Пара з кавомашини вирвалася з гучним шипінням, на мить закривши від Ганусі профіль дівчини біля стійки.
— Ганусю, на тринадцятий — два флет-вайти і чізкейк. Тільки просили без м'яти, алергія чи щось таке, — Діана кинула на піднос чек і одразу переключилася на планшет, де миготіли замовлення. — І не дивися так на годинник, ще пів години.
Анна витерла рушником вологі долоні, заправила за вухо пасмо русявого волосся і взяла піднос. Ноги в старих кросівках нили після десяти годин на ногах, а в голові плуталися дієслова з відхиленнями. Скоро залік з іспанської, а в зошиті замість конспектів — три незавершені сторінки неправильних дієслів третьої дієвідміни та список слів для контрольної з німецької.
У кав'ярні пахло паленим цукром, вогкими пальтами й ароматною кавою. За вікном на площу Ринок сідав львівський листопадовий вечір — сірий, перемішаний із дрібною мороссю, яка моментально робила бруківку дзеркальною.
Віддавши замовлення, Анна повернулася до стійки й сперлася ліктями на холодну стільницю.
— Ну що там твоя господиня? — запитала Діана, не відриваючись від касового апарата. — Не змилувалася?
— До суботи, — Гануся зітхнула й поправила фартух. — Онук повертається з Польщі. Сказала, що йому треба десь жити, а моя кімната — єдина вільна.
— І куди ти? За два дні?
— Не знаю. На «ОЛХ» самі рієлтори з космічними комісіями, або такі халупи, де навіть двері не зачиняються. Мені б хоч куток… Аби стіл був і ліжко.
Діана нарешті відклала чек-стрічку й уважно подивилася на подругу. В її блакитних очах під темними кругами від утоми блукала якась тривожна думка.
— Слухай, — Діана подалася вперед. — А пані Марія? Ну, та, що до нас минулого тижня заходила? Пам'ятаєш, ще каву з корицею просила й питала, чи не має когось на квартиру? Вона ж казала, що шукає дівчину у вільну кімнату. У неї старий будинок десь біля Стрийського парку.
Анна завагалася, витираючи стійку від дрібних крихт.
— Вона здалася… дуже суворою.
— Вона старенька і самотня, Ганусю. Їй просто нудно. Зате там тиша, зелень під вікном і ціна, мабуть, не як за палац. Зателефонуй їй зараз. Поки зміна не закінчилася.
Анна дістала з кишені фартуха потертий телефон із тріснутим склом. Папірець із номером, який пані Марія залишила минулого тижня, усе ще лежав під чохлом телефону.
Вона набрала номер. Гудки тягнулися довго, перебиваючись фоновим шумом кавоварки.
— Алло? — пролунав у слухавці суховатий, але глухий і глибокий голос.
— Доброго вечора, пані Маріє. Це Ганна... з кав'ярні. Ви казали, що шукаєте мешканку. Так от, мені потрібне житло. Терміново.
На іншому кінці дроту настала пауза. Чутно було тільки, як тікав старий годинник із зозулею.
— Так, дівчинко, завтра зайду до кав’ярні, поговоримо — відповіла стара без зайвих вступів.
Зв'язок обірвався. Анна опустила телефон і подивилася на вікно. Дощ за склом став густішим, розмиваючи жовті вогні ліхтарів у розпливчасті сонячні плями.
#5503 в Любовні романи
#2395 в Сучасний любовний роман
#1450 в Жіночий роман
Відредаговано: 18.11.2026