Історія 1. Жінка з ОКР.

Розділ 1.1 Він

Я стояв перед вхідними дверима кілька хвилин. Нервово перебирав ключі між пальцями. Мріяв лиш проте, щоб зайти й побачив хаос в коридорі. Нарешті встромив ключі, прокрутив, відкрив і…знову ця ідеальна лінія із взуття. Важко видихнув. Але схоже цього було недостатньо для моєї психіки і я жбурнув кілька пар, створюючи непорядок. Роззувся, абияк ставлячи кросівки. Ногою ще й зміщуючи килимок з ідеальної геометричної лінії. Я знав, що цим створюю зайву роботу для своєї дружини, проте не міг справитися з своїми емоціями останнім часом. Схоже нам обом потрібен навіть не психолог, а психіатр. 

   Лінела була на кухні. Озброївшись зубною щіткою намагалася, щось вичистити між трубами. Переодягшись і прийнявши душ нашвидкоруч, я пішов до неї. Вона все ще чистила між трубами. Мала, як зазвичай втомлений вигляд, але продовжувала наполегливо терти. 

   У моєї дружини ОКР, себто обсесивно-компульсивний розлад. Або невроз нав'язливих станів — психічний розлад, різновид неврозу, для якого характерні повторювані нав'язливі думки, які нерідко перетікають у ритуальні дії, що здійснюються, щоб зняти внутрішнє напруження, зменшити відчуття тривоги і запобігти лячним подіям.

   Це сталося після того, як її батька знайшли мертвим у власному домі. Вони довгий час з ним з не спілкувалися і не підтримували зв'язок. Рік тому подзвонила сусідка і сповістила про його смерть. Він лежав у квартирі серед купи бруду, по стінах бігала клопи та таргани, скрізь були речі. Дуже багато речей. Різних, брудних. Схоже він приносив їх зі сміттєвих баків. Там стояв сморід не лише від трупа, а й від бруду та давно зіпсованих продуктів. Це було нечувано огидно. Пам'ятаю як Лінела з жахом дивилася на це все і довго не могла прийти до себе. Повернувшись додому вона майже дві години просиділа під душем. Милася поки не закінчилася гаряча вода у бойлері. Я чув, як вона терла себе щіткою і як час від часу її тягнуло на блювання. Їй було кепсько, дуже кепсько. Мабуть, її найбільше лякав той факт, що тим мертвим чоловіком був її батько. Вона вся тремтіла. Пам'ятаю як просив її випити заспокійливе і як кутав ковдрою. З того часу їй в голові щось перемкнуло. Вона вже не була тою Лінелою, яку я завжди знав. 

   Не скажу, що в нас з нею був ідеальний шлюб, але жили ми щасливою. Лінела ніколи не була засранкою, але нерідко у нас вдома можна було застати бардак. Особливо в коридорі, де постійно царював хаос із взуття. До речі, найчастіше ми якраз таки сварилися саме через це. Але все змінилося після того злощасного випадку. Я, як звично, прийшов з роботи, відкрив ключами вхідні двері та перше, що я побачив ідеально, як під лінійку викладене взуття. Я аж оторопів. Далі зайшов в ідеальну ванну, кухню, гостьову. Все в домі було ідеальним, орім Лінели яка аж ніяк не мала такий же ідеальний вигляд. Темні кола під очима, втома, виснаження. Вона сказала мені тоді, що не розуміє, як до цього могла жити в такому безладді. Схоже вона майже добу приводила дім до ладу. 

   Спочатку мені це навіть подобалося. Все було на своїх місцях, чисте та акуратно викладене. Але з часом, наш дім все більше нагадував якесь стерильне хірургічне відділення, але з живим трупом всередині. Трупом була моя дружина. Кожен її день закінчувався і розпочинався прибиранням. Вона постійно щось терла, чистила або мила. Її дратував неакуратно повішений рушник чи нерівно застелений килимок. Ложка, що лежала у відділені для вилок, чи пара білого носка серед темних. Це стало нестерпним. Вона перетворилася на зомбі! 

   Я все більше затримувався на роботі, вона все більше поринала у прибирання. Я дуже хотів їй допомогти. Намагався поговорити та донести, що така стерильна чистота це не є норма, на що вона мені казала, що порядок не може бути чимось ненормальним. Ми говорили наче на різних мовах. Після спроб поговорити зі мною, я зрештою вмовив її поговорити з спеціалістами. Там то і встановили ОКР. Але легше від розуміння того факту не ставало. Я хотів, щоб вона відпочивала, насолоджувалася життям, спала нормально, натомість вона хотіла лиш прибирати й думала про те, що давно пора замінити плитку на кухні, бо вона не підходила під колір стелі. 

Потім були спроби найняти домашній персонал. Але вони теж закінчилися провалом. Робітники або не розуміли, що їм робити в чистому будинку, або прибирали не так, як подобається Лінелі та вона все одно все переробляла. 

  День за днем ми все більше віддалялися один від одного. Ми все ще любимо, але якось…якось на відстані. Я не знаю, що з цим всім робити, як і моя дружина.

— Певен, що там вже все чисто, — підійшов я до неї обережно беручи за руку і допомагаючи підвестися.

— Я не певна, — піджала губи Лінела, — Там є ділянки до яких я не дістаю.

— Просто повір мені на слово, — стараюся говорити максимально приязно та мягко, простягаючи руку, щоб забрати її прилад чищення. Вона неохоче киває і зрештою віддає мені зубну щітку. — Відпочинь трохи, бо вечором нам треба сходити на ділову зустріч…

   Вона невдоволено озирається на мене. Лінела завжди не любила ці вечірки, де жінки вихваляються одна перед одною новими сукнями та сумками. Говорять ні про що, поки їх чоловіки обговорюють нудні та незрозумілі для них теми. 

— А не можна якось без мене? — запитує склавши руки на грудях.

— Не можна, кохана, — відповідаю обхоплюючи її за плечі. — Бо ти все ще моя дружина, а не домашня прислуга. Тому йди прийми ванну, порелаксуй, відпочинь врешті-решт. А о восьмій маємо бути у "Роксфері". 

   Я намагався максимально делікатно пояснити їй, що сьогодні треба привести до ладу себе, а не наш будинок. Лінелі — дуже красива жінка. Я злукавлю якщо скажу, що полюбив її за добре серце, хоч в моєї дружини справді щира вдача. Але зараз, коли я дивлюся на її змарнілий втомлений вигляд, мені стає її жаль. Я гублюся, намагаюся відшукати в її обличчі залишки тієї колишньої Лінелі. 

   Вона мовчки покидає кухню. Через кілька хвилин чую як вмикається душ. Видихаю, таки послухала мене. А за дві години вже вона підійшла та обійняла мене ззаду за плечі. Я озирнувся і там була вона — моя втрачена Лінела. Макіяж, розпущене злегка хвилясте волосся і сукня кольору океану робили її неймовірною. Я люблю її різною, але бачить Бог, що коли вона ось така, починаю кохати заново.