права, — тихо сказала Лія.

— Я знаю.

— Четверте правило.

— Я знаю, — повторила сестра Параскева. — Тому я цього не давала.

Лія подивилась на неї.

— Це ти знайшла, — сказала вона й повернулась до діжки. — На столі. Забута. Ну, їж, поки тепла.

Лія їла.

Вона їла повільно, обережно, з тією жадібністю, яку вже навчилась ховати. Каша була така гаряча, що пекло в горлі, і така добра, що в очах стало мокро. Вона не заплакала. Вона похилила голову нижче, до самої миски, і сестра Параскева, відвернувшись до діжки, зробила вигляд, що нічого не бачить.

Це ми знаємо з Оксаниних записів: у тій кухні було правило, якого не писали ніде. Ніхто нічого не давав і ніхто нічого не брав. Усе було «забуте», «знайдене», «упущене». Старе ослаблене тіло сестри Параскеви творило цілий світ, у якому не було жодної провини, бо не було жодного вчинку. Були лише речі, які опинялись у потрібних місцях.

Скоринка хліба, що «випала» з кошика. Тепла цегла, загорнута в ганчірку, що «випадково» опинялась у ліжку в найлютіші морози. Зайва ложка меду в чаї, коли дитина кашляла. Вона ніколи не казала «візьми». Вона казала «ой, а я й не помітила».

І діти не питали. Вони вже знали: те, що дають без слів, не можна повертати словами.

Сухе

Одного разу Лія опинилась біля білої стіни.

Це було нічого, дрібниця. Вона замислилась над молитвою й не відповіла, коли її покликала сестра Агафія. Двічі не відповіла. Вистачило.

— Двадцять восьма. До стіни.

Вона пішла до стіни. Стала лицем до білого, рівного, чистого. Склала руки за спиною. Дивилась перед собою.

Година. Дві. Три.

Вона вже знала, як це робиться: не думати. Не про біле, не про свої ноги, що німіють, не про те, що за спиною проходять діти й сестри. Не про Тімея, не про матір. Просто бути пусткою, у якій відбивається лише стіна.

Десь на другій годині за її спиною пройшли повільні, трохи нерівні кроки. Один крок важчий, один легший. Вона знала цю ходу. Кроки сповільнились. Зупинились. Хвилину стояла тиша, така густа, що Лія відчула на потилиці чужий погляд.

Потім кроки пішли далі.

Вона не обернулась. Але в ту мить, у цій порожній білій стіні перед очима, щось ворухнулось, маленьке й гірке, як проковтнутий камінь.

Та бачила. Стояла й дивилась. І пішла.

Увечері, коли її нарешті відпустили, вона знайшла в ліжку теплу цеглу в ганчірці. Лягла на неї животом, підтягнувши коліна, і пекучий жар повільно пішов по тілу, розтоплюючи кригу, що за ці години застигла в усіх суглобах.

Вона лежала й ненавиділа сестру Параскеву.

Це була нова, дивна ненависть. Не така, як до Ореста, чиста й холодна, як лезо. Ця була каламутна, з домішкою чогось схожого на любов, і від того ще нестерпніша.

Наступного дня Лія, не витримавши, сказала на кухні, чистячи моркву:

— Ви могли б її зупинити.

Сестра Параскева не обернулась.

— Кого?

— Сестру Агафію. Вчора. Ви проходили й бачили.

Руки в тісті на мить завмерли.

— Бачила.

— І пішли.

— Пішла.

— Чому?

Вона довго мовчала. Потім витягла руки з діжки, обтерла їх фартухом, повільно, ретельно, кожен палець окремо, і сіла на лаву навпроти. Лія вперше побачила її обличчя зовсім близько: сіре, у густих зморшках, із двома прозорими, ніби вимитими очима, у яких давно втомилась стояти вода.

— Бо я знаю, що буде, — сказала сестра Параскева. — Якщо я скажу їй слово, вона мене почує. Вона розумна жінка. Вона не посміє мені відмовити. Вона просто відправить мене. Не одразу. Через місяць, через два. «За станом здоров’я». А на моє місце прийде молода, сильна, добра на вигляд, і вона робитиме все, що їй скажуть.

Вона зробила паузу.

— І тоді в тебе не буде цегли.

Лія мовчала.

— Це не виправдання, — тихо додала сестра Параскева. — Я не кажу, що це виправдання. Я кажу, що це рахунок. Я можу зробити багато малого або одне велике. Велике я вже не зроблю, мені немає чим. З малого в мене лишилась тільки цегла.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше