Привіт радість- це знов я

Я вийшла з офісу,  поправила ременці свого рюкзачку і глибоко вдихнула. Вечірнє повітря було наповнене ароматом свіжоскошеної трави і… чимось іще . Чимось тривожним, що аж шкірою відчувалося. Ай мабуть я собі надумала Раптом:

— Привіт, крихітко! — цей слащавий голос змусив мене здригнутися. Переді мною стояв той самий блондин із тролейбуса, а його самовдоволена посмішка прямо кричала: «Ну що, вляпалась, лялечко, нікуди не подінешся?».

— Це доля, — продовжив він із пафосом, і його блакитні очі дивно спалахнули якимось дивним золотистим відтінком, немов у голодної рисі.

Я спробувала просто пройти повз, але він різко й боляче схопив мене за лікоть. Його пальці впилися в руку з неприродною, нелюдською силою.

— Крихітко, ти мені винна незабутнє побачення, — прошипів він, і від колишньої награної любязності не залишилося й сліду. У цей момент я відчула дивне тепло в грудях — ніби хтось усередині розпалив маленький, але дуже гарячий вогник - то була моя лють.

— Гілочки свої прибери, а то обломаю під корінь! — крізь зуби процідила я, сама дивуючись власній наглій зухвалості.

Його відповідь змусила мене здригнутися.

— А ти дивись, дівчинко, як би тебе самої не попиляли на шматочки, — у голосі дзвеніла зовсім не жартівлива загроза.

У цю ж секунду між нами, немов із-під землі, матеріалізувався Назар. Мій улюблений молодший брат: 175 см чистої м'язової маси, колишній професійний кікбоксер, а нині спокійний і впевнений тренер із футболу. Його потужна, мов лещата, ладонь міцно обхопила зап'ястя блондина.

— Відпусти мою сестру, уйо....ще лісове, — голос Назара звучав низько й спокійно, але я бачила, як на його шиї напружилися жили. Він рішуче відцепив блондина від моєї руки й заступив мене собою.

Блондин дивно, зловісно усміхнувся.

— Слухай сюди, захисничок, тебе можуть тихенько прикопати в найближчому лісочку, і на цьому твоє коротке героїчнє життя закінчиться. Відпливи в туман, а ми з моєю дівчиною самі вирішимо свої дорослі питання.

Його дівчиною?! Це він про мене, чи що?! Та я швидше заміж за гантелю вийду!

Я раптом відчула, як повітря навколо нас почало стрімко густішати, наче кисіль. Очі блондина налилися кров'ю. У нього що дах остаточно поїхав на ґрунті моєї неземної краси?

Поруч із неймовірним скреготом гальм зупинився чорний матовий Mercedes. З нього вискочили двоє кремезних чолов'яг у дорогих костюмах. Їхні рухи були надто плавними, надто хижими… небезпечними.

— Якісь проблеми, Антонику Феликсовичу? — запитав один із них, і в його голосі чітко дзвенів металевий холодок.

Назар, навіть не думаючи втрачати самовладання, язвительно й голосно кинув:

— О, тебе, мабуть, у родині дуже «любили», так? Нежадана дитина, та ще й із браком виховання, еге ж? — його фірмовий сарказм приховував шалену напругу, я буквально відчувала, як кожен м'яз брата налаштувався на блискавичну атаку. Ну от я побачу мій улюбленийфірмовий  хук зліва піде в хід!

— З чого б це раптом? — на хвилину від такого нахабства розгубився блондин.

— Та з того, що улюбленого сина таким ім'ям, як у тебе, точно не назвуть! — чесно відповів Назар і додав під нос: — І вправду, найстандартніший гандон…

— Порвіть цього ідіота на шматки! А ти швидше пішла в машину! —  люто рявкнув блондин, роблячи різкий рух у мій бік. Телоохоронці синхронно рушили на Назара.

І тут у моїй голові щось клацнуло. Світ навколо немов різко натиснув кнопку «слоу-мо». Я чітко, до найдрібніших деталей, бачила все: кожну краплину поту на чолі Назара, нервовий тік під оком у найближчого громики й  ненависть блондина. Ну все, хлопці, ви розбудили у скромній дівчині внутрішнього берсерка!

— Я сама за себе постою! — крикнула я, роблячи рішучий крок уперед. Моє тіло рухалося на чистих рефлексах, ніби хтось інший увімкнув автопілот.

Коли блондин знову спробував схопити мене за зап'ястя, я зробила класичний прийом із курсів самооборони: різко перехопила його руку, вивернула суглоб у протилежний бік, пінком під коліно змусила звалитися на одну ногу, додала контрольний під колінну чашечку і завершила шедевр фірмовим ударом чола об відкриті дверцята його ж дорогого Mercedes! Блондин жалібно охнув, закотив очі й почав м'яко осідати на асфальт. Хилий якийсь попався, на тренуваннях дівчата й то витриваліші!

Поки блондин грав у статую, що падає, я вже виверталася в бік Назара. Брата якраз намагалися затиснути двоє бугайців. Один із них почав сунути руку в кишеню за чимось важким. Мене замкнуло: я миттєво зкинула свої розкішні туфлі (а квадратний каблук в 6 см там — чим не бойова палиця?) і навшпиньки, мов балерина-вбивця, підлетіла до «нехорошого дяді».

Туфлею з усієї дурості — як по м'ячу в куточок воріт — луснула по зап'ястю нападника. Масивний кастет із дзенькотом вилетів із його рук і полетів кудись у кущі.

— Ану, кинь каку! — гаркнула я, пінком відфутболивши зброю подалі, і, не втрачаючи темпу, врізала каблуком прямо в обличчя охоронцю. Точний попадання в ніс супроводжувалося соковитим хрускотом і фонтаном блідої крові. Оце я розумію, макіяж на вечір зіпсовано!

Поруч у цей же момент другий здоровань із стогоном завалився від потужного лівого хука Назара. Мій брат  просто красунчик!

І тільки-но бійка закінчилася, у моїх руках з'явилася дивна, дрібна тремтячка. Я звісно, ходила на секцію, але щоб отак — одразу проти трьох професійних бандитів із кастетами?! На адреналіні моє тіло рухалося з такою неймовірною, майже звірячою впевненістю?

— Я… я дзвоню хрещеній, — сказав зблідлий Назар, обіймаючи мене за плечі. Його руки теж помітно тремтіли. Притиснувшись до його широких грудей, я раптом відчула себе маленькою, беззахисною дівчинкою і… голосно розридалася від перенапруження.

— Ох, матір Божа! Оце так бойовик! Голлівуд нервово курить у сторонці! — захоплено вигукнула Лана, коли їхня компанія підійшла ближче до місця події.