Нитки Долі: Asya - лиш не дракон.

Дорога

Результатом наших посиденьок став геніальний у своїй сумнівності план: ми з Данилом їдемо до тітки Наді, Серж, Влад і Лана продовжують пошуки, а Назару дісталася почесна роль головного брехуна. Його завдання — навішати Року локшину на вуха так, щоб той повірив, ніби він цілком під його контролем і за два дні рама буде в нього. Ну а там… розберемося. План, звісно, такий собі, але нічого кращого в  голови нам не прийшло.

Стан у мене був такий, ніби я не спала вічність. Данило мав заїхати о восьмій, а на годиннику лише сьома. Але диво сталося: я вже зібрана, взута, нафарбована, тобто, при повній бойовій готовності. Навіть каву встигла випити — особистий рекорд!

— Крихітки, ви спите? — подумки звернулася я до своїх дракончиків.

Дивно, але спілкування з ними вже здавалося настільки природним, ніби тільки те й робила, що базікала з міфічними істотами. Ну, хоча, якщо згадати моє життя останнім часом, воно й так більше нагадувало сценарій дешевого фентезі-серіалу з бюджетом на три петарди.

— Ні, хранительнице, — пролунало в голові хором.

— Слухайте, а може, будете звати мене просто на ім'я? Ася, наприклад. А то від цієї «хранительниці» корона починає тиснути в районі потилиці.

— Як скажеш, Асю, — погодилися вони.

— І ще одне: ви що, абсолютно однакові?

— Ми не однакові, у нас протилежна магія по відношенню одна да одної. Але ми обидві  дракони з магією фенікса.

— Це як це?

— Ми можемо відродитися після смерті, але лише тричі.

— Ого... А якщо тричі відродетеся, а потім знову загинете? То все, кінець фільму?

— Ми не знаємо… — сумно зітхнули в моїй голові.

— Ладно, давайте не про сумне, а то мені й так сьогодні їхати з одним підозрілим ящером. А ви  різного кольору, якщо так - чи колір щось означає?

— Я вогняна і колір в мене відповідний! — гордо заявила Теса.

— А я ніби крига , — озвалася Сія. — Закрий очі, Асю.

Я слухняно примружила повіки і… о матір богів! Передо мной постали двоє величних, просто розкішних драконів. Мої крихітки виявилися неймовірної краси й потужності. Теса палахкотіла, як справжнє полум'я, її золотава луска переливалася так яскраво, що аж сліпило. Сія ж огорталася пронизливим блакитним сяйвом, нагадуючи витончене скупчення крижаних уламків, але погляд… погляд теж  якимось напрочуд теплим. Якщо, звісно, це слово взагалі застосовне до крижаного дракона.

— Ви… ви просто космос! — подумки зойкнула я, ледь не впавши від захвату.

— Ти в нас теж космос! Ми дуже щасливі, що саме ти стала нашою хранительницею, — ніжно відповіла Сія.

— Слухайте, а як так виходить: ви такі крихітні, а можете стати величезними? Не вкладається в голові.

— Це просто магія, і ми маючи з тобою зв'язок стали набагато сильнішими. Асю ти навіть не уявляєш яка ти сильна, але ми навмисно нікому не даємо бачити твою повну міцьвірніше навіть крихти її, — пояснила Теса.

— Навіть іншим драконам?

— Навіть їм. Хіба що ти сама захочеш продемонструвати свою істинну силу, тоді ми зможемо стати її провідником.

Від почутого мене розпирало зсередини від гордості.Ото я !!Оглушливо захотілося побігти й показати їх Насті! … Хоча, з іншого боку, чи варто шокувати бідну сусідку ще й рептиліями з функцією реінкарнації? 

— Правильно думаєш, — вчасно втрутилася в мої роздуми Сія. — Менше знають — довше живуть. І тобі безпечніше.

Наш філософський діалог накрився мідним тазом — у коридорі різко й наполегливо задзвонив телефон. Данило.

— Привіт. Я під парадним. Готова?

— Так, біжу.

На швидкості зазирнула до Насті в кімнату.

— Дитятко, ти ще в царстві Морфея?

— Заходь, не соромся, — сонно буркнула вона з-під ковдри. — Що за марафон із самого ранку?

— Я зникаю з горизонту разом із Данилом. Якщо все піде за планом, до вечора повернуся жива. Або з лускою.

— Ой, та не квапся ! — підморгнула подруга, миттєво прокинувшись. — Закрути роман із цим красунчиком. Придивись гарненько — раптом він твій принц на білому коні? Тим паче, що й «кінь» у нього нічогенький, остання модель німецького автопрому.

— Ага, щас. Не мій тип чоловіків: надто гарний, надто ввічливий і надто підозріло пахне дорогим парфумом. До речі, ти з Сержем теж не поспішай, ми тобі серце лише нещодавно "залатали" після минулого горе-кавалера.

— Окей-окей, матір Терезо. Будь обережна!

— Постараюся.

Вийшовши у двір, я ледь не спіткнулася. Данило ефектно спирався на капот своєї тачки у шкіряній куртці, темних окулярах і з таким вилакованим виглядом, наче щойно зліз із обкладинки журналу для  мільйонерів.

— Я готова, — буденно кинула я, намагаючись дивитися куди завгодно, тільки не на його широкі плечі.

Попереду дві години в замкненому просторі з ним… Господи, дай мені витримки не здуріти!

Він галантно відчинив двері, і салону одразу торкнувся розкішний шлейф його парфуму — деревина, спеції та нахабна впевненість у собі. Ну чистий джентльмен із романів для домогосподарок! Головне правило виживання: не дивитися в очі, мовчати в ганчірочку і спробувати злитися з оббивкою сидіння.

— Щось не так? — м'яко запитав він, помітивши мій застигливий вираз обличчя.

— Та все так, просто не виспалась… — пробурмотіла, а в голові одразу захихикали мої дракончики, чудово знаючи справжню причину мого мовчання.

Ми рушили. За вікнами пропливали краєвиди, а в колонках грала… класика в рок-обробці. Ну звісно, хто б сумнівався у виборі цього естета.

— Зараз буде поворот на ліво, потім на центральну і прямо до виїзду, — нарешті вирішила порушити тишу я, коли стала задихатися від тиші.

— Про що думаєш, Асю? — несподівано кинув Данило, не відриваючи очей від дороги.

Отак от просто взяти й викласти всі свої божевільні думки про драконів, магію та власну параною? Ну вже ні, дурних немає!

— Та от думаю… як це — бути драконом? Ти ж ніби й не людина, але й не звичайний звір. Такий собі гібрид… Ой, вибач, я не хотіла образити!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше