Розділ 7

Як тільки я вийшла з ванної, почався допит Ірен:

— Ну зізнайся, запала вже на хлопця? Я ж бачила, як ти на нього дивишся.

— Та з чого ти взагалі це взяла? На нього всі так дивляться — він же багатий і вродливий. Тобі він теж симпатичний, хіба ні? А мені він як людина абсолютно не підходить, - виговорилася я, намагаючись сховати збентеження за байдужим тоном.

— Ой, тільки не кажи мені зараз, що «найголовніше — це душа».

— Для мене саме так!

— Ну-ну... Почекай-но. Ти думаєш, що ви не пара, лише тому, що він заможний? Ану подивися на мене.

— Еее... ну... можливо, зовсім трохи, - я відвела погляд. Але я ж кажу, він мені як людина не подобається! Хвалько, звик усе вирішувати грошима. Впевнена, він нічого не вміє цінувати — просто розкидається направо й наліво.

— Та звідки ти це взагалі взяла? Ти ж його зовсім не знаєш! Чи ти бачила, як він купюрами в перехожих кидає?

— Ну ні... але все одно, я знаю, про що кажу! Он щось директору пообіцяв, аби тільки я танцювала. Думаєш, це не з грошима пов'язано? Звик, що всі довкола нього крутяться.

— Чекай, тобто ти і мене вважаєш зазнайкою? Я ж, як ти висловлюєшся, з його кола. І взагалі, яка різниця? Що це за звичка ділити людей на багатих і бідних?

— Ні, звісно, ти не така! — швидко заперечила я. Ти дуже хороша і мила, гроші тебе анітрохи не зіпсували. Я не ділю людей, просто бачу, як гроші впливають саме на Дена. Він у клубі просив зробити виняток для нього такого «особливого». Мене це просто з себе вивело!

— Прямо так і просив?

— Ні... але сказав щось типу: «Навіть для мене не буде винятку?».

— А ти не думала, що він мав на увазі дещо інше? Може, він натякав, що подобаєшся йому і ти зробиш виняток особисто для нього?

— Не міг він такого подумати. Все, закрили тему, давай спати, завтра знову рано вставати на зміну.

— На добраніч, Ясмін... Але раджу не проганяти його так відверто. Хлопцям від цього тільки цікавіше стає.

— На добраніч. Я взагалі нічого робити не буду — хай хоч зі шкіри вилазить.

— Як знаєш.

Спокійно відпочити мені не вдалось. Усю ніч мені снився Ден. Я фізично відчувала, як міцно стискають мене його сильні руки, як він ніжно, жадібно цілує в тій напівтемній VIP-кімнаті. Прокинулась я вся в поту, побачила, що до будильника залишалася ще ціла година. Тихо, аби не розбудити Ірен, я вислизнула з ліжка й попрямувала в душ. Струмені води мали б освіжити, але це не допомагало, відвертий нічний сон стояв перед очима. Образ Дена, який за кілька днів перевернув моє життя, ніяк не виходив із голови. Чому мій мозок так зациклився? Мабуть, це все стрес від адреналіну, проста психологія... він тут ні до чого. Я була зла на саму себе, мій розум опирався кожному його кроку, але власне тіло підступно зраджувало мене, варто було лише згадати його дотик. Обмившись прохолодною водою, аби змити сліди свого пікантного сну, я вийшла на кухню й поставила чайник для кави.

Невдовзі на кухню вийшла сонна Ірен. Вона здивовано подивилася на мене, мружачись від ранкового світла:

— Що з тобою? Чому це в тебе так сяють очі?

— Тобто? Нічого, все як завжди, - я миттєво почервоніла і заметушилася біля чашок.

— Мене не обдуриш, Ясмін! Кажи зараз же, а то почну лоскотати, поки не зізнаєшся!

— Та сон мені хороший наснився, нічого особливого...

— Ммм... Знаю я такі сни. Що, Ден голим наснився?

— Та з чого ти це взяла?! Ні, не голим! - вихопилося в мене раніше, ніж я встигла подумати.

— Ага! Все-таки наснився! Я ж казала, що ти запала на нього!

— Не починай, благаю. І навіть не думай йому про це розповісти, бо я тебе приб'ю!

— Та не буду я, заспокойся. Чоловіки про таке здогадуватися не повинні. Я — могила, чесно.

— Гаразд, пий каву, час збиратися на роботу, - мовила я, перериваючи розмову, і пішла до кімнати вдягатися.

Через пів години ми вже виходили з будинку. Сьогодні я вперше за довгий час вирішила дещо змінити звичний образ, під робочу форму взула підбори і зробила виразний макіяж на очах. Ден, як і обіцяв, чекав нас під самим під'їздом, спираючись на свою машину схрестивши руки. Побачивши мене, він усміхнувся кутиками губ:

— Ти чудово виглядаєш, люба!

— Що? Яка я тобі «люба»?

— Ти взагалі компліменти приймати вмієш?

— Не твоя справа.

— Так, годі гарчати одне на одного, бо ми так запізнимося! - втрутилася Ірен і швидким кроком сіла в машину.

На знак протесту я демонстративно вмостилася на задньому сидінні й увесь шлях дивилась у телефон, гортаючи стрічку соцмереж. Коли ми вийшли з авто, я остаточно вирішила: жодної уваги на Дена. Хоче бути нашим персональним водієм — хай буде, але не більше. А той нічний сон нічого не означає, просто моя виснажена підсвідомість прокручує останні події і я нарешті почала звертати увагу на хлопців, вік все-таки не дитячий. Саме в цьому я переконувала себе щохвилини.

Сьогодні був понеділок, і хоч роботи вистачало, слава Богу, ми працювали лише в денну зміну. Час спливав непомітно. Я намагалася ні про що стороннє не думати: витирала столи, приймала замовлення, розставляла посуд. Відвідувачів було небагато, тож можна було працювати без метушні. О четвертій годині дня ми вже збиралися додому. Втрачати такий чудовий вільний вечір не хотілося, тож виникла ідея відсвяткувати це келихом гарного вина. Ірен пропонувала зайти десь у заклад, але я наполягла зробити це вдома у затишку і без зайвих очей. Оскільки Ден був не в курсі, що у нас коротка зміна, ми спокійно доїхали додому на громадському транспорті. Я щиро раділа, що не побачу його сьогодні більше, дивитися на нього не було жодного бажання, та й розслабитися з келихом хотілося якомога швидше.

Вдома ми приготували скромний обід. Настрій у мене був піднесений, тому я навіть спекла ніжний бісквіт, аби потішити нас чимось солодким. Коли стіл уже був накритий, а у кришталевих келихах грало вино, тишу квартири раптово порушив різкий гучний дзвінок у двері. Трапезу довелося перервати. Зітхнувши, я піднялася зі стільця й попрямувала відкривати двері, навіть не думаючи, хто міг завітати до нас о такій порі...