Глава 15

Еллі

Я дивилась, як Марк впевнено йде в мою сторону, і не могла поворухнутися. Він бачив мій танець, відчув все, що я намагалася вивільнити. Я зрозуміла це по його темних, мов ніч, очах, в яких відображався справжній вогонь почуттів. 

Як він тут опинився? Що надумав робити? Але тут збагнула, що для мене це все не має значення. Зараз я просто у полоні його магнетичного погляду. Що б він не зробив, я підкорюся. Не можу встояти перед цим чоловіком і не хочу цього.

Опинившись поряд, Марк підняв свою руку і погладив нею моє обличчя. Від цього жесту у мене пішли мурахи по всьому тілу. Іншою рукою він міцно обійняв мене за талію, після чого я вже й дихати не могла.

Час розтягнувся, секунди задавалися годинами. Я просто стояла в очікуванні.. Дива? Не знаю… Але точно чогось неймовірного.

Марк почав нахилятися до мене. Він хоче мене поцілувати, і я точно не буду йому противитися. 

Зараз… 

Ще мить… 

Я вже відчуваю його подих. Очі закрилися, а серце так швидко билося, що мало не вистрибнуло з грудей… 

І тут…

– А я не зрозуміла, – раптом на весь зал прозвучав грізний жіночий голос, повністю зруйнувавши момент близькості. – Хто це тут ще мені працювати заважає?

Марк тихо вилаявся, притулився своїм чолом мого, а потім м’яко посміхнувся, на що я відповіла відповідно. 

– Зіно Петрівно, це я, –  розвернувся, відпускаючи мене з полону своїх рук, і промовив дуже доброзичливо.

– Ой, Маркусику, не впізнала тебе зі спини, – раптом вже максимально привітно відповіла йому жіночка, що була прибиральницею, як я вже зрозуміла. – Багатим будеш, синку. А що це ви тут робите так пізно?

– Розмовляємо, Зіночко Петрівно, – вже з неприхованим смішком відповів Марк, – просто розмовляємо.

– Ой, знаю я ці розмови молодих, – вона хитро посміхнулася нам. – Від таких розмов ще дітки іноді з’являються, про які, до речі, вже потрібно тобі й задуматися, Маркусику, четвертий десяток все ж пішов вже. А хто це поряд з тобою?

– Це Еллі, наша нова робітниця, – Марк відповів, а потім звернувся до мене. – Еллі, познайомся. Це – душа нашої компанії – Зіна Петрівна.

– Приємно познайомитися, – сказала я одразу після цього. 

– А мені ж як приємно, ти навіть не уявляєш, дитино, – вона дивилась на мене з материнською гордістю, що було дуже приємно. – Давно у нашого Марка Богдановича не було таких милих співрозмовників, – ще й підморгнула мені.

Ситуація була справді кумедною. Ні я, ні Марк, ні Зіна Петрівна вже не могли стримувати сміх. 

– Це все добре, але мені потрібно виконувати роботу, – почала знову мовити Зіна Петрівна, – тому вам би знайти більш затишне місце для, гм, розмов.

– Ми вже саме збиралися йти, – вирішила трішки нас виправдати і я.

– О, ну так, – не стримала лукавої посмішки жінка, – бачила я ваші збирання. 

– Еллі, йди переодягатися, я почекаю тут, – це вже до мене знову звернувся Марк.

Я просто кивнула у відповідь і справді пішла приводити себе в порядок. Це в мене зайняло хвилин десять всього, тому я, не зволікаючи, пішла назад до зали. Але на самому виході, почула розмову, що стосувалася безпосередньо мене. Не маю звички підслуховувати, але не змогла просто перервати це.

– Маркусику, нарешті й ти знайшов собі дівчинку, я неймовірна рада за тебе.

– Ну що ви, Зіно Петрівно, ви все не так зрозуміли.

Мене збентежила ця фраза Марка. Ми хоч і не пара, але надто переконливо він говорив зараз.

– У наш час, якщо чоловік цілує дівчину, це означає, що вони пара, – продовжила Зіна Петрівна. – Тобі вже давно пора знайти своє кохання, та й Еллі чудово тобі підходить, я впевнена.

– Вам просто здалося, – не відступався Марк. –  Я одинак і планую ним залишатися й надалі. В мене зараз надто багато проблем, щоб ще й стосунки будувати, ви ж розумієте.

– Ні, не розумію. Ти ось так хочеш відмовитися від щастя? Просто й далі продовжиш удавати, що твоє самотнє життя – це нормально?

– Мене все влаштовуєте. Ви бачите те, чого немає. Я не збираюсь зараз змінювати щось у житті, – сказав, мов відрізав, Марк.

Ось і казочці триндець, пані та панове...

Марк говорив, а мені серце знову, наче по живому ножем різали, а на заміну цьому прийшла люта злість. Як він може ось так цинічно говорити? Навіщо тоді було це все з нашим майже-поцілунком? 

Господи, я втомилася вже! Наче в пінг-понг зі мною грає – то притягнув до себе, то відштовхнув з невиданою силою. Дістало! Не дозволю більше так зі мною поводитися. Зарию свої почуття до нього, які вже більше не можу заперечувати, далеко-далеко всередину і буду поводити себе раціонально. Не хочу більше цих кішок-мишок. Досить!

Вирішила не показувати, що стала мимовільним слухачем приватної розмови, а просто начепила фальшиву посмішку і пішла до Марка. 

Марк