Поки я йшла до стоянки, всередені з'явилося якесь моторошно-дивне відчуття. Наче світ навколо раптом вирішив оновити налаштування роздільної здатності. І тут мене осяяло: я Відчуваю ЗАПАХИ ! Років з дванадцяти, після якоїсь затяжної хвороби, мій ніс працював у режимі «повна атрофія», а тут на мене звалилася ціла лавина нерозбавлених ароматів: свіжоскошена трава біля клумби, їдкі вихлопні гази сусідньої маршрутки, чийсь дешевий парфюм зі шлейфом аміаку… Боже мій, здається, я офіційно починаю ненавидіти своє нове «супергеройський» нюх !
— Братику, ти взагалі в нормі? — Назар стояв переді мною, напружений до неможливого, мов гітарна струна.
— Привіт, сістр. У нас є рівно година до мого заняття, — я вхопила його за руку так міцно, ніби мені знову десять років і ми загубилися в дитячому світі атракціонів.
Він стиснув мої пальці у відповідь, і раптом мене накрило крижаною хвилею липкого страху. Перед очима, немов на розбитому кіноекрані дешевого бойовика, промайнули уривки видінь: ми з братом стоїмо спина до спини в якихось руїнах і відчайдушно відбиваємося від невидимого ворога…
— Асю, ти чого? — Назар почав енергійно трусити мою руку. — Ти зблідла так, наче щойно побачила податкову в повному складі!
Я глибоко-глибоко вдихнула цей гидотний мікс вихлопів і трави.
— Усе… нормально, — нещиро посміхнулася, хоча всередині все згорталося в тугий вузол.
******
Данило ровів цю нещасну годину на обдертій лавці в парку, гнівно роздумуючи над грандіозним провалом. Жодних слідів богині. Нуль з хвостиком. Глухий кут. І ще ця Ася… Чому вона взагалі не реагує на мене так, як повинна реагувати істинна пара?! Учора в університеті він назвався її нареченим — і що ви думаєте? Нуль емоцій! Ані легкого рум'янцю, ані сором’язливого погляду з-під вій. Наче мова йшла не про руку й серце, а черговий реферат з історії.А той білявий кремезний блондин, із яким вона влаштувала спаринг… Коли я побачив, як цей суб'єкт дивиться на мою пару, мені довелося «делікатно поговорити» з ним у коридорі. Ну, як поговорити — всього-на-всього м'яко вселити в його порожню світлу голову, що Ася страшна, як ядерна війна, і взагалі зовсім не його смаку. Хоча в моєму рідному світі я б із таким конкурентом розібрався набагато простіше: викликав би на турнір або просто скормив би патрульній виверні… Здається Ас іноді буває нестерпною.Роздуми Данила перервала поява Насті. Вона прямувала до парковки, міцно тримаючи за руку якогось парубка.Хто цей нахаба? І чому вона його так самовпевнено обнімає? Ще під час першої зустрічі було зрозуміло, що між ними якась хімія, хоча Назар, здається, навіть не намагався приховувати свій «захисний» інстинкт. Але все одно — їхні рухи й погляди видавали людей, яких пов’язує дещо більше, ніж просто родинні узи чи дружба. Ще й зі спини не видно нічого!Мій внутрішній дракон загарчав. Настрій миттєво злетів зі шкали «все погано» до забійного «хочу влаштувати тут невеликий масовий армагедон».
***********
Ми з Назаром підійшли до затишного кафе, все ще тримаючись за руки, щоб не збожеволіти остаточно від нових емоцій. Хлопці вже чекали на нас за столиком.
— А Данила що, не буде? — розчаровано кинула я, оглядаючи компанію ящерів-переростків.
— БУДЕ! — прогриміло просто в мене за спиною так гучно, що сусідні столики занепокоєно затремтіли.
Я різко обернулася. Данило стояв за два кроки, а його смарагдові очі буквально палали якимось диким, незрозумілим вогнем. Здавалося, він готовий розірвати голими руками першого ліпшого перехожого. Мабуть, страшенно засмутився, що ми вранці нічого корисного не знайшли.
— Ти що, захворів на нервовому ґрунті? — примружилася я.
— З чого ти взяла таке марення? — виплюнув він.
— Та ти якийсь… підозрювано зелений....І нервовий.
— Усе в повному порядку, — крізь щільно стиснуті зуби процедив він. Ну й чудово, не дуже й хотілося розбиратися в його психозах.
Ми вибрали затишний дальній куток, де ніхто не міг підслухати наші розмови про світові змови, богів і врятування людства.
— Народ, це Назар, мій молодший брат.
— Та ми, здається, вже візуально знайомі, — самовпевнено перебив мене Данило. От же ж вредний ящер-переросток!
Проігнорувавши його шпильку, я продовжила презентацію:
— Отже, знайомтеся: мій молодший брат Назар. Ну, точніше, середній із нас трьох, бо у нас є ще Матвій — наш наймолодший. І тут на обличчі Данила раптом розпливлася така дика, щаслива усмішка від уха до уха — ніби він не врятував планету від хаосу, а виграв у лотерею мільйон баксів. Ну от що у них в головах твориться? Абсолютно ніякої логіки!
— У Асі чудовий брат, — благородно зробив комплімент Влад, намагаючись розрядити атмосферу.
— Ну, раз ми покінчили з офіційними розшаркуваннями, пропоную нарешті зробити нормальне замовлення, бо я голодна, як голодне стадо мутантів-бізонів! — випалила я й тут же прикусила язика. — Зачекайте… Бізони? Що я взагалі несу?! В мене від цього стресу вже починається деменція.
Ми швиденько зробили замовлення, і я з жадібним блиском в очах накинулася на величезну тарілку картоплі фрі. Війна війною, а вуглеводи за розкладом ніхто не скасовував!
Данило тим часом почав коротко вводити Назара в курс справи, розповідаючи нашу приголомшливу історію. Коли ж брат у відповідь поділився останніми новинами про таємничого Рока, за столом повисла така тяжка, дзвінка тиша, що здавалося, можна почути, як у сусідньому кварталі падає листя.
— Якщо цей маніяк дійсно міг контролювати твого брата, він би вже давно це зробив, не переживай ти так,твій брат з дитинства впертий і робить все навпаки якщо його намагатися заставити робити те, що він не хоче— заспокоїли мене мої нові улюбленці-дракониці просто в голові.
— Асю! Ти що, підключилася до внутрішнього чату й заснула з відкритими очима? — Назар злегка штовхнув мене ліктем, помітивши мій скляний погляд.
— Та ні, я просто глибоко, філософськи замислилася!
#2163 в Фентезі
#5936 в Любовні романи
#298 в Романтична комедія
гумор пригоди небезпека, гумор протистояння характерів кохання, врятувати родину
Відредаговано: 12.11.2026