Розділ 12

Ангеліна весь день була одна дома тому, що батьки рано поїхали на відпочинок і вона була рада.
Дівчинка полюбляла лишатися дома можна робити, що забажаєш.
Слухаючи музику Анеліна малювала море з горами, танцювала коротше дуріла.
Коли дівчинка збиралася приготувати собі бананове смузі хтось кинув у вікно камінь.
Дівчинка жила на першому поверсі тому й долетіло.
Вона здригнулася від звуку, та злякалася.
За вікном стояв Август з низу виглядав чи, то в хорошому гуморі чи ні й тримав щось ззаду.
-Салют!-привітався він.
-Салют!-у відповідь сказала Ангеліна.
-Прогуляймося?.
-Звісно лиш взуюсь!.
Ангеліна вийшовши з дому до Августа який досі тримав щось за спиною.
-Що там?-по цікавилася Ангеліна й спробувала заглянути.
-А ти вгадай-загадково промовив хлопець.
-Ну…
Дівчинка відчула запах квітів може це квітка? Та, ні тут купу квітів росте це, щось інше.
-Ти вгадала!-раптово сказав Август, та показав тюльпани.
Дівчинка просто завмерла й від подиву й від ще раз різкого звуку.
Вона тоді була зосереджена на тому, що у Августа за спиною а він раптово заговорив.
-Дякую-сказала дівчинка й взяла три тюльпани, та понюхала їх вони мали приємно- мокрий запах.
Ангеліна згадала, що рано випав дощ а вона не могла вийти, бо мама написала невеличкий список, що вона має зробити.
  -Гаразд, то може…прогуляймось по центру?-спитався Август побачивши, що Ангеліна блукає хмарами.
Вона зразу прибула на землю.
-Так давно там не була.
Ангеліна взяла за руку хлопця, та потягнула за собою.
У центрі було кучу людей, молозива, іграшки, трохи далі продавали книги, з лівого боку був фонтан.
-Так з чого починаємо?-промовив Август потираючи руки об руку-Я сам давненько тут не був після того як…-він опустив голови згадавши випадок з батьками вони загинули трохи далі від центру.
-Августе послухай мене-Ангеліна поклала руку на його опущене плече-Ти ж сам мене вчив не зациклюватися на майбутньому а жити зараз хай навіть це тяжко.
-Я такого не казав-розгублено мовив хлопець.
Ангеліна видихнула.
-Ні, не казав, та твої очі казали вони благали щоб я не згадувала того, що було до дев’ятого класу.
Вона розширила руки на повний зріст.
-Навіть якщо я не можу забути принаймні стараюся.
Парубок так і стояв нерухомо.
-Я не хочу тобі робити боляче просто…якщо ти зациклюватимешся на цьому, то будеш…
-Ніким?-перебив її Август.
-Так-сумно промовила вона-Та якщо ти…
-Може щось з’їмо?-обурено сказав Август, та вдивлявся в її очі не дуже приємним поглядом.
Ангеліна просто закам’яніла її обличчя показувало шок вона ж лише хотіла допомогти, та згадала коли вона голодна, то також така.
 З’ївши по морозиву, та хот догу  Август пояснішав було відчуття, що він рано нічого не їв, тому такий сьогодні.
Ангеліна з Августом сіли на одну з лавок.
-Вибач-тихо сказав хлопець.
-За, що?-обернувши голову спиталася дівчинка.
-Те, що я на тебе майже не підвищив голос.
-Ти не підвищив-розгублено сказала Ангеліна.
-Та хотів.
Поклавши руки назад й піднявши голову на дерево сказав Август.
 -Отже ми одинакові?-поклавши ноги навхрест промовила дівчинка-Нас ніхто не розуміє.
-Так, це точно-сівши прямо мовив Август.
-Мене у школі й у дома-сказала Ангеліна згадуючи якій випадки з життя.
-А мене лише дома я не дуже хотів займатися чим зараз займаюсь, та правда де, що мені подобається гітара наприклад, співати а о грати на піаніно не дуже.
-Люди хочуть, щоб їхні діти були кращими, розумними, щоб були як їхні батьки-досі блукаючи думками сказала Ангеліна.
-Ага-лиш промовив Август й відчув краплинку яка впала на його руку.
Починався дощ.
Август встав й не обертаючись спитав в Ангеліни яка не могла забратися від спогадів які у неї сталися.
-Ти танцюєш?-спокійно спитав Август.
-Що?-різко піднявши голову мовила дівчинка.
-Ти танцюєш?-ще раз спитався хлопець й простягнув їй руку.
-Ем…ні.
-Та годі я вважаю ти гарно рухаєшся.
Август взяв її за руку й вони по малу почали танцювати.
Рухи були повільними, та Ангеліна здивувалася, що танцює.