Десятий розділ. Дивні вчинки

Дерек Севальський

Як? Ну як таке взагалі можливо в цьому світі? Щоб така... вродлива, рішуча, багата і розумна дівчина, до того ж принцеса, крутила роман з... Небеса, це чоловік взагалі чи так, здохляк якийсь? Чесне слово, кращий помічник ДерекаТом Наріус і то виглядав більш гідно, аніж оцей... Оцей от... Генрі... Маркіз де Ольж. Що взагалі за прізвище таке дурне?

Ні, ну якби ж він хоч справді був красенем, Дерек зрозумів би. Але цей юнак... Він був абсолютно звичайним. Таким, як всі люди. Поклади його в натовпі — одразу загубиш. Хіба такий має бути кавалер у юної династійки?

Золхідець добре знав Франциска де Мейза і тому розумів вибір Луїзи: принц Рудніци був гідним чоловіком, виваженим, розумним, сміливим... Мав єдиний недолік: був запальним і не вмів просити пробачення, але при всіх своїх чеснотах... А от що за смак у Фредеріки — це дуже велике питання. Бідолашна дівчинка!

Він же навіть не міг запропонувати леді прогулятися. Все робити їй самій? Навіщо тоді чоловік, якщо жінка проявлятиме ініціативу... Та незнайомка... точніше Луїза була єдиною особою в його житті, чия ініціативність так вабила. Організувати дозвілля леді — справа джентльмена. Так він завжди вважав.

Тож коли ті голуб'ята випурхнули в вільний політ, Дерек відчув, що за молодшою принцесою необхідно наглянути. Врешті вона — сестра Луїзи і якщо з нею щось станеться, прекрасна спадкоємиця засмутиться. А цього севалець ніяк не міг дозволити.

Провів красуню-шатенку до її покоїв і впевнено рушив вперед анфіладою, питаючи себе, де б він бажав усамітнитися з якоюсь кралечкою. Це звичне правило пошуку: не знаєш де хтось, спитай у себе, де б був на місці тієї людини.

У саду занадто холодно. Навряд Ріка — фанатка відморожених пальців. Тож вони десь у палаці. В одній з зал, на подобі тієї, де вони вечеряли? Навряд... Кажуть, у палаці Аккерлею є розкішний зимовий сад. Він неодмінно засів би там, тож спершу перевірить його, а потім, якщо не знайде, вигадає щось інше.

Знайшов.

А краще б не знаходив! Чомусь дивитися на те, як сестра Луїзи топиться в руках цього... маркіза, було жахливо неприємно. Навіть оскомина на зубах з'явилася. Брр... І чого це він? Дивна якась реакція. Здавалося б, нехай цілуються собі, йому то що, але ні! Йому була до того справа! Він ще не знав яка, але була. Парочку слід розігнати. Розігнати так, щоб ці їх вечорниці завершилися раз і назавжди. Він же не гідний її, це очевидно.

— Ваша Високосте? Що ви тут робите? — просто за спиною принца пролунав мужній чоловічий голос. Повернувшись, Дерек узрів двох вартових, що в нічний час забезпечували охорону жителів палацу.

— Шукаю принцесу Фредеріку... Я хвилююся за Її Високість так, як після нашої спільної вечері з принцесою Луїзою, вона зникла в компанії маркіза де Ольжа. Здається, вони мали гуляти по цій анфіладі, але чи не запізно для прогулянок? Ви прийшли вчасно, її необхідно знайти і повідомити королеві, — він навіть не збрехав про свої мотиви. Просто дуже легко видав місцеперебування бідової династійки охоронцям порядку. А, зважаючи на те, що вся столиця знала, хто править Гізенбурдом насправді: не Ізабелла, а брат її чоловіка герцог де Холліс, чоловік суворий і серйозний, Дерек не сумнівався, що це неподобство буде припинено. Про розваги принцеси невідкладно донесуть кому слід.

— Королівство дякує вам за пильність. Не варто турбувати таким Її Величність. Ми повідомимо Його Світлість герцога негайно. Добраніч, Ваша Високосте, — не розчарували доблесні вартові. Принц Золхіди коротко кивнув і впевнено рушив звідти, демонструючи, що відправився у власні апартаменти. Охоронцям не слід знати, що варто їм було спішно піти у крило Расимуса, як севалець звернув з наміченого шляху і знайшов для себе вдале прикриття за колоною і важкими гобеленами, що були окрасою довгого пустинного коридору.

Де Холліс не забарився, як ніби він і сам гуляв неподалік. Втім, зважаючи на пору, в це мало вірилося. Його хода була важкою і впевненою, водночас він йшов так швидко, стукаючи тростиною до мармурової підлоги, немов боявся, що не встигне і станеться щось жахливе. Дерек не бачив його обличчя, але зміг відчути шалену енергетику навіть по тому, як імпульсивно він відчинив двері в анфіладу зимового саду, навіть не дозволивши це зробити слугам. Буквально через хвилини дві тиші у коридорі знову чулося цокання палиці і кроки. Але тепер вони були більш помірними. Герцог під руку вів свою племінницю, але тепер шалена енергетика відчувалася від неї, блискавки спалахували в кожному її слові, сповненому насмішки, непокори і бунтарства, а ось Расимус навпаки проявляв сталеву витримку і з такою батьківською любов'ю пробачав гострі фразочки юній династійці, що Дерек остовпів. З важким характером принцеси він вже був знайомим, але ось витримка та поблажливість Його Світлості дивувала. Водночас зараз, при розмові без свідків, ці двоє здалися золхідцю точними копіями одне одного. Імпульсивність, хитрість, хист до словесних баталій, блиск бунтарства в очах... Навіть жести й міміка були подібними, як ніби принцеса Фредеріка з усіх родичів обрала лише свого дядька, щоб перебрати в нього повний перелік всіх можливих якостей.

Та було в тій розмові й те, що не просто здивувало, а й потішило молодого принца: Ріка дійсно всіма силами стояла за спиною своєї сестри. Настільки, що була готовою кидати виклик людині, що зосереджувала в своїх руках всю владу, звісно, неофіційно.

Водночас дещо Дерека засмутило. По-перше, його вже майже записали в чоловіки Луїзі. Якось надто швидко прийняли це рішення, в нього не спитавши. По-друге, при всій своїй вірності, Ріка схильна до непослуху, непокори і бунтарства. Очевидно, що маркіз де Ольж для неї нічого не означає, але вона продовжить з ним бачитися після офіційної заборони свого дядька. А це каже про те, що вето, накладене кронпринцесою на розмови з Франциском, також буде легко порушене. Так чого ж вона прагне? Спілкується з колишнім нареченим сестри, але підтримує теперішнього? Чи не подвійну гру вона веде? Заради блага королівства за молодшою міледі необхідно слідкувати.