Глава 24

Марк

Те, що розповіла мені Еллі залишило неабиякий осад десь всередині мене. Маленька тендітна дівчинка пережила стільки горя, вбила собі в голову, що вона у всьому винна, і продовжує себе карати за це і сьогодні. Якщо терміново з цим щось не вирішити, то це буде отруювати її життя і надалі.

Тепер я зрозумів, чому вона підсвідомо не хоче відкривати школу і чому боялася стосунків. Вона відгороджується від того, що може зробити її щасливою. Але... Якби я зараз їй про це сказав, вона почала б сперечатися і доводити, що все у неї нормально. Але нічого нормального у її стані немає.

Тут треба інший підхід обрати. Мені потрібно змусити її прийняти цю ситуацію, а також прийняти те, що вона не винна у тому, що якийсь непотріб забоявся відповідальності за свої дії.

– Еллі, те, що ви з братом пережили, жахливо… – намагався правильно підібрати слова. – Але погані речі інколи трапляються з хорошими людьми. В даній ситуації ви не винні, що потрапили в компанію малолітнього придурка, який не думає своїми мізками. Хоча які там мізки, пустеля одна, в якій іноді з’являється перекотиполе з ідіотськими рішеннями. Ти виниш себе, але насправді винен тільки Тимур з його татусем. І повір, це не перша гидка історія з цими персонажами, яку я знаю.

Тут я говорив абсолютно правду, адже ні Олексій, ні його синок не нехтують найпідступнішими методами для досягнення своєї вигоди. Саме тому мене до біса злить те, що моя дівчинка могла колись повестися на чари цього довбодятла.

– Я й не кажу, що вони не винні, – намагається пручатися моїм словам Еллі. – Я їх ненавиджу всією душею, але саме я була тією, хто взяв з собою Назара і змусив його сісти в те авто.

– Скажи мені, твоєму братові десять років?

– Не зрозуміла…

– Я до того, що твій брат – дорослий чоловік, який сам в першу чергу мав думати про тебе і твою безпеку. Не настільки вже він і малий був, щоб перекладати відповідальність за свої дії на сестру. Ніхто не змушував його напиватися, а також він мав змогу відмовитися від твоєї пропозиції. У нього був вибір. Він зробив його. Так, ви обоє вчинили невірно, не буду цього заперечувати. Ви помилково довірилися не тим людям і винні в тому, що поїхали кататися з п’яним водієм, але… Ви були молоді, зробили помилку. Так, це страшна помилка, але ніхто ж з нас не святий і не застрахований від цього. Ми не можемо знати всі наслідки наших дій зарання, от і ви не знали, що тей вечір закінчиться так трагічно. Але все ж повторюся. Це було ваше спільне рішення з Назаром. Та й взагалі, він просто міг відмовитися від поїздки з вами, тоді його там взагалі не було б, вірно?

– Я його з собою потягла, Марку, – Еллі відійшла від мене і почала злитися. Нічого, злися, дівчинко, головне, щоб сумніви почали робити свою справу у твоїй чарівній розумній голівці. 

– Ну то й що? Сумніваюсь, що ти його насильно тягнула, а отже він і сам був не проти, хоч і бачив загальну картину того, що відбувається, – я продовжував гнути своє. – Повторююсь, він дорослий чоловік, який мав взяти тебе і забрати з тієї компанії, а не напиватися і приймати заборонені препарати, які ніхто йому насильно до рота не пхав. Дорослий для такого, отже – дорослий для того, щоб відповідати за наслідки своїх дій. Не роби з нього ангела. Так, він постраждав найбільше з вас, його дуже шкода, але це вже сталося. Потрібно жити, боротися за своє майбутнє, а не закриватися у своїй шкаралупі і винити свою сестру у тому, що якийсь мудак забрав у нього нормальне життя. Так само і твоя сім’я не мала права скидати всю вину на тебе. Ти лише молода дівчина, яка так само постраждала в тій аварії як фізично, так і морально. 

– Не вплутуй батьків, і не треба винити Назара. Я не хочу цього чути, – тихо попросила Еллі, прикриваючи обличчя долонями.

– Я кажу те, що думаю, Еллі. Ти підсвідомо продовжуєш себе карати, але цьому кінець. Більше я не дозволю тобі закриватися від світу. 

– Я не закриваюся від світу, навпаки я навчилася з цим жити, ти сам бачиш...

– Так, люба, я бачу, що ти робиш спроби хоч трішки щось змінити в житті. Але спитай себе, чи робила б ти це, якби не наша зустріч і ситуація в “Rome”? А я тобі скажу, Еллі, що ні. Ти б і далі тільки мріяла про свою школу, карала себе за провини минулого і не наважилась би щось кардинально змінити в своєму житті. Ти два роки прожила з цим на душі. Тепер у тебе є я, який не дозволить тобі більше так робити.

– Давай закінчимо цю розмову, я втомилася, Марку, – вона не дивилася на мене, злилася, але я був готовий до цього.

– Добре, зараз дійсно краще відпочити, але не думай, що я залишу це просто так тепер.

– Я не для цього тобі розповідала. Не для того, щоб ти щось у мені виправляв.

– Я знаю, і вдячний тобі за щирість, але надалі – я буду поруч, щоб кожного разу нагадувати тобі, що ти  – хороша людина, талановита дівчина, яка заслуговує на щасливе життя.

Вона нічого не відповіла, але підійшла, поцілувала мене у щоку та міцно обійняла. Ось так вже краще. 

Ми спустилися у квартиру, швидко повечеряли і просто лягли спати. Еллі сильно перенервувала, тому заснула моментально, а от я ще довго думав про її розповідь.

Я розумію, що одними словами тут не допоможеш. Потрібно діяти. Думаю, що знаю, як далі вчинити. От тільки в мене на мій задум надто мало часу. Та немає нічого неможливого, тому завтра я вже почну втілювати план у життя.