Нитки Долі: Asya - лиш не дракон.

З дому до дому

Після того, як я швиденько забігла до мами, ми вирушили назад до міста. Данило зосереджено дивився на дорогу й мовчав... За вікном ніби в якомусь фільмі пролітали безкраї поля, позолочені післяобіднім сонцем. Вітер гуляв у високій траві, створюючи хвилі, ніби невидима рука проводила по смарагдовій поверхні. Десь удалині, біля самого обрію, темніла смужка лісосмуги, а над нею завсісли пухнасті хмари, пофарбовані в рожеві та персикові тони.

Я влаштувалася зручніше, дістала з сумки невеликий згорток — шматочок маминого пирога, який я прихопила для Данила, а от тепер із шкідливості... Аромат кориці та печених яблук заповнив салон.

— Мені половину, — не дивлячись, простягнув Дарон.

Хм... Половину, кажеш, тобі дати? Ага, дам рівно стільки, скільки ти мені дав інформації.

— Ось тобі, — відщипнула крихітний шматочок і поклала йому на долоню.

Він обурено підняв брову:

— Це все?

— Тобі вистачить.

— Я дракон, а не голуб!

— Да? Точно... Ну тоді це рівно стільки, скільки ти мені розповів про візит до тітки Наді. Гаразд, я не жадібна,- відломила більшу частину пирога і дала Данилу,- і якщо не хочеш — можеш не говорити.

Він  хмикнув, та  з'їв пиріг  із виглядом гурмана, що оцінює шедевр кулінарії.

— «Вежа», «Смерть» і «П'ятірка жезлів», карти, які мені випали, — це не просто «ой, будуть неприємності».

— Ну, так собі розклад, наскільки я розумію з твого настрою. Я взагалі в таро не розбираюся. — А от треба було б сходити на курси, подружка ж пропонувала.

— Моя бабуся-дракониця колись казала: «Не вір картам, які тасують не  в твоїй колоді», — буркнув Дарон, намагаючись зосередитися на повороті. — До речі, у твоїй людській сучасності є дивні речі. От нащо люди вигадали «кавові напої з собою»? Це ж просто легалізована суміш надії та тахікардії.

— По тахікардію згодна, а от до чого тут надія ?— закотила я очі. 

- Ну тому що ви сподіваєтеся на те , що кава допоможе вм р=проснутися , ну  і так далі, а насправді  це просто обман.

— Ой, мовчи вже, великий і жахливий! Воно то може й так....Тоді розкажи  як дракони борються зі стресом. Психотерапевти в горах приймають?

— Звісно. Прилітаєш до такого старого мудрого дракона, лягаєш на камінь і п'ять годин мовчки дивишся на нього, поки він робить вигляд, що ти — незначна піщинка у всесвіті. Дуже заспокоює. Рахунок виписують золотими злитками.

— Ух ти, сервіс! Наші психотерапевти хоча б кавкою частують, - розсміялася я. Напруга в салоні значно понизилось.

Я замислилася, дивлячись на пейзажі, що пропливали за вікном. Уздовж дороги рожевіли й синіли дикі квіти — сині волошки, білі ромашки, подекуди аллиіли маки. В небі ліниво завис шуліка, видивляючись свій обід.

— Може, в тебе просто погана карма..... сьогодні?

— Ага, а заодно зі мною і в усього драконячого роду, да? — буркнув він.

— Ну, принаймні, тітка Надя пляшечку тобі дала — симпатична така, світиться. Що там? Драконівське заспокійливе?

— Скоріше, SOS-сигнал для крайніх випадків. — Він покосився на маленький флакон, що лежав на панелі. — Якщо розбити — за ідеєю має прийти допомога, в екстрених випадках...

— Справа ясна, що справа темна.

— Що ти маєш на увазі?

— Тільки те, що мені особливо нічого не зрозуміло...

Ми проїжджали повз невеликий ставок, де в післяобідньому сонці виблискувала вода. Міст був настільки низький, що складалося враження ніби ти їдеш прямо по воді. Біля очерету, завмерши, важно стояла сіра чапля. А над водою кружляли бабки, їхні крила переливалися, як тонке скло.

— Гарно, — мимоволі вирвалося в мене.

Дарон кивнув, але його думки явно були далеко.

— Ей, — штовхнула його в бік. — У мене зараз брат, між іншим, у тилу ворога, так би мовити. Хоча це й звучить абсурдно, якщо врахувати, що так званий ворог засів у нього вдома. — Я виголосила це вголос і зрозуміла, що якось закрутилася і згадала про небезпеку, що загрожує брату, тільки зараз. Хороша ж я сестра. А що, якщо я більше ніколи не побачу Назара і цей маньяк Рок щось зробить із ним?

Данило сповільнив хід, пропускаючи лисицю, що перебігала дорогу.

— Рок шукає Долю. Здається, він вважає, що Доля зовсім ослабла без своїх сил, свого дару. Мені чомусь здавалося, що ти... Гаразд, нічого. А ти...

— Я?

— Ти щось інше.

— Ну, по-перше, я не що, а хто. А по-друге, я розумію, що не все іноді можна сказати.

— Отакої, дивна в нас розмова виходить.

Я посміхнулась. Він теж посміхнувся.

Попереду вже виднілося місто. Вулиці, будинки, знайомі повороти. Десь там на нас чекали...

— Гаразд, драконе, — я потягнулася і жартома штовхнула його в плече. — Давай ми з тобою просто доїдемо, як нормальні люди, на хвилину уявимо, що ми повертаємося з приємної поїздки. І якщо є можливість, заїдемо до Назара.

— Як скажеш, — він усміхнувся. — А до Назара.....

— Я розумію, — перебила Данила, — тому напишу йому закодовано, як ми з ним у дитинстві робили, навіть ваш Рок не зрозуміє. Він вийде на парковку яка знаходиться за межами його подвір'я

Машина звернула на знайому вулицю, де у вікнах уже запалювалося затишне світло. А я почала друкувати повідомлення.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше