2 глава

Я застигла, не вірячи своїм вухам. Він щойно сказав, щоб я вийшла за нього заміж? Мій мозок намагався обробити цю інформацію, але все здавалося настільки нереальним, що я почала сміятися. Але коли побачила його серйозне обличчя, мій сміх застряг десь у горлі. Я здивовано подивилася на нього, намагаючись знайти хоч якийсь натяк на жарт. Але Олександр був абсолютно серйозний.

— Що? — врешті-решт вимовила я, коли мій голос повернувся. — Ви серйозно?

— Абсолютно серйозно, — підтвердив він. — Дана, я розумію, що це звучить дивно, але дозвольте пояснити.

— Будь ласка, поясніть, — промовила, намагаючись не виглядати настільки приголомшеною, але це було майже неможливо.

— Мені потрібна дружина, і я пропоную вам... фіктивний шлюб, — сказав він нарешті. — І я хочу, щоб ви погодилися на це. Шлюб триватиме недовго, про це можна поговорити пізніше. На додаток, ви отримаєте значну винагороду за вашу допомогу.

Моя щелепа буквально впала. Я сиділа ошелешена, не вірячи своїм вухам. Фіктивний шлюб? З моїм босом?  Хіба можливо, що цей чоловік, мій бос, один з найвпливовіших людей в компанії, потребував моєї допомоги щодо фіктивного шлюбу?

— Ви серйозно? — знову спитала я. Крім цієї фрази більше нічого в голові не лізе. Те, що він говорить було абсолютна нісенітниця. Я йому цього не скажу, тому що він мій бос. Але це все справді максимально дивно. Ну, це точно не було на моєму списку справ на сьогодні. — А ви не могли б повторити це ще раз? Просто щоб переконатися, що я не сходжу з глузду.

Олександр Андрійович зітхнув і, здається, кутик його рота трішки сіпнувся. Чорт візьми, він усміхнувся! І мені не здалося. Це був той самий Олександр Андрійович, який ніколи не втрачає контролю і завжди виглядає серйозним.

— Дано, я знаю, це звучить божевільно, — додав він, намагаючись переконати мене. — Але у мене є причини. Моя родина наполягає на цьому, і мені потрібен хтось, кому я можу довіряти. Вони постійно тиснуть на мене через те, що я досі неодружений, і мені потрібно трохи часу, щоб їх заспокоїти. Це допоможе мені зосередитися більше на роботі.

Тиснуть? На нього? В це складно повірити. Той самий, хто так безжалісно домінує у всьому, що робить, від бізнесу до щоденних зустрічей. Той самий, кого так боїться весь офіс. Зосередитися більше на роботі... Куди ще більше? Але, дивлячись на його серйозний вираз обличчя, не могла сказати, що він бреше. 

— Вони навіть влаштовують мені побачення наосліп, — він знову зітхнув, наче це було щось, що його неабияк вимотало. — Уявіть собі, як це — кожного тижня нова дівчина, яку я навіть не знаю. Це стає все більш і більш незручним.

Мені стало трохи смішно від цієї ситуації. Я уявила собі, як Олександр Андрійович, з його завжди серйозним виразом обличчя, зустрічається з десятками дівчат, кожна з яких намагається завоювати його прихильність.

Я моргнула, намагаючись зосередитися. Шлюб для того, щоб вгамувати його родичів? Це точно було щось з іншої планети.

— І що ви думаєте, що я скажу? — відповіла я нарешті. — «Звісно, босе, одружімося,це ж так логічно!»?

— Я на це сподівався, — відповів він з ледь помітною усмішкою. — Дано, я ціную ваше почуття гумору, але прошу вас подумати над моєю пропозицією. Я запевняю вас, це не так погано, як може здатися, на перший погляд. Ми домовимося про всі умови, ви не втратите ні крихти свободи. Ну майже…

Я затулила обличчя рукою, не знаючи, чи сміятися, чи плакати. Може, я все ще сплю і це просто кошмар?

— І скільки це триватиме?

— Півроку, можливо рік. Все залежить від обставин, — відповів він, і я побачила, як його обличчя стало трохи м'якшим. 

— І ви вибрали мене? Ви ж навіть не знаєте мене так добре!

— Я знаю достатньо, — сказав він, дивлячись мені прямо в очі. — І знаю, що ви хочете себе спробувати в дизайні.

Чорт! Це правда! Він справді знає. Але Оксана Вікторівна не хоче навіть слухати про те, щоб перевести мене. Вона була керівницею нашого відділу маркетингу, з самого початку нашого знайомства вона не виявляла жодної прихильності до мене. Вона постійно завантажувала мене роботою, яку мала б виконувати сама, і неодноразово критикувала мої спроби проявити ініціативу. Кожного разу, коли я порушувала питання про переведення до дизайнерського відділу, вона лише холодно відмахувалася, ніби я просила про щось недосяжне. Звідки він про це знає?

— Звідки ви це знаєте? — нарешті спитала я, дивлячись на нього з підозрою.

— Я маю свої джерела, — в його очах щось проблиснуло. — Крім того, я бачив ваші проєкти. Ви талановита, Дано. І я готовий допомогти вам реалізувати ваш потенціал.

— Ви бачили мої проєкти? — мій голос здригнувся від здивування. Я навіть не уявляла, що він взагалі знає про їх існування.

— Так, — кивнув він. —  Оксана Вікторівна не єдина, хто приймає рішення в цій компанії. Якщо ви не забули, то тут я головний бос.

Я ледь не фиркнула. Таке забудеш. Але, почути від суворого боса, що ти талановитий — неймовірно приємно.

— Тобто ви обіцяєте, що після підписання нашого... договору, я зможу працювати в дизайні?

— Так, обіцяю, — твердо сказав він. — Але це залежить від вашого рішення. І це не єдине, що ви зможете отримати від цієї угоди.

— Що саме? — не втрималась я від цікавості.

— Ви зможете жити в моєму будинку, і я подбаю про всі ваші потреби. Після завершення терміну нашої угоди, ви також отримаєте значну суму як винагороду, — він назвав суму, і я ледь не впала зі стільця. Це була величезна сума грошей, достатньо, щоб покрити всі витрати на десять років вперед, купити квартиру і ще залишити трохи на подорожі. Так, я люблю гроші, і це все звучить ще більш неймовірно привабливіше.

— Ви не жартуєте, — вимовила я врешті-решт. — Це серйозна сума.

— І це серйозна справа.

Це все звучить як афера. Може тут десь є приховані камери й наді мною жартують? Моя рука інстинктивно потяглася до лоба, і я нервово терла скроню.

— У вас зараз таке дивне обличчя, — зауважив Олександр Андрійович, продовжуючи вивчати моє обличчя.