Глава 2

Віктор Акіменко

Бісів телефону. Все через нього. Розрядився у нуль за кілька хвилин на холоді і тому Вітя пропустив дзвінки від Діанки та від матері. Чорти б взяли ці “яблука” та їхні батареї.

З іншого боку, ну не бере він слухавку, значить зайнятий. Справою зайнятий, питання вирішує по роботі, незважаючи на те, що субота. Все щоб сім'ю свою забезпечувати. Що не зрозуміло? Якого дідька зриватися, кидати дитину і пертися додому вночі? Може Діанка того, кукухою поїхала? Запізніла післяпологова депресія? Буває таке?

Чи, може, їй ця баба згори стукнула? Ну а що, їй по життю робити нічого, от і пильнує. Але ж вони так акуратно…

Твою ж матір, а!

Ще й Мілка слухавку не бере. Сидячи в машині під її будинком, Вітя набирав коханку знову і знову. Піднятися б і в двері тарабанити, поки не відчинить, але ж вона не сама живе, а з батьком. Павло Олександрович у неї самодур і скандаліст гірший за його власного батька, а скандалів з Віті на сьогодні вистачить.

Відкинувши смартфон на сидіння, Віктор кілька разів врізав по керму і вилаявся крізь зуби. Що ж йому так не щастить? Спочатку Мілка йому істерики почала закочувати, що він досі від дружини не пішов ... Ось він і вигадав цю проблему з поставкою, щоб сплавити Діанку з малим до родаків, а самому влаштувати романтік, щоб її попустило. Спочатку рестик дорогий, квіти-брязкальця, а потім на хату, а не в готель, як завжди. Щоб "не як з якоюсь там", як йому часто пред'являла Мілка.

Влаштував, ага. Так влаштував, що тепер ця істеричка-дружина йому весь мозок винесе. І мати з батьком також. Його ж, як пити дати, зроблять винним.

А як же? Від дружини з дитиною загуляв ще й її подругою. Мерзотник-мерзотником, ага. А на причини, що змусили його так вчинити, всім начхатим. Усім навіть його батькам. Навіть матері. Як їй не подзвони, все насамперед про дитину запитує. Що там Мишко, та як він… На самого Віктора всім стало начхати. Як змовилися.

Спочатку після народження дитини він цього не помічав. Кохав Діанку, як божевільний, хотів, щоб тільки його була. А як бабу до себе прив'язати, щоб напевно? Правильно - одружитися і дитину зробити. Щоб вдома сиділа і не поділася нікуди. Саме так Віктор і вчинив. І, бачить Бог, навіть самому якось у кайф було розуміти, що всередині коханої жінки росте його син. Спадкоємець майбутній. Його плоть та кров. І що Діанка тепер від нього вже нікуди не подінеться. Буде сидіти вдома, борщі йому варити і ліжко гріти. З останнім, звісно, майже одразу після зальоту виникли накладки. Токсикоз, щоб його, усі справи. Загроза викидня також. Не можна стало, коротше.

Ну, нічого, він терпів. Кохав її. Потім усе якось стабілізувалося, секс повернувся у їхнє життя, а закидони та гойдалки від танців гормонів у голові Діанки її покинули. Але тривало це недовго. Останніми місяцями вона розжиріла так, що вже… Ну, самі розумієте.

Віктор терпів і далі. Друзі, у яких дружини вже народили, підбадьорювали, підтримували його. Мовляв, усе тимчасово. Народить, освояться вони в новому житті і все прийде до норми. Та й Вітя чекав.

Мишаня народився і роздратування якось нанівець зійшло. Навіть заплакав, коли його, малого, червоного, теплого новонародженого на руки взяв. Відчув себе дорослим та батьком сімейства, не гіршим за свого власного батька.

А ось потім було адище. Ори, підгузки, безсонні ночі. Істеричка, що розжиріла, замість його стрункої і гарячої дівчинки, яка вічно щось вимагає і якій вічно щось не так. І це при тому, що їй його мати спочатку сильно допомагала і досі це робить, хоч у неї робота. А йому не допомагав ніхто й ніколи. Але Віктор не скаржився. Навіть думав няню найняти, щоб Діанку попустило, але реально зайвих грошей не було. Їх у принципі ніяких особливо не було – пандемія гримнула. А він все одно крутився як міг. Втомлювався, як собака, вічно на стресі. Ледве кукухою не поїхав. А вдома не те що якоїсь підтримки від дружини, релаксу, масажу і сексу нормального не отримував, так навіть просто виспатися нормально не міг. Іноді в офісі ночувати залишався, бо реально не вивозив. І був знов-таки завжди і в усьому винен для Діанки.

Як не крути, а час минав. Мишаня ріс, ставало трохи легше. Діанка почала заспокоюватися, але у форму так остаточно і не прийшла. Схудла трохи, звичайно, але все одно було вже не те. Обвисла, непружна, стара якась. І завжди вона втомлювалася, завжди в неї “ні часу, ні сил”. Що вона такого робить у тому декреті, від чого втомлюється аж так? Від сидіння вдома на дупі, якихось п'ятихвилинних перекладів, які робить, та тарілки борщу на вечерю, яку для нього готує? І як готує? Мультиварка готує, яку він купив. Шмотки стирає пральна машинка, а прибирає робот-пилосос. Так що не треба тут про те, як домогосподарство бабу вимотує.

У матері його цього всього не було, зате була ще робота старшою медсестрою у лікарні. Часи були інші. Але вона ніколи на батька не забивала. Віктор добре пам'ятав, як вони вечорами сиділи на кухні і розмовляли годинами.

Діанка раніше училкою англійської у школі працювала. А теперь ні. Тепер вона так на дрібних підробітках і на його шиї сидить. Не працює вже нормально три роки, між іншим. А все одно втомлюється.

Може, з малим треба менше носитися? У садочок його, наприклад, віддати? Так ні, до трьох років "ні-ні". Йому мати потрібна, увага від неї. А йому, Віктору, дружина не потрібна, ні? Він так обійдеться. Вранці жерти насипле, як собаці, білу сорочку - він тільки такі в офіс носив - принесе, контейнер з обідом на тумбу в передпокої поставить, нашвидкуруч обійме-поцілує, парою слів перекинеться і все, до малого знову. Далі сюсюкати.

Увечері взагалі на нього скине, мовляв, пограйся, дитині увага від батька потрібна. А він втомлений. Він крутиться, як білка в колесі, щоб після кризи оклематися і бабла заробити. А йому увага? І дружину не з зачуханим пучком на голові та в треніках з футболкою, а з укладанням та у шовковому халатику. Причому щодня б, а не раз на п'ятирічку, як у них.