Пролог

Тіні згущувалися, наче сама темрява жадала поглинути останні промені заходу.

- Часу майже не залишилося… - голос Сардора прозвучав тихо, але в ньому тремчала сталь. Його погляд ковзав по буйству барв у саду - алі, золоті, сині… Її квіти. Ті, що вона так любила…

- Але ж це міф! - із глибини кабінету, оповитого напівтемрявою, лунала різка відповідь. Дарон сидів у кріслі, його обличчя приховувала тінь, лише блідий відблиск вогню з каміна вихоплював зжаті кулаки.

- Ні в одному сутку немає згадок про «нитки». Хто довів, що вони взагалі існують? Сардор повільно повернувся. У його очах - відчай і… щось ще. Біль із відтінком неминучості чогось страшного.

- Що ти знаєш про Долю, Дароне?

- Те саме, що й усі, - син імператора кинув погляд на портрет над каміном. - Вона була в пантеоні, потім зникла. Її храми зруйновані, ім'я майже забуте. Та й саме її існування сприймається як легенда.

Вогонь у каміні спалахнув, наполовину освітивши картину, що висіла ліворуч від нього. На полотні - жінка. Темно-синя сукня, що облягає стан, ніби друге тіло. Золоті та смарагдові нитки переплелися в загадкові символи на ліфі, схожі на древню мову. Висока зачіска, тіара, тонка ланцюжок із кулоном-драконом… Але головне - її очі. Яскраво-зелені. Як отрута. Як трава після дощу, на якій грають краплі роси. На неосвітленій стороні картини  - чоловік. Імператор Сардор. Але не той, що зараз стояв перед Дароном. Молодий. Погляд - темний, як бездонна прірва. Обличчя хижака, готового розірвати будь-кого, хто посміє стати в нього на шляху. Проте було видно, як бережно і ніжно він притримує за талию свою жінку. Трохи попереду стояв темноволосий хлопчик, який намагався виглядати серйозним, як його батько, але в глибині очей ховалися смішинки. Зображення хлопчика наполовину було освітлене вогнем із каміна, а наполовину приховане в напівтемряві, що надавало зображенню моторошного вигляду. Цим хлопчиком був Дарон, син імператора. Різниця між портретом імператора та реальністю була болючою. Сиві скроні. Глибокі зморшки.

- Колись боги вирішили дати можливість своїм дітям самостійно створити світи й розвивати їх, - Сардор підняв руку, і кімната наповнилася зеленими променями. У повітрі оживали картини минулого: світи, що руйнуються від недосконалості. Кожен із дітей вищих створив свій світ.

Дарон знав цю історію. Але зараз вона звучала… інакше, чи що.

- Наш світ спочатку створив бог Рок. Тут були всілякі тварини, які знищували одна одну, і темні маги, які займалися тим самим. Світ був повний болю, крові й водночас неймовірно красивий за своєю природою. І от, коли вони повністю знищили одне одного, світ почав гинути. Року швидко набридла така іграшка, і він залишив цей світ. І от тоді Доля, сестра Рока, пожаліла цей світ, відродила його з руїн і оживила. Видіння змінювалися: порожнеча, перші люди, слабкість, страх…  Вона любила людську расу, і світ, яким правила Доля, був населений саме людьми. Тому вона вирішила вмираючий світ заселити людьми, а пізніше й іншими расами. Але люди, що жили у світі Долі, розвиваючись, ставали жорстокішими й жадібнішими, - голос Сардора став жорсткішим,- Тому вона вибрала найдостойніших у своєму світі й привела їх сюди. Люди, які залишилися у світі Долі, відкотилися у своєму розвитку на багато століть назад і почали все заново. Новий кадр: люди, оточені тваринами цього світу. Кігті, ікла, смерть…

 - Проте люди, що оселилися в кинутому світі Рока, були слабкими й не могли протистояти хижакам цього світу. Тоді вона дала їм другу сутність - драконів, істот, яким за силою не було рівних у цьому світі. Золоті лускаті тіні злетіли в небо, і ілюзія драконів закружляла під стелею кабінету, -Найсильніші стали золотими драконами. Вони заснували Імперію. Дарон напрушився. Він ніколи не замислювався над тим, що легенда - це не просто легенда.

- Доля враховувала помилки з минулим світом. У Долі була сила - три нитки: червона, золота і срібна, - Сардор стиснув кулак, і в повітрі спалахнули три примарні створіння. - Світ був ідеальним. Союзи - тільки з кохання. Істинні пари знаходили одна одну, навіть якщо були з різних рас. Не було війн і розбіжностей.

Пауза.

- А потім прийшов Рок.

Тіні згустилися. У повітрі проступив силует — високий, з очима, повними заздрості.

- Він хотів забрати наш світ. Доля сплітала їхні долі воєдино — ідеально підходящих одне одному, і батьки її підтримали.

Картинка змінилася: храм. Дракон на колінах. Благання.

- І тоді Рок підстроїв усе так, щоб її обранцем став простий дракон. Адже богиня не може сплести собі власне життя. Тому повірила й прийняла все як належне. Але її братик опоїв її істинного та підстроїв усе так, ніби він зрадив її. Доля не витримала «зради». Розірвала зв'язок. Зникла.

Видіння: постать жінки, що розчиняється в повітрі. Нитки, що розсипаються.

- Її обранець помер - адже дракон гине без своєї пари. Вищі вигнали Рока в простір між світами. Остання картинка розтанула в повітрі: темна постать, що стискає в руках шматочки ниток.

- Він поклявся знайти нитки, забрати силу сестри. Адже  Доля відділила від себе свою силу сховала її… А Рок з часом знайшов спосіб виходити з міжвсесвіту, - Сардор підійшов до сина, - Наш світ помирає, Дароне. Істинних пар майже немає. Діти народжуються слабкими, і з кожним роком їх усе менше. Якщо Рок знайде Долю і відбере нитки - наш світ загине. Якщо ми не знайдемо богиню і не попросимо допомоги - наш світ теж  загине.