НІколи Не Згадай

Глава 16. Орест у соборі

Святого Миколая в нас святкували широко. Це був єдиний день у році, коли притулок відчиняв двері для всього міста. Містяни приходили подивитись, як живуть сироти, і лишались задоволені. Ми заглядали в трапезну, де столи стояли рівно, як струни. Ми заходили до спальні, де ліжка були застелені так, що на ковдрі не було жодної складки. Ми торкались стін, чистих і білих, і казали одне одному: «Дивись, як вони тут дбають». Нам було приємно. Ми були впевнені, що день, коли ти бачиш чужу бідність у чистому одязі, є добрим днем.

Опікунами притулку числилась родина Зоріна. Так було записано в паперах, і так вважали всі: директор заводу з дружиною щороку давали гроші на дрова, на борошно, на нові ковдри. Це було відомо й шанувалось. Гучномовець щоразу згадував про це в переддень свята, а пан Лукіян підшукував для цього нові слова: «щедрість», «батьківське серце», «милосердя без вимог». Слова були гарні, і ми їх запам’ятовували.

Тієї другої зими, коли Лія вже знала розписання напам’ять, до притулку мав прийти старший син.

Підготовка

Сестра Агафія готувалась за тиждень. Діти шкрябали підлогу піском і розведеним лугом, на колінах, до білих кісточок. Мили вікна зсередини, мили ґрати на вікнах, мили навіть цвяхи в дверях. Дівчатам видали чисті комірці, жорсткі від крохмалю, і перевірили кожну пару рук: нігті обрізані, під ними нічого, шкіра чиста. Тих, у кого на пальцях були тріщини, що кровоточили, змащували жиром і одягали на ніч бавовняні рукавички.

— Завтра до нас прийдуть, — сказала сестра Агафія за вечерею, поставивши ложку. Її голос не підвищувався й не знижувався: він просто лягав на стіл. — Ви покажете, що ви вдячні. Ви посміхатиметесь, коли вам дадуть подарунок. Ви скажете «дякую» так, щоб було чути. І ви не питатимете нічого.

— Нічого? — тихо запитав хтось із менших.

— Нічого, — повторила сестра Агафія. — Дарованому коневі в зуби не заглядають.

Лія їла кашу й дивилась у миску. Оксана навпроти ледь помітно зморщила ніс, так, як морщила, коли хотіла сказати «знову». Це була їхня таємна мова: два рухи обличчям замінювали цілу розмову.

Лія не знала тоді, що цього разу ніс Оксани зморщувався не від нудьги.

Собор

Служба була довга, світла, повна співу. Собор того дня виглядав так, що в нас перехоплювало подих. Усі свічки запалили до однієї, і золото на іконостасі горіло, мов на сонці. Пахло ладаном, воском і смерековими гілками, якими завішали колони. Діти з притулку сиділи в перших рядах, у чистих комірцях, з гладенько зачесаними косичками, а за ними, на лавах, шурхотіло, кашляло й зітхало наше місто.

У Зоріних було своє місце, праворуч від амвона, на окремій лаві, обшитій червоним сукном. Директор у темному костюмі, дружина в чорній вуалі, обоє нерухомі, випрямлені, як на портреті. Поруч із ними двоє молодших синів. Старшого з ними не було.

Він стояв на хорах.

Хор у соборі розміщався високо, на балконі, над самими дверима, так що співаків не було видно знизу, лише голоси падали вниз, мов світло. Але в той день, коли відспівали вступну, отець Йосип підвів руку, і хор змовк. Тоді на край балкона вийшов один.

Ми не одразу впізнали його.

Колись це був хлопчик у білій сорочці з гладенько зачесаним світлим волоссям. Тепер це був високий, широкоплечий юнак, у темному костюмі, із прямою спиною й гарним, чистим, ледь вилицюватим обличчям. Ми чули, що в старшого Зоріна змінився голос, став низький, і що отець Йосип цим задоволений. Але не знали, що воно звучить так.

Він заспівав.

Це було щось із давнього репертуару, про народження, про зорю, про пастухів, що йдуть до печери. Слова ми знали з дитинства. Але ніколи ще не чули їх такими. Голос був глибокий, оксамитовий, без жодного натягу, і котився по куполу, як тепла річка. Жінки на лавах притискали хустки до очей. Чоловіки опускали голови. Навіть охоронці із заводу, що стояли біля дверей, перестали переступати з ноги на ногу.

— Господи, — прошепотіла Марфа, і сльози текли їй по щоках. — Який голос. Яка чистота. Таке дитя Бог дав.

Лія сиділа в першому ряду, нерухомо, з очима, спрямованими на іконостас. Вона не підводила голови. Вона не дивилась на хори. Але кожна нота лягала на неї, холодна й гладка, і вона відчувала їх шкірою, як відчувають ляскіт батога, навіть коли не дивляться.

Дуже гарний, — подумала вона.

Це були слова, які не мали сенсу в цьому місці. Але вони прийшли самі, повільно, у голосі, якого вона не знала: у дорослому, спокійному, рівному. Це був голос матері, що стояла по кісточки у воді й казала про руку, яка не тремтить.

Вона стиснула пальці, щоб не здригнутись.

Роздача

Після служби дітей вишикували в трапезній. Столи відсунули до стін. Посеред кімнати поставили довгий дерев’яний стіл, накритий білою скатертиною, і на ньому стояли коробки, перев’язані стрічками. Сестри в чорному ходили вздовж ряду, перевіряючи комірці. Отець Йосип стояв біля вікна, склавши руки, з тією тихою, світлою посмішкою, від якої нам завжди ставало добре.

Директор не говорив багато. Він ніколи не говорив багато. Він просто стояв біля столу, випроставши спину, і дивився на дітей із такою добротою в очах, що ми, які дивились із-за дверей, відчували, як щось у нас розм’якшується. Дружина його, висока й бліда, час від часу торкалась хусткою до кутиків очей. Двоє молодших синів, у білих сорочках, мовчки тримали по коробці й виглядали так, як виглядають діти, що виконують урочисте доручення.

Орест з’явився останнім.

Він увійшов через бічні двері, без шуму, у темному костюмі, що сидів на ньому рівно, як на вішаку. Світле волосся було зачесане назад, вологе, і на скроні виблискував ледь помітний піт: мабуть, від співу. Він кивнув батькові, підійшов до столу, взяв коробку з гори й повернувся до дітей.

— Любі діти, — сказав він.

Голос був той самий, оксамитовий, глибокий. Не гучний, а ніби розлитий у повітрі.

— Я радий вас бачити. У цей світлий день ми разом із батьками прийшли, щоб розділити з вами радість. Бо радість, яку не розділяєш, — це не радість. Це самотність.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше