Після того, як я швиденько забігла до мами, ми вирушили назад до міста. Данило зосереджено дивився на дорогу й мовчав... За вікном ніби в якомусь фільмі пролітали безкраї поля, позолочені післяобіднім сонцем. Вітер гуляв у високій траві, створюючи хвилі, ніби невидима рука проводила по смарагдовій поверхні. Десь удалині, біля самого обрію, темніла смужка лісосмуги, а над нею завсісли пухнасті хмари, пофарбовані в рожеві та персикові тони.
Я влаштувалася зручніше, дістала з сумки невеликий згорток — шматочок маминого пирога, який я прихопила для Данила, а от тепер із шкідливості... Аромат кориці та печених яблук заповнив салон.
— Мені половину, — не дивлячись, простягнув Дарон.
Хм... Половину, кажеш, тобі дати? Ага, дам рівно стільки, скільки ти мені дав інформації.
— Ось тобі, — відщипнула крихітний шматочок і поклала йому на долоню.
Він обурено підняв брову:
— Це все?
— Тобі вистачить.
— Я дракон, а не голуб!
— Да? Точно... Ну тоді це рівно стільки, скільки ти мені розповів про візит до тітки Наді. Гаразд, я не жадібна,- відломила більшу частину пирога і дала Данилу,- і якщо не хочеш — можеш не говорити.
Він хмикнув, та з'їв пиріг із виглядом гурмана, що оцінює шедевр кулінарії.
— «Вежа», «Смерть» і «П'ятірка жезлів», карти, які мені випали, — це не просто «ой, будуть неприємності».
— Ну, так собі розклад, наскільки я розумію з твого настрою. Я взагалі в таро не розбираюся. — А от треба було б сходити на курси, подружка ж пропонувала.
— Моя бабуся-дракониця колись казала: «Не вір картам, які тасують не в твоїй колоді», — буркнув Дарон, намагаючись зосередитися на повороті. — До речі, у твоїй людській сучасності є дивні речі. От нащо люди вигадали «кавові напої з собою»? Це ж просто легалізована суміш надії та тахікардії.
— По тахікардію згодна, а от до чого тут надія ?— закотила я очі.
- Ну тому що ви сподіваєтеся на те , що кава допоможе вм р=проснутися , ну і так далі, а насправді це просто обман.
— Ой, мовчи вже, великий і жахливий! Воно то може й так....Тоді розкажи як дракони борються зі стресом. Психотерапевти в горах приймають?
— Звісно. Прилітаєш до такого старого мудрого дракона, лягаєш на камінь і п'ять годин мовчки дивишся на нього, поки він робить вигляд, що ти — незначна піщинка у всесвіті. Дуже заспокоює. Рахунок виписують золотими злитками.
— Ух ти, сервіс! Наші психотерапевти хоча б кавкою частують, - розсміялася я. Напруга в салоні значно понизилось.
Я замислилася, дивлячись на пейзажі, що пропливали за вікном. Уздовж дороги рожевіли й синіли дикі квіти — сині волошки, білі ромашки, подекуди аллиіли маки. В небі ліниво завис шуліка, видивляючись свій обід.
— Може, в тебе просто погана карма..... сьогодні?
— Ага, а заодно зі мною і в усього драконячого роду, да? — буркнув він.
— Ну, принаймні, тітка Надя пляшечку тобі дала — симпатична така, світиться. Що там? Драконівське заспокійливе?
— Скоріше, SOS-сигнал для крайніх випадків. — Він покосився на маленький флакон, що лежав на панелі. — Якщо розбити — за ідеєю має прийти допомога, в екстрених випадках...
— Справа ясна, що справа темна.
— Що ти маєш на увазі?
— Тільки те, що мені особливо нічого не зрозуміло...
Ми проїжджали повз невеликий ставок, де в післяобідньому сонці виблискувала вода. Міст був настільки низький, що складалося враження ніби ти їдеш прямо по воді. Біля очерету, завмерши, важно стояла сіра чапля. А над водою кружляли бабки, їхні крила переливалися, як тонке скло.
— Гарно, — мимоволі вирвалося в мене.
Дарон кивнув, але його думки явно були далеко.
— Ей, — штовхнула його в бік. — У мене зараз брат, між іншим, у тилу ворога, так би мовити. Хоча це й звучить абсурдно, якщо врахувати, що так званий ворог засів у нього вдома. — Я виголосила це вголос і зрозуміла, що якось закрутилася і згадала про небезпеку, що загрожує брату, тільки зараз. Хороша ж я сестра. А що, якщо я більше ніколи не побачу Назара і цей маньяк Рок щось зробить із ним?
Данило сповільнив хід, пропускаючи лисицю, що перебігала дорогу.
— Рок шукає Долю. Здається, він вважає, що Доля зовсім ослабла без своїх сил, свого дару. Мені чомусь здавалося, що ти... Гаразд, нічого. А ти...
— Я?
— Ти щось інше.
— Ну, по-перше, я не що, а хто. А по-друге, я розумію, що не все іноді можна сказати.
— Отакої, дивна в нас розмова виходить.
Я посміхнулась. Він теж посміхнувся.
Попереду вже виднілося місто. Вулиці, будинки, знайомі повороти. Десь там на нас чекали...
— Гаразд, драконе, — я потягнулася і жартома штовхнула його в плече. — Давай ми з тобою просто доїдемо, як нормальні люди, на хвилину уявимо, що ми повертаємося з приємної поїздки. І якщо є можливість, заїдемо до Назара.
— Як скажеш, — він усміхнувся. — А до Назара.....
— Я розумію, — перебила Данила, — тому напишу йому закодовано, як ми з ним у дитинстві робили, навіть ваш Рок не зрозуміє. Він вийде на парковку яка знаходиться за межами його подвір'я
Машина звернула на знайому вулицю, де у вікнах уже запалювалося затишне світло. А я почала друкувати повідомлення.
#2111 в Фентезі
#5762 в Любовні романи
#285 в Романтична комедія
гумор пригоди небезпека, гумор протистояння характерів кохання, врятувати родину
Відредаговано: 12.11.2026