8 глава

Ми тихо їхали в машині, кожен думав про своє. Телефон  Олександра завібрував, і він швидко підняв слухавку.

— Алло, — сказав він холодним тоном, який змусив мене згорнутися в кріслі.

Я не чула його співбесідника, але судячи з його реакції, розмова була важливою. Олександр слухав уважно, іноді киваючи головою, хоча його погляд залишався зосередженим на дорозі.

— Ні, це неприпустимо, — відповів він нарешті. — Розберіться з цим негайно.

Я почала нервово гризти губу, намагаючись зрозуміти, про що йдеться. Але його обличчя залишалося непроникним, наче кам'яна стіна, і жодної підказки не було видно.

— Вам слід краще контролювати ситуацію.

Я спробувала вловити хоч якісь деталі, але все, що я чула, це односкладові відповіді та зрідка обірвані фрази. Напруга в машині зростала, і я відчувала, як нервово стискаю ремінь безпеки.

— Я повернусь і перевірю все особисто, — продовжував він таким самим холодним тоном, що здавалося, навіть температура в машині впала на кілька градусів.

Олександр зосереджено дивився на дорогу, тримаючи кермо з такою силою, що пальці побіліли. Розмова тривала ще кілька хвилин, але він закінчив її так само різко, як і почав.

— До побачення, — сказав він, натискаючи на кнопку завершення дзвінка.

Ми продовжили їхати в мовчанні. Я відчувала, як напруга між нами наростає, але не наважувалася запитати його про дзвінок. Його настрій був настільки холодним і відчуженим, що будь-яке питання здавалося б недоречним.

— Все добре? — нарешті наважилася я порушити мовчання.

— Так, — відповів він коротко, навіть не подивившись на мене.

Це «так» було настільки сухим і відстороненим, що я зрозуміла: щось дуже важливе відбувається, і мені не варто в це втручатися. Вирішивши, що краще не наполягати, я залишилася мовчати до кінця поїздки. Я ж його фіктивна дружина, а почала ставити питання як справжня. Справжня дурочка.

Олександр глибоко зітхнув, повертаюсь на мить до мене.

— Вибач, — промовив він, намагаючись знову взяти себе в руки.

— Ти не повинен вибачатися переді мною, — відповіла я тихо, поглянувши йому в очі, намагаючись виглядати впевнено. — Ти все ще мій бос. Навіть, якщо я твоя фіктивна дружина.

Він ненадовго задумався, його погляд став серйозним, і в повітрі повисла напружена тиша. Нарешті, він кивнув, визнаючи правду в моїх словах.

— Так, ти права, — буркнув він, і я відчула, як щось змінюється між нами.

Коли ми приїхали до РАГЦу, все навколо відчувалося дивно. Олександр, зазвичай такий впевнений і рішучий, раптом виявив неспокій. Ми вийшли з машини, і він сказав мені чекати в коридорі. Я намагалася не показувати свого здивування, але всередині відчувала, як напруга наростає.

— Зачекай тут, — буркнув він, навіть не дивлячись мені в очі.

Я залишилася стояти в коридорі, але цікавість швидко взяла гору. Підійшовши ближче до дверей, я почала підслуховувати розмову всередині. Голоси Олександра та працівника РАЦСу були чіткими й виразними. Зазвичай я не люблю підслуховувати, але тут ситуація вимагала винятків.

— Ви впевнені, що все буде в порядку? — почувся голос Олександра.

— Так, не хвилюйтеся, Олександре Андрійовичу, ваша заява була подана місяць тому. Всі документи пройшли перевірку, включно з документами вашої нареченої,  — відповів працівник. — Залишилося лише підписати документи.

— Чудово, — стримано відповів Олександр.

Мої очі розширилися від почутого, а щелепа ледь не вдарилася об підлогу. Заява подана давно? Але як? Тепер все стало на свої місця, згадавши, як місяць тому мене на роботі несподівано попросили мої документи для «оновлення даних». Я ледве стрималася, щоб не відчинити двері і не почати кричати. Заплющивши очі, я намагалася заспокоїтись, але образа вже заповнила мене до країв. Олександр грав свою гру з самого початку, і я навіть не підозрювала про це, задовго до того, як ми домовилися про це.

— Так, я хотів переконатися, що все буде готово вчасно, — сказав Олександр. — Ми не можемо дозволити собі жодних затримок.

— Звичайно, — кивнув чиновник, передаючи йому папери. — Просто підпишіть тут, і все буде готово.

Я відчула, як холодний піт покриває мою спину. Що ж це за підготовка? Навіщо йому було подавати заяву так заздалегідь? Я відступила від дверей, намагаючись знайти відповіді у своїй голові.  Коли Олександр вийшов з кабінету, його обличчя було серйозним. Він одразу помітив, що я підслуховувала.

— Ти все почула, так? — запитав він, наближаючись до мене.

— Що це все означає? — запитала я, намагаючись зберігати спокій. — Ти подав заяву місяць тому?

— Я хотів бути впевнений, що все буде готово, — сказав він, не відводячи погляду від моїх очей.

— Ти завжди так робиш?

— Роблю що? — запитав він, нахиливши голову.

— Приймаєш рішення за інших, не попереджаючи їх? — відповіла я, відчуваючи, як образа пробивається в моєму голосі.

— Дано, заспокойся, — почав він.

— Заспокоїтись? Ти серйозно? Ти все спланував за моєю спиною! — вигукнула, не зважаючи на погляди інших людей. — Чому я взагалі тут, якщо ти все вирішив сам?

— Це не має значення, — стиснув щелепу, ніби намагаючись зберегти спокій. — Головне, що зараз усе буде вирішено.

— Не має значення? — я підвищила голос. — Це має значення для мене! Ти використовуєш мене, Олександре. Ти грав зі мною з самого початку!

— Дано, заспокойся, — сказав він, підходячи ближче. — Ми обидва знаємо, що це вигідно для нас обох.

— Вигідно для тебе, — поправила я, кидаючи на нього погляд, сповнений ненависті. — Ти нічого не знаєш про те, що для мене вигідно. Я не хочу жити в брехні.

— Ти сама підписалася на це, — він підняв руку, щоб зупинити мене, коли я вже збиралася піти. — Тебе ніхто не змушував.

Я повернулася, щоб піти, але він грубо схопив мене за зап'ястя, притягуючи ближче до себе.

— У тебе немає вибору, — прошипів він, нахилившись до мого вуха. — Ти вже підписала договір.

Його крижаний тон пройшов крізь мене, мов холодний вітер. Я відчула, як його хватка стає сильнішою, і в мені закипіла лють.