Розділ 10

Ангеліна у себе в кімнаті складала в своїй голові все, що сталось з нею за чотири тижні.

По-перше вона має хлопця, по-друге цілувалась з ним, по-третє співала ну і по-четверте...вона має багато талантів малювання, колись танцювала перестала через серце. Тепер лише малювання.
Та вона ще читати любить уяву має не дуже велику, та уява  у неї така, що в інших такої немає, полюбляє музику Ангеліна ніби відчуває все крізь неї.
Дівчинка лежала на ліжку як мінімум п'ятнадцять хвилин. Так ще трохи сидівши вона зголодніла.
Вона лише раз вкусила яблуко як мама її покликала.
-Ангеліно ходи но сюди будь-ласка.
Ангеліна прийшла в свою кімнату де побачила маму яка склавши руки на грудях тримала її телефон.
-Хто це?-вона показала Ангелінину переписку з Августом.
Дівчинка стояла стовпом з її рота ніякі слова не виходили.
-Я все поясню-налякано сказала донька й присівши на кінець ліжка почала говорити-Пам'ятаєш я тебе питала аби ти уявила, що мені п'ять років...
-Так-перебила її мама й було видно, що вона зрозуміла,-То це той хлопець який втратив батьків у п'ять років?.
Дівчинка кивнула.
-Він вчиться у тій школі, що й я.
Аля глянула на переписку й знайшла таке, що ще дужче здивувалась-А це, що?.
Ангеліна побачила на екрані телефона сердечка і їй стало ніяково.
-Це...-вона вдихнула й видихнула-Ми добре познайомились-Ангеліна.
-Мам... ти колись ж також такою була... мабуть також тато присилав тобі сердечка і так далі лише в паперовому форматі?.
Аля опустила голову й тихо заговорила, та Ангеліна почула.
-Я рада за тебе, що у тебе є з ким говорити це добре-Аля усміхнулась на її обличчі було видно, що вона згадала своє минуле-Вибач, що ми не часто приділяємо тобі увагу просто ти ж знаєш, що у нас з грошима проблеми й ми у боргах.
-Я все розумію-сказала Ангеліна опустивши голову та обернувши її на альбом де були фотографії її та Ніки подруги її а тепер вона там тримає фотографії з Августом.
Аля сіла на ліжко з першись голову на руку.
-У мене є час про, що ти б хотіла поговорити?.
-Ну...перше не читай і не читай переписки з мого телефона а по друге...ні поки ні про, що не хочу.
-Гаразд-Аля встала з ліжка й хотіла вже виходити як ще де, що згадала.
-Той хлопець він писав, що він пророк про, що це він?.
-Е...-дівчинка пробіглась очима по кімнаті-Він так жартував бавився.
-Мг-лише сказала мама поцілувавши дочку в обличчя вона пішла.
Ангеліна вирішила провітритись погода як раз була вітряною їй було приємно коли вітер роздуває волосся.
Вона прийшла до озера й підійшла до перил та насолоджувалась спокоєм навкруги звісно були люди, та для неї тоді немов би все спинилось була лише вона, вода й вітер.
Ангеліна так зосередилась на тиші, що не почула як до неї хтось підкрався, та поклав руку на її плече.
-Тихо, тихо це я!.
Розмахуючи руками  дівчинка побачила Августа який був одягнутий ніби збирається плавати на човні чи ще на чомусь.
-Вибач налякав!.
-Звичайно не люблю коли підкрадаються-пробурмотіла Ангеліна.
-Тобто не любиш різкі звуки?-уточнив Август.
Дівчинка ще раз пробіглась по його одягу.
-А чому ти так одягнувся?.
Хлопець з перся на перила біля озера й показав жест щоб Ангеліна підійшла.
-Я купив човен на місяць можемо разом кудись по пливти наприклад в іншу країну чи острів?.
У Ангеліни не було, що сказати вона просто не могла пливти кудись з Августом.
Хлопець бачив, що вона мовчить тому подумав, що вона не захоче й трохи засумував.
-Якщо ти не хочеш я поверну його?.
-Ні я в захваті!.
Ангеліна стрибнула на нього й поцілувала та за хвилину відірвалась тому, що відчула погляди людей й  їй стало не зручно.
-Я в захваті, та, що я скажу батькам?.
Парубок ходив туди-сюди шість секунд.
-Можеш сказати, що будеш у мене або вигадаєш подругу?.
-Вигадати подругу я можу, та вони за кілька днів можуть зрозуміти, що я обманювала.
-Гаразд…тоді, що?.
-А точно!-вигукнула Ангеліна тим же налякавши Августа-Вибач.
-Та пусте-опанувавши себе й опанувавши нормальний голос промовив Август,-Що ти придумала?.
-Я якось…обманула батьків сказавши, що їхала у сьомому класі на відпочинок, що клас надумав поїхати кудись а на я  купила намет й пішла в ліс де ночувала п’ять днів.
-А твої батьки пам’ятають це хіба вони не зрозуміють, що ти збрехала?.
Дівчинка сіла й думала.
-Можу сказати…що поїхала до бабусі у неї так і немає мобільного тим паче, що вона батькам не подобається тому не подумають іти до неї, та я на всякий піду до неї щоб вона сказала батькам якщо вони так і прийдуть, що  я гуляю і, що мене не турбували.
На його обличчі було видно, що він боявся, що це не спрацює вона поклала свої руки до його.
-Усе буде добре нам ж і справді треба кудись утекти.
-Ти права.
-Тим  паче, що я люблю подорожі-усміхнулась щиро Ангеліна.
-А як же Віка? Вона ж може розбовкати твоїм батькам, що ти чкурнула зі мною.
-Віка? А хто така Віка?-вона встала й обвела рукою-Тут лише вода, ми й подорожі.
-Ти не боїшся?.
-Ну.. може трішки, та на те й пригоди.
-Гаразд.
Щоб заспокоїти хлопця дівчинка підійшла й ще раз але довго поцілувала й він зразу став бадьорим.
-Отже відпливаємо завтра о дев’ятій ранку зустрічаємось тут.
-Гаразд.
Ангеліна уже чекала цього дня вона хотіла кричати, стрибати.
Трохи опанувавши себе вона пішла до дому, та вона ледве могла заснути емоції переповнювали, та не варто показувати й говорити батькам нічого.