Інфернальне сновидіння

Він мене забрав із гробу – в нього була така саме сіра шинель як і в мене. На мені не було живого місця від ран. Привів мене до свого будинку в глибокому доісторичному лісі. Глянув на мене пустими очима. Запропонував мені шнапсу або вина. Стоячи біля каміну, він дивився у вогонь. Я гладив його собаку – він на мене глянув скоса:

-Її викинули в ліс вмирати. А я – персонаж ваших страшних казок. Ваші брати Грім сиділи й сивіли, коли дивилися на мене. Гофман брав морфій. Граф Лотреамон розповідав про пошуки дівчини. Також тут був месьє Булгаков – він знайомився з моєю бібліотекою. Забув представитись. Я – твоя смерть. Усі ваші розмови про війни, голод і каліцтва для мене – смішні. Ви самі нищите цнотливих, а потім їх шукаєте. Руйнуєте храми і шукаєте собі богів. Я знаю, що ти не хочеш вмирати. Уявляєш, які сумні я бачив історії? Але чомусь мені не шкода. Цікаво говорити з маніяками у їхній ролі, – він показав мені жестом на французький хірургічний набір. – Я сплачую їм їхньою монетою. Можеш спуститися в підвал і побачити, як вони стікають кров’ю. Візьми від мене в подарунок ці білі троянди. Правда може визволити тих, хто готовий прийняти її темну сторону. Зло – це антагонізм добра. Прощавай. – Він відчинив двері та я вийшов у сосновий ліс. Мої думки вкривалися памороззю. Я довго йшов, а потім побачив вогні міста. В мене зникла посмішка з очей. Я хотів забутись.

Настав ранок і мені піднесли каву. Від страшного сну я постарів, укрився зморшками агоній. Я написав цей текст з тремтінням рук. З вікна було чути музику. До мене прийшла тиша. Закрийте мої очі.