Розділ 56. Зміна репертуару

Зілля лікаря Матьє допомогло. На ранок біль у горлі минув. Проте напади кашлю ще траплялися. І Амалія хвилювалася, чи не завадить це вечірньому виступу. Не хотілося підвести Сюзон, розкашлявшись під час номеру.

Вони домовилися про репетицію рано-вранці. Але першою гостею виявилася не Сюзон. Стрясаючи повітря захопленим щебетом, у покої влетіла Арабель.

— Я вмовила батька, щоб він скасував усі уроки на честь сьогоднішнього музичного салону. Моїх заморських професорів відправили нудьгувати до завтра, і в нас із тобою є багато часу підготувати твій виступ. Знаєш, яка музика подобається братику? Щось бадьоре. Тарам-тадам, тарам-тадам, — Арабель почала марширувати на місці, високо піднімаючи коліна та розмахуючи руками. — Ви розучували в пансіоні якусь подібну мелодію?

Амалія глянула на принцесу винувато.

— Ваша Високосте, ми вже домовилися підготувати спільний номер із Сюзон.

Арабель остовпіла:

— З Сюзон?!

Вона перестала марширувати і вихором підскочила до Амалії:

— Як із Сюзон? Я ж особисто махала їй учора ручкою на прощання. Вони ж усім сімейством поїхали з палацу.

— Так. Але потім Його Високість Себастін все ж таки дозволив Сюзон залишитися на ще один захід.

— Чому?

— Я його про це попросила.

— Навіщо? — принцеса зовсім перестала що-небудь розуміти. — Взяла Амалію за руку і посадила на софу, сама плюхнулася поруч. — Навіщо нам Сюзон? Все йшло так добре. Себастін уже майже був наш.

— Ваша Високосте, дещо сталося… Себастін… він, звичайно… найдостойніший наречений королівства. Будь-яка дівчина була б щаслива домогтися його особливої прихильності… але… але я… але мені… не хотілося б, щоб Його Високість…

— Постривай, — перебила ніякову промову Амалії Арабель. — Ти не хочеш стати його нареченою?

— Так, — зізналася Амалія.

Арабель засмутилася. Це відразу стало помітно на її обличчі. Погляд похмурнів.

— Я так сподівалася, що ти закрутиш братикові голову. Мені так хотілося, щоб він закохався як хлопчисько. Щоб дав волю почуттям, щоб став щасливим.

У Амалії серце стискалося від того, як гірко журиться завжди життєрадісна Арабель. Яка вона щира у своїх сестринських почуттях до Себастіна.

— Ваша Високосте, ваш брат все одно може бути щасливий, — спробувала Амалія заспокоїти принцесу. — Інша дівчина може зробити його щасливою.

— Хто? — зажурено похитала головою Арабель.

— Сюзон.

— Чим ця манірна вискочка може його ощасливити?

— Мені здалося, що вона має до Його Високості глибокі почуття.

— Сюзон — почуття?

Арабель сказала ці два слова так, ніби одне з іншим не сумісне. Але Амалія почала палко заступатися за Сюзон.

— Пані Жільберт і Шарлотта справді бувають манірними і сварливими, але хіба Сюзон хоч раз підтримувала їхні негідні витівки?

Принцеса скептично хитала головою. Однак коли Амалія розповіла, на який відчайдушний крок пішла Сюзон, аби отримати ще один шанс привернути до себе увагу Себастіна, Арабель трохи пом'якшала.

— Гаразд, спробую придивитися до неї уважніше. Але все ж таки мені дуже шкода, що в тебе не виникло почуттів до Себастіна, — принцеса сумно зітхнула. Однак її весела вдача швидко взяла гору. Вона лукаво посміхнулася: — Але тоді зізнайся, хто цей негідник, що закрутив тобі голову?

У погляді Арабель спалахнула пекуча цікавість, яка змусила Амалію зніяковіти і опустити очі.

— Стривай, я, здається, знаю, — оживилася принцеса. Вона засовалася на софі: — Це Маркель?

Живість відразу змінилася тривогою:

— Ці чутки, що, правда? Він запропонував тобі стати його утриманкою? Я його вб'ю!

— Ні, — відповіла Амалія з такою поспішністю, ніби Маркелю справді загрожувала смерть. — Ні, нічого такого він не пропонував. Навпаки, він сказав...

Амалія затнулася. Вона й досі дуже гостро переживала вчорашнє зізнання Маркеля. Вона не знала вірити йому чи ні, але дурне серце вірило. І билося, билося, билося несамовито, щоразу, коли в голові спливали думки про принца. А вони там були постійно.

Арабель перестала сміятися. Завмерла.

— Оце так-так! — видихнула захоплено. — Ти виявилася навіть більш непередбачуваною, ніж я думала. Причарувала іншого мого брата? Гульвісу Маркеля?

І раптом принцеса заговорила швидко і палко:

— Не вір усім тим чуткам, що про нього гуляють. Що він легковажний та непостійний. Це не правда! Він лише на вигляд чудовисько. Взагалі-то він дуже добрий і надійний, мій славний брат...

— Я знаю, — тихо видихнула Амалія.

Вони мовчали кілька хвилин, поки не стрепенулися, почувши стукіт у двері. Цього разу Амалія безпомилково визначила, хто переступить поріг — Сюзон. Гостя, помітивши принцесу, напружилася.

— Я щодо репетиції.

— Амалія ще не зовсім здорова — кашляє, — Арабель піднялася з софи. — Боюся, вона не зможе допомогти тобі з виступом.

По обличчю Сюзон пробігла сіра тінь.

— Але вихід є, — заспокоїла її принцеса. — Я чудово граю на клавесині і можу тобі акомпанувати. Більше того, навіть підкажу, який краще вибрати репертуар… — Арабель зробила багатозначну паузу, — …якщо зможеш мене де в чому переконати. Ходімо.

Вона взяла Сюзон під лікоть і вивела з покоїв Амалії.