Глава 6

Еллі

Зайшла у свій кабінет і тільки там мене відпустило. Що це за реакція? Я ж професіонал. Навіть коли мій колишній прийшов зі своєю новою дівчиною, я зустріла їх з усмішкою, а тут мене вибило з колії проста зустріч з чоловіком, якого я бачила раз в житті. 

Сіла за стіл і зрозуміла наскільки я втомилася. Не сьогодні, а взагалі. Вже дуже давно я живу так, наче просто виконую запрограмовані функції. Знаходжу собі виправдання, що все задля досягнення мети, але глибоко всередині я розумію, що насправді біжу від минулого, від проблем, від себе і своїх думок. Сподіваюсь, це все пройде, коли нарешті відкрию студію.

Взяла пляшку з водою з мініхолодильника. Краще б келих вина, але не можна забувати, що я на роботі. Не встигла відкрити пляшку, як в кабінет залетів злющий Едик.

– Як ти посміла залишити свій пост у розпал вечора?! Чому нові гості мають чекати і втрачати свій час на відпочинок?! Це безвідповідально! – Він так кричав, що аж слина з рота розбризкувалася. – На цей раз ти догралася, я так просто це не залишу. 

– Тихіше, Еде, – намагалася я згладити конфлікт, адже на сварку з ним не було сьогодні сили вже, – я відійшла на хвилину, вже повертаюсь. Не забувай, що в мене інша посада, а сьогодні я просто на заміні. Мені прикро, що відвідувачі чекають, але я зроблю їм подарунок. Звісно, за свій рахунок.

– Для тебе Едуард Іванович, шмаркачко, – продовжував гнути своє цей придурок, – мене дістала твоя самовпевненість та віра у безкарність. Ти звільнена!

– Не дурій, Едуарде Івановичу, – промовила максимально їдко, адже все ж розлютилася, – ти сам знаєш, що не можеш мене замінити зараз, потім сам від боса отримаєш на горіхи.

– Мені все одно, головне тебе тут не буде!

Едик розвернувся у напрямку виходу, але перед дверима зупинився, закрив їх, а потім почав повертатися і підходити ближче. Мені стало ніяково від цього жесту.

 – Хоча… – знову заговорив він, – ти можеш загладити провину. Все що потрібно – перестати ламатися і нарешті провести зі мною ніч. Якщо мені сподобається, можливо, я й зміню своє рішення. Але тобі доведеться постаратися.

Від такої заяви я була просто в шоці! Він точно втратив розум. Повністю і безповоротно. Невже він дійсно вірить, що змусить мене лягти під себе? Фу, огидна сама думка про це!

– Іди до біса, придурку. Я не продаюся. Хочеш звільнити – давай, але навіть це не змусить мене лягти до тебе в ліжко, – ще й демонстративно скривилась, бо по іншому не виходило в мене при думці про таке.

Очевидно це й стало моєю помилкою.

Ед різко підскочив впритул до мене і сильно вхопив за горло.

– Не хочеш по-хорошому, буде так, як я вирішу, – сказав і ще й зажав мене до столу, та й так, що майже не поворухнутися.

В мене була паніка, дихати нормально не могла, відбитись теж не могла, хоча дуже-дуже старалась. А коли він почав задирати мою спідницю, то взагалі почала кликати на допомогу, аж поки до мене не дійшло, що мій кабінет знаходиться у найвіддаленішому місці, тому ніхто мене не почує. 

– Відпусти, Еде! Ні! Я не хочу! – я вже благала, але мої слова, здавалося, тільки роздражнили його.

– Мовчи, Еллі. Не будеш брикатися, тоді я дозволю тобі теж отримати задоволення, – даю гарантію, він насміхався з моєї паніки, справжній маніяк. 

Я намагалась вкусити його, щоб хоч мати можливість відбігти і щось вхопити для самозахисту. Шкода до сумки далеко, перцевий балончик зараз би був моїм шансом на спасіння.

Сльози котились по моєму обличчю, а цей покидьок вже почав розстібати свої штани. Я використала цей момент і вдарила ногою кудись в район паху, та це не допомогло.

– Ах ти ж сволота! – прошипів від болю, а потім схопив вільною рукою за волосся і розвернув до себе спиною.

Тут я й зрозуміла, що це кінець...

Як там радять в такі моменти, відключити емоції і уявляти, що це все відбувається не з тобою? Не допомагає це. Саме я зараз відчуваю цей біль та огиду від кожного його бридкого дотику... 

Але ж тут, несподівано двері різко відчинили, точніше їх просто вибили! Я не бачила, хто це був, але відчула, що Ед різко мене відпустив, а в наступний момент він вже валявся на підлозі без свідомості.

Повернула голову і крізь сльози помітила перед собою Марка.

Боже, цей чоловік врятував мене!

Більше стримуватись не могла і заплакала вже в голос.

Марк

Біля входу у відділ персоналу мене зупинив офіціант, але я йому пояснив, що мені потрібно поговорити з Еліною, начебто я її давній знайомий. Добре, хоч ім’я її дізнався.

Він виявився нормальним хлопцем і ще й підказав шлях до її кабінету, який знаходився у самому кінці довгого коридору.

Вже на пів шляху я зрозумів, що відбувається щось погане. Глухі звуки сварки змусили мене перейти на біг, а перед самим кабінетом, коли я переконався, що крики долинали саме звідти, в мене взагалі зірвало дах.

Двері були зачинені, але на адреналіні я зніс їх одним ударом ноги.