Глава 25: Пам’ять Серця

Тінь, що повисла над Академією, розвіялась так раптово, як і з’явилась. Немов хтось натиснув паузу в дуже старому фільмі жахів. Але тривожне відчуття не зникло. Всі бачили, всі відчули — і всі робили вигляд, що нічого не було.

На щастя (або ні), наступним на розкладі був факультатив, про який більшість учнів навіть не знали: “Магія старих мов і контекстів”. Проводив його ексцентричний професор Брагас — худий, з вічною чашкою кави і бородою, схожою на мох.

— Сьогодні тема — структури значень у залишках артефактів. Випадково знайшли кілька символів з платформи? Ну що ж, сідайте. Це буде цікаво, — сказав він, навіть не дивлячись, хто саме перед ним.

Лін, Аркіан, Кораль, Еллі, Ашер і ректор перезирнулись.

— Що ж… випадково, — пробурмотіла Лін.

Професор розгорнув голографічний сувій, і зображення, що постало, змусило всіх завмерти. Серед стародавніх символів — один точнісінько збігався з тим, який світився на платформі після активації.

— Цей знак зустрічається тільки в артефактах, пов’язаних з механізмом «Серце Межі». Вони не лише зберігають інформацію — вони вміють пам’ятати. Буквально. Іноді навіть більше, ніж слід.

— Тобто артефакт... може знати більше, ніж ми вважаємо? — перепитала Лін, і Аркіан у її сумці підсвітлився майже ображено.

— Вважайте це бібліотекою зі стосом запилених скринь. Питання в тому — як їх відкрити, — Брагас зробив ковток кави і махнув пальцем. — Далі йде символ, який перекладається як “Повернення до точки спокою”. І ще один — “Пам’ять Лоренса Енріала”.

У групі стало тихо. Професор не звернув уваги, просто продовжив гортати записи.

— Звідки ця схема? — запитав ректор, майже не дихаючи.

— З резервної платформи в Західному крилі Академії. Забута ще з часів Повені мани. Чесно кажучи, я її випадково знайшов під час перерви на чай.

“І все-таки чай рятує світ…” — зітхнула Лін подумки.

— Ми мусимо її знайти, — твердо сказав ректор.

— Що там може бути? — запитала Еллі.

— Якщо артефакт “пам’ятає” мого батька… можливо, він залишив слід. Повідомлення. Координати. Мотивацію. — Його голос став глибшим. Вперше за довгий час він не здавався самотнім у своєму пошуку.

Аркіан засвітився м’яко, затишно.

“Я відчуваю залишкову енергію. Вона співзвучна мені. Це — фрагмент того, чим я був… або міг бути.”

Лін кивнула.

— Значить, ми йдемо туди. Але робимо це грамотно. Через уроки. Через офіційну практику. Якщо буде потрібно — під виглядом проєкту.

— Або екскурсії, — додав Ашер. — У мене є кепка “Я турист”.

— І дощовик, якщо раптом нападуть фантоми, — додала Еллі.

Ректор вперше за день посміхнувся.

— Домовились.

Так почалася наступна частина їхньої мандрівки — не у глибини підземель, а вглиб пам’яті. І старий артефакт, що здавався просто інструментом, поступово ставав кимось більшим — свідком, провідником і, можливо, останнім, хто бачив Лоренса Енріала живим.

Темна сутність, яка з’явилася над Академією, — це залишкова енергія з часів Повені мани. Її називають Тінь Безіменного, і вона шукає джерело сили, що було викликано активацією артефакта. Сутність не має стабільної форми, але здатна впливати на магію, викликати фантомів і проникати в сни. Вона пов’язана з подіями зникнення Лоренса Енріала й починає концентруватися навколо людей, дотичних до артефакта.