Розділ 1

Розділ 1 

Кава з присмаком біди
 

Аліса стиснула зв'язку ключів у кишені пальто і прокляла цей ранок усередині. Сьогодні мала бути ідеальним днем. Важлива зустріч. Перший самостійний проєкт. Можливість показати, на що вона здатна. Але все пішло шкереберть з самого ранку.

"Чорт забирай!" - вигукнула вона, коли її старенький Peugeot на третій спробі нарешті завівся. Дощ почався раптово, великі калі, що лупили по лобовому склу, нагадували їй про те, що парасолька залишилася вдома. На підсвідомому рівні вона відчувала - це лише початок.

Годинник на панелі показував 9:47. Зустріч о 10:00 в центрі міста. "Я встигну", - запевняла себе Аліса, вмикаючи склоочисники на повну потужність. Але доля, здавалося, вирішила перевірити її на міцність. Червоний світлофор. Пробка. І, нарешті, повністю розряджений телефон, в якому була адреса ресторану, де мала відбутися зустріч.

"Чудово. Просто чудово", - буркнула вона, заходячи в перше побачене кафе під вивіскою "Папірус". Хоч би тут був Wi-Fi.

Дзвіночок над дверима дзвінко оголосив про її вхід. Повітря було насичене ароматами свіжої кави і чогось печеного. Аліса миттєво відчула себе краще. Навіть якщо це була лише коротка передишка перед новим випробуванням.

"Капучино з корицею, будь ласка", - попросила вона, підходячи до стійки. Там стояв високий чоловік у сірому светрі, який жваво розмовляв з клієнтом.

"Як ви можете називати це еспресо? Це просто гірка вода!" - хвилювався середнього віку чоловік у дорогому костюмі.

"Як і ваше життя, мабуть", - спокійно відповів бариста, не відриваючись від кавової машини. "Але ви ж продовжуєте його пити, чи не так?"

Аліса мимоволі усміхнулася. Вона вже хотіла втрутитися, коли раптом...

Все сталося дуже швидко. Чоловік у светрі різко обернувся, зробив крок назад - і ціла чашка гарячої кави вилилася на її білу шовкову блузку.

У кафе настала мертва тиша. Навіть кіт, що дрімав на підвіконні, підняв голову. Аліса відчула, як гаряча рідина просочилася крізь тканину до шкіри.

"Вибачте", - буркнув чоловік у светрі, простягаючи їй паперові серветки. В його голосі не було і тіні справжнього каяття.

"Вибачте?!" - Аліса взяла серветки, але очі її палали. "Це Valentino! Шовк! Ви взагалі уявляєте..."

"Білий колір - поганий вибір для міста", - перервав її чоловік. Тепер вона розгледіла його обличчя: темні очі за товстими склами окулярів, гострі риси, легка недбала щетина. І абсолютна байдужість у погляді. "До речі, я Макс. Власник цього закладу."

"Мене це абсолютно не цікавить", - прошипіла Аліса, намагаючись витерти плями. "Я просто хотіла кави..."

"Ось, тримайте", - невисокий бариста з веселими очима підсунув їй нову чашку. "Безкоштовно. І тирамісу в компенсацію."

Аліса глянула на годинник - 9:53. Вона мала бігти.

"Дякую, але мені вже пізно", - сказала вона, відставляючи чашку. "Моя зустріч..."

"Так, так, всі ви завжди кудись біжите", - пробурчав Макс, повертаючись до кавової машини. "Навіть не знаю, нащо тоді заходили."

Аліса вискочила на вулицю під дощ, навіть не озирнувшись. Вона ще могла встигнути... Але коли через п'ятнадцять хвилин, мокра і розгублена, вона знайшла ресторан, адміністратор просто похитав головою:

"Містер Джонсон не міг чекати. Він уже пішов."

Аліса стояла під дощем, стискаючи портфель. Вся її блузка була в кавових плямах. Вона повернулася до авто, де нарешті змогла підзарядити телефон. Перше, що вона побачила - повідомлення від клієнта: "Ваша непрофесійна поведінка неприйнятна. Ми шукатимемо іншого дизайнера."

Сльози підступили до очей, але Аліса їх стримала. Вона подивилася у бік кафе, де все ще світилася вивіска "Папірус".

"Дякую, Максе", - пробурчала вона. "Дякую за ідеальний початок дня."

Двері машини грюкнули так, що аж перехожі озирнулися. Аліса ввімкнула двигун і різко виїхала з місця, не підозрюючи, що ця незначна подія в кав'ярні змінить все її життя.