Неземне тяжіння

Розділ шостий

Анна тягла нагору свою єдину важку сумку, з якої визирали краї в’язаного светра, і невеликий короб із книжками та підручниками. За нею повільно йшла пані Марія, в коридорі горіло м'яке, жовте світло від старовинного бра.

У будинку панувала особлива тиша. Вона не була порожньою чи глухою — це була тиша речей, які мали свою довгу історію. В повітрі витав той самий впізнаваний шлейф тонких французьких парфумів, переплетений із сухим ароматом лакованого дерева та старого паперу. Від усього довкола віяло стриманою, ледь помітною розкішшю людей, які ніколи нікому нічого не доводили.

Перший поверх був просторим. Тут розмістилися затишна вітальня з масивним диваном і книжковими шафами до стелі, суворий кабінет із темним письмовим столом, велика світла кухня, ванна кімната та власна спальня пані Марії, двері до якої були злегка прочинені.

Але кімната Анни була вище — одна-єдина на мансардному поверсі.

Коли до кімнати двері відчинилися, дівчина на мить затамувала подих. Кімнатка виявилася зовсім невеличкою, з похилою стелею, але неймовірно затишною. Біля стіни стояло вузьке ліжко з акуратно застеленим пледом, поруч — невеликий письмовий стіл, на якому вже чекала настільна лампа із зеленим абажуром, і дерев'яний стілець.

— Ось тут і житимеш, — тихо сказала пані Марія, зупинившись у дверях.

Анна підійшла до скошеного вікна. За склом у густій вечірній темряві проступали обриси дерев — будинок стояв просто на межі Стрийського парку, і зараз, у листопаді, вологі віти верб і лип тягнулися до самого даху, тихо поскрипуючи від легкого вітру. Звідси, з висоти мансарди, здавалося, ніби ти знаходишся не в центрі гамірного міста, а десь далеко, у власному відокремленому світі.

— Тут дуже гарно і затишно, пані Маріє, — Анна повернулася, щиро посміхнувшись. — Дякую вам.

— Не дякуй, — старенька поправила шалик на своїх плечах і уважно оглянула дівчину. — Шафа порожня, розкладай свої речі. Гаряча вода є, але довго не лий — лічильники тут не для краси. І пам'ятай: о пів на одинадцяту в будинку вимикається верхнє світло. Якщо вчитимешся вночі — вмикай лампу на столі.

— Я зрозуміла.

Пані Марія вже розвернулася, щоб іти вниз, але на секунду затрималася біля одвірка.

— На кухні є свіжий хліб і сир. Зроби собі чай, якщо голодна. І… не сиди в темряві, Анно.

Коли кроки господині затихли на сходах, Гануся опустила сумку на підлогу й сіла на край ліжка. Матрац був м'яким, а постільна білизна пахла лавандою та свіжою праскою.

Вона підійшла до столу, поставила стопку словників з іспанської та німецької, витягнула з рюкзака зошит і відкрила його. За вікном у парку дрібно сіявся дощ, шурхотячи по мокрому листю за шибкою. Вперше за останні кілька тижнів Анна відчула себе як вдома.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше